Про багатого юнака
Священник Юрій Щурко, УКУ
Багатий юнак та проблема нашої християнської зрілості…
Реалізація Євангелія (Доброї новини про настання Божого Царства завдяки смерті та воскресінню Христа) в особистому житті завжди вимагає усвідомлення, довіри та відваги на певний ризик. Усвідомлення, що маємо справу з великим Богом – Богом, Який для того, щоб нас обдарувати життям, став людиною, пішов на хресну смерть та воскрес із мертвих. Довіри Богові, Який не зосереджений на самому Собі, але постійно діє (пор. Ін. 5:17), аж поки не витре кожну сльозу в будь-якої людини, яка живе на землі (пор. Одкр. 21:4). Відваги на ризик, щоб залишити позаду людські практичні рації, вигоди, гарантії та піти за Ним, відгукнутися цілим серцем на Його слово, щоб у сто раз більше одержати (незникаючого!!!) і життя вічне мати в спадщину (Мф. 19:29).
В Євангелії від Матфея (як зрештою і в Марка та Луки) найважливіші повчання Ісуса висловлені в контексті навчання про Боже Царство. За словами ап. Павла: «Бо Царство Боже – не їжа і питво, але праведність, і мир, і радість у Святому Духові» (Рим. 14:17). Говорячи простою мовою, праведність – правильні стосунки з Богом та людьми завдяки прийнятій Божій Благодаті (праведності), в результаті яких, – в серці панує мир, який дозволяє Св. Духові сповнювати нас глибокою та постійною радістю.
Усвідомлення вартості цього царства (цього стану; такого рівня стосунків), як найціннішого скарбу чи дорогоцінної перли, за словами Ісуса, мало б спонукати людину (яка почула про нього, знайшла чи бодай трошки пережила його реальність) на ризик відваги поставити все інше в житті на другий план (пор. Мф. 13:44-46). В читанні Євангелії цієї неділі Ісус називає такий спосіб життя досконалим: «Коли хочеш бути досконалим, піди продай добро твоє і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; і приходь та йди слідом за Мною» (Мф. 19:21). Грецьке слово τελειος – teleyos, окрім значення досконалий, має також значення – цілісний, зрілий, довершений. Це слово дуже чітко окреслює Божий задум стосовно людини.
Юнак, який виконував принаймні п’ять заповідей стосовно своїх ближніх (пор. Мф. 19:18-20), все ж не їх вважав найбільшим скарбом. Люди, які його оточували (або ті бідні, яких кричущих потреб він просто не помічав) все ж не вважалися для нього найбільшою цінністю. Брак глибшого усвідомлення, відтак відсутність довіри до слів Христових, і як наслідок, не здатність на відважний ризик наслідування Ісуса. Половинчастість юнака, не дозволила Добрій Новині про царство (а також надзвичайну цінність людини; пораді про найкращу дорогу, щоб стати щасливим) заповнити його серце і в кінці в певній мірі привела його до своєрідного ідолопоклонства.
Християнство за своєю суттю є свідченням про невимовну любов Божу, яка виявляється в смерті Ісуса на хресті. Це також намагання жити цією Любов’ю. Не можна говорити про любов до Бога не люблячи своїх ближніх («Хто каже: “Я люблю Бога”, а брата свого ненавидить, той говорить неправду: бо той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить? І ми маємо від Нього таку заповідь, щоб той, хто любить Бога, любив і брата свого» – 1Ін. 4:20,21). Що в моєму житті є перешкодою цій любові? Які основні перепони для моєї цілісності (довершеності та зрілості)? Що не дозволяє мені жити у Божій праведності – завдяки Божій благодаті мати правильні стосунки з Богом і моїми ближніми? Коли я ставлю собі ці питання, то відчуваю потребу молитви про глибше усвідомлення, довіру та ризик відваги, про які я згадував на початку…