Єпископ Гавриїл Кризина
Дорогі брати і сестри! Христос воскрес!
Сьогодні, у другу неділю після Пасхи Христової, яку ми називаємо Антипасхою та Фоминою неділею, у читанні з Євангелія ми чуємо про віру та невір’я апостола Фоми, бо він був людиною. Фома був рибалкою, котрий, почувши благовістя Господа Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа, залишає цю справу та стає одним з дванадцяти найближчих апостолів (учнів) Месії. Великою була його любов до Вчителя, про що свідчить те, що коли Христос збирався до Іудеї, щоб воскресити Лазаря, а апостоли відмовляли, бо були чутки про можливе вбивство Спасителя, то тільки лише Фома сказав: «Ходімо й ми, щоб померти з Ним» (Ін. 11:16).
Але ми знаємо й інше з Євангелія: коли єврейські воїни арештували Ісуса Христа у Гефсиманському саду, то Фома злякався і втік разом з іншими апостолами.
Воскреслий Спаситель приходить до Своїх апостолів увечері у день Свого воскресіння, котрі, отримавши вістку про порожню гробницю Христа, перебували у страхові та непевності. Спаситель приходить та приносить повноту радості: Той, Якого вони любили і вважали мертвим, стояв живим між ними і торкався їхніх рук Своїми; Той, Якого вони залишили у найважчі часи Його земного життя, стояв перед ними без грізного погляду та жодного докору. Журба апостолів обернулася у торжество радості, бо вони знову побачили свого Вчителя і вже ніхто не міг відібрати від них цієї потіхи.
Любі у Христі! А що ж Фома? Його не було між апостолами у цей світлий вечір. Дивно це, адже апостоли перебували разом з великим острахом у закритій оселі, а Фома залишив будинок. Можливо він намагався збагнути, куди поділося тіло Спасителя, а можливо шукав, хто би міг його вкрасти, а можливо потребував усамітнення.
Надалі очевидно, що Фома відчуває певну образу, коли дізнається, що Господь явився всім апостолам, окрім нього. Він відмовляється вірити у воскресіння Христове, хоча насправді у глибині серця йому хотілося обернути свою журбу на радості. Христос же зволікає із Своїм об’явленням апостолові, не приходить до нього у той самий день, коли Фома поставив умови своєї віри: «Якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів, і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї у ребра Його, – не повірю» (Ін. 20:25).
Христос з’являється апостолу Фомі аж через вісім днів, котрий мав доволі часу щоб прийти до віри без того, щоб побачити і торкнутися, однак він залишається вірним своєму невірству, бо він людина. Спаситель не залишає Свого вибраного у невірстві, кажучи Фомі: «Дай палець твій сюди і подивись на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невіруючим, але віруючим» (Ін. 20:27). Фома у невимовній радості вигукує наступні слова: «Господь мій і Бог мій!» (Ін. 20:28).
Недосяжними для нас є справи Божі: жінкаммироносицям явив Себе Воскреслий Христос найперше, потім десятьом апостолам увечері, апостолу Фомі – через вісім днів, апостолу Павлові – через сорок днів. Хтось може сказати з нас, що й ми не бачили Спасителя у людському тілі, звісно, не бачили, бо минуло від часу Його земного життя аж ІІ тисячі років, але ми таємничо-реально завжди дотичні до Нього – до Його Божественних Тіла і Крові у таїнстві Причастя, Він завжди перебуває з нами у Святій Православній Церкві.
Відомо те, що апостол Фома прийняв мученицьку смерть в Індії близько 72 року: переніс важкі муки в ув’язнені та простромлення п’ятьма списами. Він є небесним патроном Індії.
Дорогі брати і сестри! Будемо ж прохати святого апостола Фому, щоб за його молитвами у Престолу Божого ми досягли твердої віри у нашого Творця, взиваючи до Нього сердечними словами апостола: «Господь мій і Бог мій!». Амінь.