Як Бог буде оцінювати наше життя?
Протоієрей Георгій Ходун
Вітаю вас, шановні друзі. Наступає чергова неділя. Наразі це 16-та неділя після П’ятидесятниці. І під час богослужіння ми чули притчу із 25-го розділу Євангелія від Матвія. Ось вона про що.
Так само один чоловік, відходячи, покликав своїх рабів і передав їм майно своє: одному дав п’ять талантів, другому два, іншому ж один, кожному за спроможністю його, і відразу ж виїхав. Той раб, який одержав п’ять талантів, пішов і використав їх на діло, і набув інші п’ять талантів. Так само і той, який одержав два таланти, набув інші два. А той, який одержав один талант, пішов і закопав його в землю, і заховав срібло господаря свого. Коли минуло багато часу, приходить господар рабів тих і вимагає від них звіту. Підійшов той, який одержав п’ять талантів, приніс інші п’ять талантів і сказав: господарю, п’ять талантів ти дав мені; ось ще п’ять талантів, які я здобув на них. Господар його сказав йому: гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря твого. Підійшов також і той, який одержав два таланти, і сказав: господарю, два таланти ти дав мені; ось інші два таланти, що я здобув на них. Господар його сказав йому: гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря твого. Підійшов і той, який одержав один талант, і сказав: господарю! Я знав тебе, як жорстоку людину, жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав; і, побоявшись, пішов і заховав талант твій у землю; ось тобі твоє. Господар його сказав йому у відповідь: лукавий рабе і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав; тоді треба було тобі віддати срібло моє купцям, і я, прийшовши, одержав би моє з прибутком. Отже, візьміть у нього талант і дайте тому, хто має десять талантів. Бо кожному, хто має, дасться і примножиться, а в того, хто не має, відніметься і те, що має. А негідного раба вкиньте у пітьму непроглядну, там буде плач і скрегіт зубів. Сказавши це, проголосив: хто має вуха слухати, нехай слухає!
Прочитаний нами уривок – це притча про таланти. Прошу звернути увагу, що це притча, це важливо. В буквальному сенсі це історія про що? Це історія про те, як люди використовують або навпаки нехтують даними їм можливостями, а якщо дивитися більш глибоко, то ця притча – це інформація про те, на що в кінці кінців в нас самих буде звертати увагу Бог, тобто – що Він буде оцінювати в результаті нашого життя. Це питання надважливе, тому що ми знаємо, що наше життя колись добіжить до кінця – і на що Бог в кінці буде звертати увагу?
Християнське богослов’я завжди містить в собі ідею суду, справедливого чи милосердного, тут можна по-різному розставити акценти, але ідея, що Бог буде робити висновок в кінці нашого життя – була завжди, і завжди було цікаво людям, на що Бог буде звертати увагу. В якомусь сенсі ця притча дає нам можливість краще зрозуміти (не кажу, що повністю, але краще зрозуміти) на що Господь, скоріш за все, буде звертати увагу в нашому житті.
Що таке талант? Талант в притчі вживається у тогочасному значенні і означає грошову одиницю, а краще сказати грошову міру. Талант – це не номінал, це не монета, а це загально прийнята міра ваги якогось дорогоцінного металу – відповідно, вартість «таланту» залежить від того, це талант золота, срібло чи міді. Найчастіше це було срібло, тому що талант золота – це дуже дорого, а талант міді – це не така і велика коштовність.
В ті часи частіше за все використовували талант срібла. В зачині сюжету йдеться про щедрого господаря, який уділяє своїм слугам різну кількість коштів, у тих самих талантів срібла, одна людина отримує п’ять талантів, інша – два, третя – один. Про що це? Це про те, що важливим є не кількість талантів, а важливо, як людина їх використовує. Тому що Бог ніколи не вимагає від людини того, чого у неї немає, але Господь завжди вимагає, саме вимагає того, щоб людина повною мірою використовувала ті здібності, які є у неї в наявності.
Тож Притча нам каже, що який би талант у тебе не був, маленький чи великий, його потрібно використовувати для служіння Богу і людям. В результаті зусиль кожний із персонажів цієї притчі отримав певний прибуток. І як Господь одарив своїх слуг за їх сумлінну працю? Він дає їм ще більше срібла, але не як нагороду, а для здобуття ще більшого прибутку, тобто нагородою за старанну працю є ще більша робота. Двоє слуг, які добре виконали свою визначену їм роботу, не отримали наказу, так би мовити, почувати на лаврах – їм дані були ще більші завдання, завдання ще більшої відповідальності в справах їхнього господаря. І лише тому, хто може справитися із меншим, буде дано більше – цей принцип розкриває нам певну таємницю, якщо дозволити так сказати, певне розуміння того, як будуть розвиватися наші відносини з Богом відповідно до того, як вони розвиваються зараз – тобто той, хто може справитись з меншими, лише тому буде дано більше. Тому всі розмови про те, що дайте мені покерувати чимось більшим, важливим, і от тоді я наведу лад, а що я можу зараз робити, я ж маленька людина, це пусті балачки, і їм заздалегідь потрібно не довіряти. Про це нам каже і Євангеліє, Євангеліє від Луки: чоловікові, якому вірять у малому, повірять і у великому, а той, хто безчесний в малому, і у великому чесним не буде.
А що ж про того слугу, який ніякого прибутку не отримав. Людина з одним талантом не витратила свої гроші, вона їх ніяк не витратила – ні на щось хороше, ні на щось погане, вона просто нічого не робила і було б краще, якщо б ця людина спробувала, і навіть якщо б втратила цей талант, це було б набагато краще, ніж не робити нічого. Людина, яка має лише один талант, завжди має спокусу, її мучить ця спокуса сказати: «В мене один талант, він маленький, і що я можу зробити, я ж можу зробити так мало, як я можу щось змінити – немає навіть сенсу і намагатись щось робити».
В підсумку, як ми бачимо, покарання отримав не той, хто зробив невірно, і не той, хто зробив недостатньо, а той, хто не зробив нічого, і навіть більше – той, хто навіть не намагався нічого зробити. Ми звикли думати, що Бог виносить своє судження про людину на основі лише виключно результату життя, начебто він не враховує обставини того, що отримала людина на самому початку свого життя і начебто Бог не враховує тих умов, в яких людина провадила своє життя. Це невірно, Бог досліджує мотиви, Бог враховує обставини і Він дивиться на те, з яким серцем ми казали щось, чи робили щось, а не лише Бог дивиться на те, наскільки значний результат вийшов в кінці. Це у людини є схильність оцінювати все в кількості – наскільки велику справу ти зробив, наскільки великого результату ти досягнув, але Богу не цікавий результат нашої праці, Він сам може все зробити в найкращій якості.
Богу цікаво те, якими стаємо ми в процесі виконання того чи іншого діла, в процесі досягнення тієї чи іншої мети, для Бога важливий не масштаб нашої діяльності і навіть не наші досягнення, а те, чому ми присвячуємо своє життя. «Люди судять один про одного за зовнішніми проявами, – написав колись Клайв Льюіс, – а Бог судить нас на основі того морального вибору, який ми робимо. Уявімо, що є така психічно хвора людина, яка відчуває патологічний страх до котів, і ця людина рухається добрими спонуканнями і змушує себе підібрати кошеня – то цілком можливо, що в очах Бога ця людина виявляє більше мужності, аніж здорова людина, нагороджена медаллю за хоробрість у битві. Коли людина вкрай зіпсована з дитинства, звикла думати, що жорстокість – це гідність, і ця людина виявляє хоч трохи доброти або утримується від жорстокого вчинку і таким чином ризикує бути осміяними друзями – можливо, вона в очах Бога робить більше, ніж зробили б ми з вами, пожертвувавши життя заради іншого. Ми бачимо лише плоди, які вийшли із сировини внаслідок вибору зробленого людиною, але Бог судить її не за якість сировини, а за те, як він її використав.
Більшість психологічних властивостей залежать від фізіологічних особливостей, але коли тіло людини вмирає, залишається лише нетлінна, істинна людина, яка вибирала і тепер несе відповідальність за краще чи гірше виконання того матеріалу, що був у його розпорядженні. Всілякі чесноти, які ми вважали проявом наших власних достоїнств, були, виявляється, результатом нашого доброго травлення, і вони не зрахуються нам, не зрахується і нам багато поганого, що зробили ми через різні комплекси або, наприклад, погане здоров’я. І тоді, нарешті, ми вперше побачимо кожного з нас таким, яким ми є.
На нас чекає чимало сюрпризів. Загалом у притчі викладено правило життя, яке саме по собі несправедливе, але діяло завжди і скрізь – хто має, тому буде дано ще, а хто не має, той втратить і те, що в нього є. Сенс цього правилу такий: якщо в людини є талант, і вона використовує його, – тут ми вже кажемо про талант в сучасному розумінні цього слова, як певне обдарування, – то вона весь час буде здатна зробити все більше і більше, кожний наступний крок буде більш результативним, більш ефективним, ніж попередній. Але, якщо людина має талант і не застосовує його – то в кінці кінців людина неминуче його втратить. Якщо у нас є якась здатність, якщо у нас є в чомусь обдарування, наприклад, то чим більше ми практикуємо цю здатність, чим більше ми працюємо, тим важче і складніше завдання ми зможемо подолати і, навпаки, – якщо ми не користуємося нашими обдаруваннями, ми втратимо їх в кінці кінців. Це однаково справедливо і для гри в футболі, і для гри на фортепіано, і для співу, і для підготовки проповіді, зокрема, і для різьблення по дереву, і навіть для створення нових ідей. Життя вчить, що лише є один спосіб зберегти обдарування – це їх використовувати на служіння Богові і людям.
Дякую вам, шановні друзі, за вашу увагу.
Сподіваюсь, наше спілкування і наші роздуми над Священним Писанням будуть корисні для кожного з нас, і кожен з нас почерпнув для себе щось важливе для зростання у гідній вірі і гідному християнському житті. Сподіваюсь, скоро побачимось. Мир і милість Господня, нехай буде з усіма нами.