Справжній образ Бога та як бути справжнім християнином
Священник Юрій Щурко, УКУ
Уривок Євангелія в Лк 6:27-36 є частиною Ісусової Проповіді на Рівнині, ширша версія котрої в Євангелії від Матфея відома під назвою Нагорної проповіді (5:1-7:27). Подібно як і Матфей, Лука починає цю проповідь заповідями Блаженств (6:20-22) й закінчує притчею про два будинки: один з них збудований на піску, а інший на камені (6:46-49); будинок на камені символізує учнів, котрі слухають і виконують слова Ісуса, й навпаки, той що збудований на піску, означає тих, хто слухає та знає навчання Ісуса, але не виконує його.
Яке ж тоді значення слів Ісуса в Лк 6:27-36? Як реагувати на ці досить радикальні вимоги?
Перше, що дуже важливо мати на увазі, це те, що весь перелік настанов говорить про те, яким є Бог в Якого ми віримо та який спосіб життя повинен випливати з цієї віри. Все життя Ісуса було виявом надзвичайної щедрості та милосердя для всіх, хто цього потребував. Ісус також постійно розповідав про унікальну, навіть по-людськи “марнотратну”, любов Свого Отця (пор. Лк 15), котру Він дуже добре знав й на котру закликав також щедро відгукнутися вірою. Навіть тоді, коли Ісуса очорнювали та били, Він прощав та молився за винуватців (Лк. 23:34,43). Ця любов без докорів, закидів та лукавства, була звернена не тільки до Його учнів, але й до ворогів. Ісус був справжнім втіленням Бога, про Котрого Він говорив.
Другим важливим моментом є той факт, що ці заклики насправді є дуже прості. Їх простота, ясність, щирість та чіткість легко запам’ятовується.
Третьою й останньою характеристикою цих слів є те, що нам дуже важко зреалізувати їх у житті. Чисто по-людськи їх виконувати часто навіть не вигідно. Однак тільки виконання цих слів, цієї простої дорожньої карти нашого життя, може зробити з нас справжніх людей, – тих хто в дійсності є доньками й синами Небесного Отця. Для того, щоб їх почати реалізувати, потрібно повірити в їх важливість та основоположну вартість для людської цивілізації, потрібно довіритись Богові Творцеві та Відкупителеві, Котрий поставив Закон Любові наріжним каменем існування Всесвіту. В практичній площині, наприклад у світлі останніх (й на жаль вже чи не перманентних) фейсбучних баталій, для нас християн це означає перейти від мови ультиматумів, заяв та відкритих листів до мови любові, порозуміння, запрошень до дружнього діалогу, зустрічей, обговорень, спілкування та приязного роз’яснення суті християнства. Тільки через таке смиренне свідчення любові Отця, котра щедро переливатиметься через моє і твоє серце, зможемо дати раду як з усталеними стереотипами й кліше витвореними совєтською ідеологічною машиною, так і з, – спровокованою ганебною поведінкою чи відсутністю автентичного свідчення споміж нас християн, – секуляризацією та філософією гедонізму й релятивізму. Тільки живий досвід Бога та справжнє, щире свідчення пройняте любов’ю Христа, може давати серйозні відповіді на тривожні виклики сучасності й зцілювати суспільні та особисті рани, а також продемонструвати унікальну вартість для світу слів сьогоднішнього Євангелія.
***
Як бути справжнім християнином
Уривок Лк. 6:27-36 (для кращого розуміння, текст Євангелія цієї неділі – Лк. 6:31-36 слід читати в трохи ширшому контексті) є частиною Проповіді Ісуса на рівнині, яка відображена в Євангелії від Луки в 6:17-49 (вона є паралельна до Нагорної проповіді в Матфея 5-7). Сам уривок має дуже цікаву структуру. Два перші та передостанній вірші, служать своєрідним смисловим обрамленням для навчання Ісуса, яке Лука представляє в цьому уривку (в екзегетиці такий мовний прийом називається іnclusіo – завдяки повторенню першого вірша в кінці уривку, підсилюється увага до важливості цих слів). В Лк. 6:27,28 читаємо: «Але вам, хто слухає, кажу: любіть ворогів ваших, добро творіть тим, хто ненавидить вас; благословляйте тих, хто проклинає вас, і моліться за тих, хто кривдить вас». Далі, у дуже структурований спосіб, Ісус роз’яснює сказане в цих двох віршах і знову в трохи зміненій формі повторює те, що було висловлене на самому початку: «Але ви любіть ворогів ваших, добро творіть і позичайте, нічого не сподіваючись; і буде вам нагорода велика, і будете синами Всевишнього; бо Він добрий і до невдячних, і злих» (Лк. 6:35). Останній вірш служить підсумком цілого уривку: «Отже, будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний».
Таким чином слова Ісуса висловлені в цьому уривку – є радикальним закликом до наслідування самого Бога в найбільш повній та можливій формі. Кожен Ізраїльтянин від найдавніших часів і по сьогодні починає свій день словами т. зв. молитви «ШЕМА» (в перекладі з єврейської на українську означає «Слухай»): «Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш, Господь єдиний є; і люби Господа, Бога твого, усім серцем твоїм, і всією душею твоєю і всіма силами твоїми» (Втор. 6:4,5). В книзі Левит серед заповідей т. зв. Кодексу святості (Лев. 17 – 26) є ще інший наказ: «Не ворогуй на брата твого у серці твоєму; викрий ближнього твого, і не понесеш за нього гріха. Не мстися і не май злоби на синів народу твого, але люби ближнього твого, як самого себе. Я Господь Бог ваш» (Лев. 19:17,18). Лука починає Проповідь на рівнині словами Ісуса, які служать своєрідним відсиланням до двох вищенаведених старозавітних уривків – це підкреслено словами «вам, хто слухає» та «любіть». Євангеліст Матфей, насамперед, розглядає Нагорну проповідь Ісуса, як заклик до Ізраїлю (кажу насамперед, оскільки звертається також до учнів Ісуса – Нового Ізраїлю – Церкви) – бути Ізраїлем – справжнім народом Божим – Світлом для язичників; Сіллю, – щоб через приклад власного життя зберігати світ від зіпсуття. Лука, будучи за походженням язичником, відразу більш універсально, поширює цей заклик та вимоги проповіді Ісуса на кожну людину.
Обоє євангелістів проте, кидають виклик своїм читачам: «Ісус хоче, щоб ви вийшли далі поза межі заповідей Старого Завіту, й розширили горизонти свого уявлення про людей, та радикалізували чистоту власної поведінки та почуттів у відношенні до інших!»
Відколи Ісус став людиною, – одним із нас, – словами засвідченими в Євангеліях, Він закликає всіх переосмислити наші уявлення про людину, та як результат – своє ставлення до всіх без винятку людей загалом. Ісус пригадує нам дуже прості, але водночас фундаментальні речі – ми покликані бути подібними до свого Отця.
Бог, Який об’явився нам в Ісусі Христі – «Господь вельми милостивий і щедрий» (Як. 5:11). Він – «Отець милосердя і Бог усякої втіхи» (2Кор. 1:3). Апостол Павло каже, що «милосердям Божим, представте ваші тіла в жертву живу, святу, благоугодну Богові, для розумного служіння вашого, і не уподібнюйтеся світові цьому, а змінюйтесь оновленням вашого розуму, щоб ви пізнавали, що є воля Божа, блага, угодна і довершена» (Рим 12:1,2). Рівно ж, Бог – про Якого говорить Біблія – є Бог Святий та Отець усіх людей. У Нагорній проповіді Ісус закликає: «Отже, будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мф. 5:48). Апостол Петро повторює цю вимогу іншими словами: «Підперезавши стегна розуму вашого, пильнуючи, майте досконалу надію на благодать, що подається вам у явленні Ісуса Христа. Як слухняні діти, не потурайте похотям, що були в час вашого невідання, але, за прикладом Святого, Який покликав вас, і самі будьте святі в усіх вчинках. Бо написано: “Будьте святі – Я бо святий”» (1Пет. 1:13-16). Тому, за словами Павла з послання до Ефесян, в якому йде мова про відвічний Божий задум об’єднати в Христі все небесне і земне (пор. Еф. 1:10), «усяке роздратування‚ і лютість, і гнів, і крик, і лихослів’я з усякою злобою нехай будуть знищені у вас; а будьте один до одного добрими, милосердними, прощайте один одному, як і Бог у Христі простив вам» (Еф. 4:31,32). Натомість «наслідуйте Бога, як діти улюблені, і живіть у любові, як і Христос полюбив нас і віддав Себе за нас у приношення і жертву Богові, на пахощі приємні» (Еф. 5:1,2).