Багатство vs Царство Боже
Протоієрей Георгій Ходун
Доброго дня, шановні друзі. Вас вітаю я, священик Георгій Ходун на моєму ютуб-каналі, де ми разом з вами досліджуємо питання християнського богослов’я, священного писання, церковної та всесвітньої історії, а також нашого життя в церкві. Наразі рубрика «Недільна проповідь» і євангельське читання, що його пропонує нам наш богослужбовий лекціонарій, це уривок із дев’ятнадцятого розділу Євангелія від Матвія.
І ось хтось, підійшовши, сказав Йому: Учителю Благий, що зробити мені доброго, щоб мати життя вічне? Він же сказав йому: чому ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, тільки один Бог. Якщо ж хочеш увійти в життя вічне, дотримуйся заповідей. Говорить Йому: яких? Ісус же сказав: не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не лжесвідчи, шануй батька й матір, і люби ближнього твого, як самого себе. Юнак говорить Йому: все це я зберіг від юності моєї, чого ще не вистачає мені? Ісус сказав йому: коли хочеш бути досконалим, піди продай добро твоє і роздай убогим, і матимеш скарб на небесах, і приходь та йди слідом за Мною. Почувши слово те, юнак відійшов у скорботі, бо мав багато добра. Ісус же сказав ученикам Своїм: істинно кажу вам, що тяжко багатому ввійти у Царство Небесне. І ще кажу вам: легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому в Царство Боже ввійти. Почувши це, ученики Його дуже здивувались і сказали: так хто ж може спастися? Ісус, поглянувши, сказав їм: людям це неможливо, Богові ж усе можливо.
Це одна з відомих і улюблених євангельських історій. І цікаво у зв’язку з нею те, що більшість із нас інколи абсолютно несвідомо поєднують різні деталі цієї історії з різних Євангелій, щоб отримати повну картину, її зазвичай називають «Історію про багатого юнака». У всіх Євангеліях сказано, що ця людина, головний персонаж цієї історії, була багата – власне, в цьому і суть цієї історії, і тільки у євангеліста Матвія сказано, що ця людина була молодою, а Лука ще додає, що він був із правителів.
Цікаво, як ми несвідомо самі створили собі складний образ, складений із елементів, взятих із трьох Євангелій. Так ось, ця молода людина говорила з Ісусом так, як взагалі-то не було прийнято у юдеїв. У всій юдейській літературі не зустрічається такого звернення до рабина «учитель благий», рабини завжди казали «благий тільки закон», таке звернення до Ісуса, особливо якщо це перше звернення, виглядало як недоречні лестощі. Ніхто не сумнівався в тому, що цей молодий чоловік – хороший людина, але він в своєму серці відчував, що життя його недосконале, і Ісус сказав йому, що якщо він дійсно хоче добитися того, що все життя шукає, то він повинен продати все своє майно і роздати все бідним, і йти за ним.
Потрібно звернути увагу, що тут Христос каже про три дії: продати, роздати і йти за ним. Чому Ісус вимагає саме цього від цієї молодої людини? Якщо ми згадаємо, один із попередніх уривків, коли зцілений біснуватий з гадаринської землі побажав піти за Ісусом, то Христос йому наказав залишитися вдома, біля своїх рідних, а тут – навпаки, ця людина хоче залишитись в своєму домі з своїми статками, але Христос йому дає зовсім іншу пораду. Причина такої відповіді очевидна. По-перше, перед Ісусом зовсім інша людина із власною історією життя, своїми чеснотами і своїми гріхами і Христос веде себе ситуативно, бо його задача – не нав’язати закон, який один для всіх і повинен виконуватись незалежно від бажань чи обставин, ціллю його є зміна конкретної людини, для чого і Христос враховує особливості кожного. По-друге, і мабуть це не менш важливе, серед юдеїв того часу існували певні тенденційні уявлення, фундаментом яких слугувала розпливчатість ідей старого завіту щодо існування людини після смерті.
Старозавітні книги, які не являються собою якимось монолітним текстом, дають гранично широкий спектр уявлень про те, якою може бути посмертна доля людини від банального небуття аж до воскресіння. Віра в останнє, тобто в те, що людина, коли вона помирає, то її особистість не знищується, що її чекає певний суд, їй потрібно буде відповідати за свої вчинки, за свої слова, і в результаті вона отримає певне схвалення чи навпаки засудження з точки зору божого правосуддя чи божого милосердя – така думка була поширена серед обмеженої кількості іудеїв, як правило, більш освічених і духовно чуйних. Більшість людей, як тоді, так, до речі, і зараз, переймаються переважно побутовим своїм благополуччям і для його покращення намагаються використати все, в тому числі і власну релігію. Якщо ж ми допустимо справедливість ідей про те, що з припиненням функціонування людського тілу припиняється усяке буття особистості, то єдиною винагородою від Бога може бути спокійне, забезпечене, комфортне життя, інших обдарувань від Бога людина просто не здатна в собі вмістити. Тому серед більшості іудеїв усі ці роздуми перетворились на загальноприйнятий принцип, який виражається простою фразою: «багатство – це благословення Бога за праведність людини».
У зворотній логіці, коли встановлювали взаємозв’язок між грішністю і скорботами, бідністю, стражданнями – це формулювання також вважалось справедливим. Тому Христос, коли поставив за умову роздати майно – то він з точки зору іудеїв закликав до чого? Не лише добровільно відмовитись від комфортного життя, до якого природно прагне більшість з нас, і що є цілком нормальним, але роздаючи своє майно, людина повинна була начебто відмовитись і від Божого благословення.
Коли апостоли почули про такий заклик свого вчителя, вони були навіть не здивовані, а й розгублені: «То хто тоді може бути спасенним?» – розгублено, саме розгублено питають вони. Очевидно, що слово «спасіння» вони вживають у значенні відмінному від прийнятого нині у християнському богослов’ї і, загалом, потрібно зазначити, що у діалогах цього уривку ми бачимо ненормоване вживання релігійної термінології – так що кожен вкладає в той чи інший термін своє власне розуміння. Саме тому не догматичні визначення варто шукати тут, в цьому уривку, а, в першу чергу, полеміку з юдейськими уявленнями про багатство, як про головне благословення Боже. Важко тим, хто покладається на своє багатство, увійти в царство Боже – підсумовує Христос, і слово «покладається» тут є насправді визначальним, подальша євангельська розповідь лише підтверджує викладений хід думок.
Апостол Петро, приголомшений несподіваним сповіщенням Христа, ставить питання, уточнюючи, а чи не помилився він із власним вибором: «Поглянь, – він каже своєму вчителю, – ми залишили все і пішли за тобою. То що з того ми будемо мати»? Відповідь Христа нам відома: «Істинно кажу вам, коли настане новий світ, Син Людський зійде на престол Своєї слави, і ви, хто йшли за Мною, також сидітимете на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять племен ізраїльських. І кожний, хто залишив свою хату, братів, сестер, батька, матір, дітей або господарство своє заради імені Мого, одержить у сто разів більше, ніж залишив, а також успадкує вічне життя». Як ми бачимо, ці слова менше всього стосуються багатства чи матеріальних благ – таким чином, Господь поступово своїми повчаннями вимушує еволюціонувати світогляд апостолів, а разом із ними і майбутньої церкви.
Для богослов’я ж цей уривок стане одним із фундаментів, на якому буде сформоване ставлення християнської традиції до матеріальних статків, за багато віків церковної історії в ній знаходилось місце різноманітним ідеям щодо обсягу матеріальних благ, якими може володіти християнин, але всі вони були згодні з принципом, що багатство – це те, чим потрібно користуватись, а не те, що потрібно любити. І, звичайно, обсяг багатства жодним чином не впливає сам по собі на наші відносини з Богом, як пише апостол Павло: «Нехай кожний з нас залишається таким, яким він був» – тобто у такому ж стані і положенні, яким він був, коли його покликав Бо, і на своєму місці дбає насамперед про царство Боже та робить усе, що Господь від нас вимагає, а тоді усе інше Він неодмінно нам надасть.
Дякую всім вам за увагу. Мир і милість Господня нехай буде з усіма нами.