Зцілення скорченої жінки
Протоієрей Георгій Ходун
Радий вас вітати, шановні друзі. Як ви бачите, ми дещо змінили локацію нашої зйомки, тому що вже почалась зима і досить холодно на вулиці. Хоча справедливості заради потрібно сказати, що через російські обстріли нерідко і в наших домівках буває прохолодно.
Але у нас з вами немає іншого шляху, крім як виборювати своє право на свободу. Власне, сьогодні про свободу і буде наше спілкування.
По-перше, ми повинні пам’ятати, що ми безумовно переможемо в цій війні. Але в процесі, поки ми знаходимося в цих обставинах, нам важливо зберегти себе максимально цілісними, зрілими, свідомими. В першу чергу, свідомими своєї віри. Нам дуже важливо, щоб ми не стали жертвою такої культури заперечення – тобто підходу, згідно з яким, не важливо який ти є, а важливо, щоб ти не був таким, як хтось інший, як хтось інший за національністю чи за релігійним світосприйняттям. Особисто мені здається більш важливим позитивний підхід. Позитивний не в тому сенсі, що потрібно ходити і всьому посміхатися і всьому радіти, бо нам це не завжди вдається і це цілком природно, а позитивний підхід в тому сенсі, щоб ми піклувалися про те, що нас формує. Заперечення, чого б то не було, нас ніколи не сформує, а сформує нас лише чітке уявлення про те, що нам потрібно.
І ось, власне, це те, над чим ми намагаємось розмірковувати і працювати. Тому що, щоб побудувати майбутнє, особисте, суспільне чи навіть державне, нам потрібні не ті люди, які знають, кого ненавидіти. Відчуття ненависті виникає інстинктивно, його якось примусово генерувати в собі не потрібно, а нам потрібні ті люди, які знають, як нам далі жити, чим наповнювати наш розум, наше серце, наш інформаційний, економічний, законодавчий, релігійний простір. У всьому цьому одна людина не може бути одночасно спеціалістом. Це нам також потрібно чітко розуміти. Але ми як християни намагаємося покращувати якість і свідомість власної віри, власної християнської ідентичності, звільнюючи її від недолугих, непотрібних, а інколи і навіть шкідливих нашарувань, які інколи там з’являються. Тому що наша ціль, як християн – це не боротьба за якісь там культові споруди чи корпоративні інтереси, а наша ціль – це життя згідно Слову Божого, наскільки ми його розуміємо і наскільки ми здатні його втілити і у своєму повсякденні, і у нашій церковній спільноті. Ось ці мої слова, які я тільки що сказав, вони, можливо, дещо емоційні, точно можу сказати, вони не структуровані, але мені вони здаються важливими.
Але, безумовно, більш важливим є Слово Боже. Отже, Євангелія від Луки, тринадцятий розділ, і сьогодні ми чуємо історію про Ісуса, який зцілює. Знову Ісус зцілює.
В одній із синагог Він навчав у суботу. Там була жінка, що мала духа немочі років вісімнадцять: вона була скорчена і ніяк не могла випростатись. Ісус, побачивши її, покликав і сказав їй: жінко, ти звільнена від твоєї недуги. І поклав на неї руки; і вона зараз же випросталась і почала славити Бога. При цьому начальник синагоги, обурюючись, що Ісус зцілив її в суботу, сказав народові: є шість днів, в які дозволено робити; в ті і приходьте зцілятися, а не в день суботній. Господь сказав йому у відповідь: лицеміре, чи не відв’язує кожний з вас у суботу вола свого або осла від ясел і не веде напувати? А цю дочку Авраамову, яку зв’язав сатана ось уже вісімнадцятий рік, чи не належало визволити від цих пут у день суботній? І коли Він говорив це, усі, що противилися Йому, засоромились; і всі люди раділи всім славним ділам Його.
В цій історії є дві теми: зцілення хворої жінки і конфлікт Христа з керівництвом синагоги. Про зцілення загалом та про моє власне розуміння такого типу біблійних чудес, виходило нещодавно відео, тож залишається у нас другий сюжет і в центрі нього боротьба. Христос веде боротьбу з лукавими духами за звільнення жінки, а старійшина синагоги веде боротьбу з Ісусом за владу. Така точка зору може здаватись дивною, але вона не є унікальною, схожу думку я знайшов у книзі «Лука. Євангелія. Популярний коментар» – це книга за авторство єпископа Ніколаса Томаса Райта, одного з кращих біблеїстів, ось що він пише: «Старійшина синагоги повністю усунутий на задній план, він дає своєму гніву вилитись в формі публічного осуду, але така його поведінка все одно, якщо б поліцейський намагався заарештувати футболіста, який приніс перемогу не тій команді, на яку поліцейський робив ставку. Перед нами два принципи, характерні риси яких можна виділити наступним чином: перший – це релігія влада, яка намагається підкорити, і їх уособлює старійшина синагоги, а інший принцип – свобода визволення і служіння, які нам демонструє Христос. По суті, це зіткнення людського принципу з принципом Нового Завіту. Кожному з нас потрібно бути свідомими того, що християнство – це не нова релігія, а це звістка про Царство Боже, яке вже тут.
Звістка про те, що Царство Боже вже тут – не означає, що світ навколо нас, який ми бачимо, вже і є царство Боже. Ні. Царство Боже тут, тому що в цей світ прийшов син Божий, який розпочав процес повернення цього світу у Божу власність і очищення його від всього гріховного. Знаєте, якби Христос приніс нову релігію, то вона була б, як і інші – заснована на страху, підкоренню, тому що іншого принципу релігії у цьому світі не має, як би ці релігії не називали.
Христос дарує свободу жінці, яку сатана тримав зв’язаною 18 років – і кожному дарує, хто пізнає істину, а істина, як відомо, сам Христос, навіть не Його слова, а власне Його особистість. Свободу, яку дає Господь не тотожна хаосу, безладу, анархії, вседозволеності чи тому, що апостол Павло називає догодженням полоті. Свобода, яку дає Христос – це усвідомлене підкорення себе виключно волі Божої – з одного боку, а з іншого – максимальне звільнення себе від всіх інших порочних залежностей. Так, саме порочних залежностей, тому що у світі є залежності, без яких ми не можемо жити, але ці залежності необхідні, вони не порочні, вони необхідні – наприклад, залежність від повітря, сонячного світла чи їжі. Також кожен із нас сильно інкорпорований у суспільство і залежить від умовностей цього суспільства. Також доброю залежністю можна називати нашу родину, ми від них також залежимо, чи відчуття обов’язку – це також непогана залежність.
А є, наприклад, залежність від страху, сумнівних авторитетів, які нам нав’язують залежність від некритичного мислення, залежність від думки оточуючих, а ще є звичка жити підкоряючись чимось забаганкам. Хоча знаєте, у тих, кого ми інколи боїмося, влади над нами рівно стільки, наскільки ми самі дозволяємо їм володіти нами. Звичка робити завтра те саме, що ми робили сьогодні, тому що ми те саме робили й вчора – це все порочна залежність.
Звичайно, це не всі приклади, але ці всі порочні залежності нам можуть подаватись під будь-яким соусом, з використанням будь-яких аргументів, але в них одна ціль – узалежнити одну людину іншій людині або навіть узалежнити людину лукавому. Натомість, апостол Павло наполегливо просив: «ви куплені дорогою ціною – отже, не ставайте рабами людей», Господь дає свободу життя і «життя з надлишком» – як пишеться в Євангелії від Іоана.
Звичайно, ми повинні признати, що наша свобода не абсолютна, ми ж, наприклад, не можемо за мить опинитись в іншому місці нашої планети або стати іншою особою. Ні, наша свобода має певні рамки і це для неї не добре, і не погано, це просто факт, але що важливо для нас, християн, – щоб ми не узалежнили у себе від того чи від тих, хто чи що заважає нам стати зрілими, спроможними, свідомими, ставати самими собою у доброму сенсі цього слова. І від того, наскільки нам вдасться стати зрілими, спроможними – залежить глибина, цікавість, насиченість, змістовність нашого життя, яке ми проживаємо нині, і того життя, причетність до якого ми сподіваємось наслідувати.
Друзі, на завершення нашої розмови дозволю собі нагадати, що через планові і аварійні відключення світла інколи неможливо опублікувати відео в суботу ввечері. Як правило, це ми плануємо у 20-й годині.
Ми зараз з вами живемо в однакових умовах в усій країні, тому всі ми це добре розуміємо але якщо щось нам буде заважати це зробити, то якщо ви натиснете на дзвоник, то ви точно не пропустите наступне відео.
Дякую всім за увагу. До нових зустрічей.