Про Закхея. Мене ніхто не любить, я абсолютно самотній…
Протоієрей Георгій Ходун
Вітаю вас, шановні друзі. Закінчується другий місяць зими, наразі у нас 32 неділя після П’ятидесятниці і читання цієї неділі нам добре відомо, яке про зустріч Ісуса митарем Закхеєм. Згідно з нашою богослужбовою традицією, цей уривок читається при освяченні житла, а позаяк це священне дійство звершується неодноразово, а бажано щороку, тому що освячення житла, це в першу чергу молитва про людей, про родину, яка там живе – то сподіваюся, що ця євангельська історія нам добре відома. Але дозволю собі нагадати нам її слова.
Потім Ісус увійшов до Єрихона і проходив через нього. І ось один муж на ім’я Закхей, він був старший над митарями і чоловік був багатий, бажав бачити Ісуса, хто Він; але не міг за народом, бо був малий на зріст. І, забігши наперед, виліз на смоковницю, щоб побачити Його, бо Він мав проходити біля неї. Коли Ісус прийшов на те місце і, глянувши, побачив його, сказав йому: Закхею, злізь скоріше, бо сьогодні Мені належить бути в тебе в домі. І він поспішно зліз і прийняв Його з радістю. І всі, побачивши те, почали нарікати, що Він зайшов гостити до грішного чоловіка. Закхей, вставши, сказав Господеві: Господи, половину добра мого я віддам убогим і, якщо кого скривдив чим, поверну вчетверо. Ісус сказав йому: нині прийшло спасіння дому цьому, бо і він син Авраамів. Прийшов бо Син Людський знайти і спасти, що загинуло.
«Ніхто мене не любить, я абсолютно самотній». Отакі слова з впевненістю міг сказати про себе Закхей і був би правий. Цей Закхей, про якого ми щойно читали, настільки об’ємна фігура, що про нього можна говорити достатньо. Хто він? Він головний збирач податків, керівник податкової служби регіонального рівня, сказали б ми зараз. Звичайно, податки ніхто не любить платити, бо і заробітки невеликі і, на жаль, корупційні схеми при витратах бюджетних коштів, тобто при витраті коштів налогоплатників податків. Все це складає частину і навіть нашого сьогодення, то що вже казати про минуле.
Більше того, Закхей – колаборант. Зараз, на жаль, це слово стало актуальним через війну, але Закхей – професійний колаборант, він оббирає своїх, щоб віддати податки окупантам, римлянам. І навіть це ще не все. Податкова система Риму була так налаштована, що жителі, тобто платники податків, мали досить невиразне уявлення, скільки саме вони мають платити. Достеменно про це знали оці митарі-митники, але утриматись від того, щоб трішки завищити суму податків від визначеної, а різницю залишити у себе в кишені, їм було вкрай важко.
Отже, з моральної точки зору, Закхей – це антипод благочестивого, правовірного юдея, але сам Закхей був юдеєм від народження, він не призначений зі сторони окупантів посадовець, він єврей, який пішов проти своїх братів. Його ніхто не любив, це навіть м’яко сказано, що його не любили – його вважали навіть негідним ненависті, його просто зневажали. Плюс до того всього ми знаємо про особливість його зовнішності, його маленький зріст, бо він був досить маленького зросту.
Наскільки він саме був низьким – невідомо, але якщо про це пишуть і на це звертають увагу, значить це було якось досить суттєво і це ще ж до того, що люди у старі часи були дещо нижчі, ніж зараз. Колись я дивився передачу, де науковці порівнювали середній зріст призовників у першу світову війну, тобто початок ХХ століття, і солдатів сучасних європейських армій, тобто кінець ХХ – початок ХХI століття. І ось при різниці в 100 років, навіть менше ніж у 100 років, середній зріст збільшився на 10 сантиметрів. Очевидно, що не кожних 100 років люди стають більшими на 10 сантиметрів, але факт залишається незмінним – люди тоді були нижчими, аніж зараз. І от, якщо у тому суспільстві когось люди вважали низьким, значить ця людина насправді мала вади зросту. Які Закхей у дитинстві міг переживати глузування, приниження від жорстоких однолітків, можна лише здогадуватись. Цілком можливо, що він і обрав цей шлях услугування окупанта, бо не бачив іншого для себе шляху вибитися в люди. Я не стверджую це, але мені здається це цілком логічно – якщо тебе принижують свої, то ти будеш шукати хоч кого-небудь, хто здатний тебе оцінити.
З часом, зайнявши високу посаду, Закхей зрозумів слушність свого рішення і жив досить спокійно. І ось у Єрихон, стародавнє величне місце, входить Христос. Скільки міських керманичів прийшли його зустріти? Євангеліє нам не пише про жодного, а от Закхей все-таки приходить, він знаходить час і можливість – більше того, він вилазить на дерево. Яка картина: голова податкової служби, який лізе на дерево. Чого він лазить по деревам? Він туди поліз не кота спасти, – а це все виглядає комічно, – він хоче побачити Ісуса. Ісуса сприймали досить по-різному, а Закхей до Ісуса, якого він іще не бачив, ставиться досить серйозно – більше того, Закхей не вимагає ніякого до себе особливого ставлення, не претендує на якесь почесне місце в натовпі, поза як займає якусь важливу посаду? Ні, він залізає на дерево, хоча знає, що зараз повториться для нього ситуація, знайома з дитинства, таке собі дежавю – з нього знову будуть глузувати, як колись глузували з його зросту, допоки він не став впливовою особою. І він свідомий того, що йому зараз доведеться пережити те, чого він намагався позбутися все своє життя – цього публічного приниження, коли на нього, беззахисного, будуть дивитися сотні, може і навіть тисячі гордовитих очей, які будуть раді тому, що об’єкт їх презирства, цей підлий і негідний митник-колаборант, сам себе добровільно поставив у ідіотську ситуацію. Але Закхей, попри все, вперто лізе на дерево.
Можу припустити, що Ісус у житті Закхея – це чи не єдина особа, яка ставиться до нього неупереджено. Це не дивно, бо Ісус був незнайомий з Закхеєм, тому у них немає досвіду негативних відносин. Але, знаєте, зустріти того, хто тебе не засуджує, хоча б тому, що він тебе не знає – це вже досягнення для Закхея. Ісус для Закхея – як скарб, бо Він не засуджує Закхея, тому він хоче побачити Ісуса, він сподівається, що Ісус – це якийсь інший світ, де Закхея будуть сприймати без засудження, будуть його сприймати таким, який він є, що вже не потрібно буде оборонятися, шукати способи уникнути людської злоби і зверхності. Він, як міг, пристосувався до життя у цьому світі, але він, як ми бачимо в майбутньому, здатен і бажає чогось іншого.
Загалом, Закхей – це яскраве відображення нашого буття, бо в ньому є все: там і слабкість, і страх, і бажання знайти собі місце під сонцем, він і жертва, і злочинець одночасно, він здатний на зраду, хитрість, егоїзм, але повіривши у щось щиро – йде до кінця, не рахуючись і з перепонами, і з жертвами на цьому шляху. Закхей – не монолітна фігура, це вам не Іоан Хреститель, на якого дивишся – і з якого боку не подивишся, він з усіх боків гідна, достойна особа, – ні. В Закхея є все – він живий, у нього і чесноти, і слабкості, і свідомі гріхи, і бажання спокійного життя, і рішення, яких би краще було уникнути, але він по-іншому не зміг. Він, може, і хотів би по-іншому, але не зміг, одним словом, Закхей – це наш брат, він наче наше уособлення: людина, яка змучена життям, змучена обставинами, яка на злобу іншої людини відповідала своєю злобою, яка свідомо йде на якісь підступні, незаконні діяння для того, щоб просто знайти собі місце, тому що він інакше не зміг. Це не виправдання, це просто констатація факту, але серед цієї життєвої пітьми, він залишається тим, хто десь там у глибині здатний і бажає чогось іншого.
Закхей не жалівся на судьбу, сам він викручувався, як міг. Звичайно, він не кращий варіант вибрав, це очевидно. Припускаю, що він знав, що йому потрібно для цих внутрішніх змін і чекав, коли отримає бажане. Як нам свідчить Євангеліє, буквально пари фраз було достатньо, аби Закхей пережив навернення докорінну зміну свого життя, покаяння, він визнає себе злочинцем, – не лише грішником, бо грішником кожен із нас себе може назвати, це така загальна фраза, – він визнає себе кримінальним злочинцем, крадієм. Саме тому, він каже, що поверне в 4 рази більше, тому що закон вимагав, якщо ти в когось щось вкрав, ти повинен повернути в 4 рази більше – тобто, він себе визнає кримінальним злочинцем, а також оголошує про намір щедро поділитись половиною свого майна із жебраками.
Питання, чому Закхей спромігся на таке рішення? В чому причина його рішучості? Відповідь, звичайно, на поверхні. Це підтримка Ісуса. Христос приймає Закхея безумовно, любить Божою любов’ю безумовно. Але ж таке ставлення повинно було підштовхнути саму людину до власних змін – бо інакше і любов, і прийняття, і підтримка – все буде безплідним.
Зараз про підтримку говорять дуже багато, і справедливо відзначають її важливість для людей. Така внутрішня рішучість, яку надає підтримка іншій людини, інколи в рази посилює наші початкові можливості. Так, наприклад, сталося із нашим народом на початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну, коли об’єктивно, якщо порівнювати військові потенціали, то нашій владі потрібно було що? Шукати будь-які способи для миру, а чи так – для капітуляції, а народу потрібно було всіма способами не дратувати нових хазяїв, аби не накликати на себе їх гнів. А що ми отримали насправді? Ми отримали рішучість і відсіч. В перші дні це більше було схоже на якийсь не професійний партизанський рух, але і це славний факт нашої сучасної історії. А чому рішучість і відсіч? Тому що люди були вмотивовані і вони отримали потужну підтримку один від іншого, а коли тебе підтримують, а не засуджують, ти здатний на значні досягнення.
Після такого натхненого пасажу я дозволю собі певне уточнення. Мені здається, що нам потрібно розрізняти, коли від нас чекають підтримки. Одна справа, коли людина заслабла на своєму шляху, ось вона йшла, йшла, а потім заслабла – такій людині потрібен поштовх, міцна рука, аби людина знову випрямилась і пішла далі. А інша справа, коли підтримка, це спосіб підживитися чужими силами якомога довше – так що той, хто твою підтримку одержує, особливо сам і нічого не робить, лише насичується твоїми силами. І ти повертаєшся до нього раз, другий, третій, пояснюєш, поринаєш в його ситуацію, підказуєш, який крок зробити, даєш час, але кроків не бачиш. А на питання: «чому їх немає», «чому ти нічого не робиш», отримуєш відповідь: мовляв, «ти занадто мало надав мені підтримки, давай ще».
Навернення Закхея – це не лише заслуга Христа, як того, хто надав підтримку, а це і заслуга самого Закхея, який акумулював в собі ресурси для власних змін. Він – людина, яка отримала від Христа те, що йому бракувало, і він одразу ж показав результат. Переміна Закхея, оці його слова – це ж досить нетривалий акт, це буквально пару фраз, такий собі короткий діалог, але він готувався до цієї зміни довго, тому що нічого важливого просто так не відбувається швидко і само по собі – там є досить суттєва підготовка, якщо навіть вона непомітна.
Дуже добре, коли в нашому житті є люди, яким ми можемо довіряти, на підтримку яких ми можемо розраховувати, коли це хтось з наших рідних, частіше наші друзі, якщо ми за роки впевнилися у цих людях – необхідно цінувати такі відносини. В той же час, я думаю, що кожен із нас здатний бути тим, чия рука своєчасно міцна, віра сильна, а свобода цільна. Очевидно, ми не можемо бути завжди стійкими оловяними солдатиками, інколи нам потрібно і втомлюватись, і ми будемо втомлюватись, але закон і біблійний, і життєвий завжди незмінний: ми не можемо тільки віддавати, і ми не можемо тільки отримувати, лише в комплексі «щось віддав – щось отримав», і знаходиться у нормованість нашого життя. Дякую вам, друзі, за увагу.