Неділя про Закхея
Священник Юрій Щурко, УКУ
Життя у світі завжди ставило людині безліч бар’єрів для безпосередньої зустрічі з Богом. Життя сучасної людини створює таких перешкод ще більше, ніж будь-коли. В одних випадках це пояснюється надзвичайним темпом життя, постійним бігом, занятістю, в інших – статусом людини, її оточенням, зв’язками, заняттями, які не сприяють, а то і прямо перешкоджають, зустрічі і перебуванню з Христом. Життя в такому темпі пробігає дуже швидко і непомітно, і так само непомітно ми «маліємо», стаємо духовно здрібнілими і нікчемними. Поступово ми втрачаємо духовні сили, орієнтацію в житті, мир душі – стаємо, як Закхей, «малими». Серед цього зубожіння нам не допомагають ані становище, ані матеріальне багатство, і в душі зроджується відчуття пустки, яку треба чимось заповнити.
Люди намагаються заповнити цю пустку по-різному, та більшість таких спроб приречені на невдачу зі самого початку, бо допомогти нам може лише Господь. Потрібно лише зважитися приступити до Нього, знехтувавши усіма умовностями, що зупиняють нас на цьому шляху: неоправданим соромом, пихою, гонором, репутацією серед людей, так як це зробив Закхей. Такий «прорив» до Господа необхідний для нашого єства, для наповнення життя новим і справжнім змістом.
Одна важлива деталь: Закхей шукає побачити Ісуса. Подібне бажання побачити Господа лицем в лице зустрічаємо в Мойсея у книзі Виходу (Вих. 33). Тоді таке бажання було надмірним навіть для вибраного і праведного Мойсея. Однак з приходом Христа ми всі отримали можливість, навіть незважаючи на нашу гріховність і негідність, оглядати обличчя Бога у Його Сині: «Хто бачив Мене, той і Отця бачив… Я в Отці і Отець у Мені» (Ін. 14:9-10). Саме для цього Ісус спілкується з блудницями, їсть і п’є з митарями і грішниками (Лк. 5:30), такими як Закхей.
Псалмоспівець Старого Завіту сказав фразу, що підсумовує весь релігійний досвід Ізраїля і людства на загал: «Приступіть до Нього й просвітіться, і лиця ваші не осоромляться» (Пс 33:6). Ізраїль, будучи ще навіть не народом, а маленьким родово-племінним утворенням, найбільш «малим» з усіх народів, був покликаний стати перед лицем Господнім, отримати від Нього світло, і вирости у великий народ. Вся його історія показує, що світло лиця Господнього, яке шукав бачити Закхей, усуває сором і негідність, дає силу і повноту життя.
* * *
Текст же, який міститься в Лк. 19:9–10 є Доброю Новиною, та запевненням про надзвичайну вартість кожної людини перед Богом. В посланні до Римлян, апостол Павло констатуючи сумне становище людського роду, разом з тим вказує на його прикрий та жалюгідний стан, особливо відчутний тоді, коли людина хоче сама бути мірилом всього, та є відірвана від Джерела Життя: «Всі згрішили і позбавлені слави Божої… створіння підкорилося суєті не добровільно… всі істоти разом стогнуть і мучаться донині» (3:23; 8:20; 8:22). Цими словами стверджується прикрий факт, що відколи людина пішла своїми дорогами, та відійшла від Бога, – вона потребує спасіння. Про те, що це спасіння, визволення та відновлення є можливе для кожної людини, урочисто проголошує цілий Новий Завіт – як писемний запис Церквою Одкровення в Ісусі Христі, так і Новий Союз у крові Христа (пор. Лк. 22:20), Ним самим встановлений, та який Церква постійно за наказом Ісуса Творить на Його спомин, та до котрого після покаяння через таїнства Хрещення та Миропомазання всіх запрошує, щоб стати новим створінням (пор. 2Кор. 5:17).
Вся Біблійна історія спасіння – історія пошуку: вона починається з трагічного моменту гріхопадіння в Бут. 3. Історична ціль цього пошуку міститься в ліквідації зла, яке приніс гріх. Слово Боже засвідчує, що світ, який відпав від Бога внаслідок гріхопадіння, Бог хоче обдарувати спасінням від того самого моменту, коли трапився цей прикрий розрив людини з Богом (пор. Бут. 3:15). Серед трьох обітниць, які Господь дав Авраамові, є також обітниця Спасителя (благословляться у тобі всі племена земні – Бут. 12:3; пор. Гал. 3:8,16). Бог Біблії, це Бог, Який шукає людину.
Найбільш яскраво це виражено в житті Ісуса Христа. Все Його життя підпорядковане схемі пошуку. Ціль Його життя – забезпечення спасіння людини. Все це вже є виражене в самому імені Ісуса: «Наречеш Йому ім’я Ісус, бо Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх» (Мф. 1:21). Євангелія розповідають, яку ціну заплатив Ісус, щоб це спасіння сталося дійсністю для кожної людини. Його місія була не просто в тому, щоб постраждати і померти, але в такий спосіб знайти і визволити «заблукану вівцю». Лука розповідає, що його «прихід, щоб провести час з грішниками», пізніше перетворюється в «прихід, щоб померти з розбійниками»; ціль в обох випадках та сама: Син Чоловічий прийшов шукати і спасти, те, що загинуло.
Місія Церкви сьогодні – іти до всіх тих, які стоять на порозі загибелі, або й в очах суспільного загалу вже виглядають як ті, в яких давно загинуло все, що дає людині право називатися людиною. Іти для того, щоб розповісти про Сина Божого, Який задля нас став Сином Людським, «помер за гріхи наші, за Писанням, і що Він був похований, і що воскрес на третій день, за Писанням» (1Кор 15:3,4), і перемігши царство гріха і смерті дарує нам нове життя, – яке щоб отримати не вимагає надзвичайних зусиль – а тільки зречення всього того старого, яке було причиною погибелі, та віри в Ісуса та силу Його спасіння.