Зцілення скорченої жінки
Священник Юрій Щурко, УКУ
Останній раз (третій з черги) в Євангелії від Луки Ісус входить до синагоги. Він, що правда, навчатиме і далі (13:22,26; 19:47; 20:1; 21:37), проте дорога до синагоги для Нього буде закрита. Причиною послужило Його милосердя стосовно потребуючих людей, яке не могли «проковтнути» ті, які виконання четвертої Божої заповіді, – «Пам’ятай день суботній, щоб святити його», – розуміли якось особливо дивно та відокремлено від реального життя людей та їхніх елементарних потреб. Врешті, як не прикро, відокремлено й від таких понять як милосердя, любов, співчуття й правдоподібно судячи з усього здоровий глузд.
Дві попередні сцени про суботнє навчання та діяльність Ісуса в синагозі є представлені в Лк. 4:31–37 (відразу після відкинення в рідному місті Назареті, Ісус іде до Капернауму й там зцілюючи чоловіка, демонструє Свою владу над нечистими духами) та Лк. 6:6–11 (зціляє сухорукого й знаючи думки Своїх опонентів питає: «Що годиться робити в суботу – добро чи зло? Спасти душу чи згубити?»). В Лк. 13:10–17 Ісус навчає, що турбота про страждаючу людину має перевагу над формальним обов’язком шанування суботи.
Божі співчуття та милосердя є завжди доступні, тільки інколи ми більше хвилюємося радше іншими речами, ніж допомогою людям. В дійсності, часами поводимося з рештою створінь краще, ніж чинимо відносно тих, хто є створений на образ і подобу Божу. Небезпека та результат надання більшої ваги традиції над співчуттям та милосердям, – є грубістю, черствістю та лицемірством. Природнім тоді є факт, що служіння Ісуса в такому та подібному контекстах, продовжує хвилювати та спричинювати поділи серед тих, які внаслідок поверхового сприйняття тієї ж традиції й самі живуть десь на поверхні життя, стаючи при цьому, чимраз то більш поверховими, сліпими, егоїстичними та нечутливими по відношенню до інших. Відтак не дивно, що внаслідок такого духовного животіння, ми часом не здатні зрозуміти найважливішого: побачити найвищу гідність у кожній живій людині, – незалежно від її статі, раси, походження чи релігійної приналежності. Сьогодні це може виглядати парадоксальним, але той факт, що Лука підкреслює шанобливе та милосердне ставлення Ісуса до жінок (й це є одним з важливих акцентів його Євангелія, й цього уривку зокрема) вказує на те, як сильно люди (навіть ті, які належали до народу свято переконаного, що знає Бога, Його задуми та Його волю) втратили свою людськість. Як страшно та довго у впродовж історії через гріхопадіння здеградована людина спокійно принижувала іншу (а в багатьох місцях на жаль й надалі продовжує це робити, утворивши при цьому вже навіть певну дику суспільну норму), тільки через те, що була фізично сильніша, належала до іншої статі (чоловічої), суспільного стану чи раси. Ганьбою для християн є й те, що по сьогодні ми вимушені доказувати та пояснювати самі собі, – на перший погляд здавалося б досить банальні, всім зрозумілі та очевидні істини: рівність та однакові права перед Богом чоловіків та жінок, націй, народів та рас.
Апостол Павло каже, що «наша боротьба не проти крови і плоті, а проти начальства, проти влади, проти світоправителів темряви віку цього, проти духів злоби піднебесних. Для цього прийміть повну зброю Божу, щоб ви змогли протистояти в день злий і, все подолавши, вистояти. Отже, станьте, підперезавши стегна ваші істиною‚ і зодягнувшись у броню праведности, і взувши ноги в готовність благовістити мир» (Еф. 6:12–15).
Сьогодні дуже багато людей, увесь світ, потребують від нас, – християн, – проголошення Євангелії миру, милосердя та любові. Кожного разу, виходячи «у мирі» Христовому після недільної Літургії, просімо його для усіх тих, які «не можуть випростатися» (пор. Лк. 13:11), зранених фізично та духовно, страждаючих, самотніх. Всі ці люди потребують відчути, що всі святі дні (неділі та свята), які ми проводимо в наших сучасних синагогах – храмах/церквах, служать тільки для того, щоб ми сповнювалися Божого Слова та Його Любові, й що відтак сам Господь, освячуючи нас, через нас, служить сучасному світові.
***
Брак любові
В євангельському тексті, що читається в 27 Неділю по Зісланні Духа Святого, я хотів би звернути пильнішу увагу на два вірші, котрі можуть дати нам певну поживу для серйозніших роздумів.
В Лк. 13:11 сказано, що “там була жінка, що мала духа немочі років вісімнадцять: вона була скорчена і ніяк не могла випростатись“. Читаючи цей вірш, хтось може спитати: “Якщо причиною тяжкого стану жінки був дух, чому вона не була зцілена за допомогою екзорцизму? Чи цей вірш вказує, що Ісус вважав, що за кожною хворобою криється якась демонічна діяльність?”.
Насправді Євангелія вказують, що хвороби не є неминуче пов’язані з демонічною діяльністю. Лука, наприклад, згадує три категорії випадків для окреслення зв’язків між демонічною діяльністю та хворобами: часто траплялися природні хвороби, які не були прямо пов’язані з впливами демонів (8:43–48; 18:35–43); були люди котрі мали в собі нечистих духів, але це не виявлялося через фізичні хвороби (4:31–37); вкінці були випадки, котрі можна окреслити, як комбінацію двох попередніх прикладів (9:37–45). Випадок про котрий йдеться в сьогоднішньому Євангелії відноситься до останньої категорії. Подібно як і у випадку хлопця, котрий був зцілений від епілепсії, недуга жінки була комплексною проблемою, й потребувала більше ніж просто медичного підходу. У її випадку правильним буде наголос на те, що вона радше була під певним впливом демона, котрий пригноблював її, а ніж на факті, що вона була одержима, оскільки увага уривку зосереджена на своєрідних медичних аспектах хвороби й нічого не говориться про якусь її явну поведінку, котра є типовою для одержимих.
В другому вірші йдеться про те, що “начальник синагоги, обурюючись, що Ісус зцілив її в суботу, сказав народові: є шість днів, в які дозволено робити; в ті і приходьте зцілятися, а не в день суботній” (Лк. 13:14). Чи дійсно зцілення було заборонено в суботу? Хоч начальник синагоги, оцінив вчинок Ісуса як “роботу” ми не маємо в наявності свідчення про конкретний текст цього періоду, котрий би це забороняв. Безсумнівно, що докір начальника був віддалено оснований на традиційному читанні з книги Виходу 20:8–11 (Пам’ятай день суботній, щоб святити його; шість днів працюй і виконуй [у них] усякі справи твої, а день сьомий – субота Господу, Богу твоєму: не роби в цей день ніякої справи ні ти, ні син твій, ні дочка твоя, ні раб твій, ні рабиня твоя, ні худоба твоя, ні прибулець, який в оселях твоїх; бо за шість днів створив Господь небо і землю, море й усе, що в них, а на день сьомий спочив; тому благословив Господь день суботній і освятив його) та подібного заклику з книги Второзаконня 5:12–15, – однак в обох текстах і близько немає подібного наказу. Найбільш детальні приписи знаходимо в Мішні (усний коментар до Тори, котрий зафіксували письмово щойно 200 р. по Хр.) – це т. зв. трактат про Суботу, який містить 39 заборон (оранка, сівба, жнива, в’язання снопів, молотьба, чищення зерна, селекція зерна, просівання, мелення, роблення тіста, випічка, стриження овець, вибілення шкір, розчісування шкір, фарбування, прядиво, три ткацькі операції, розпускання прядива, зав’язування та розв’язування вузлів, шиття, розривання тканин, мисливство, забій худоби, обдирання шкір, оброблення і зішкрібання шкір, маркування, кроєння матеріалу, писання та витирання написів, будова, розпалення і гасіння вогню, буріння, вдаряння молотком на кінець будови, перенесення вантажів з приватного місця в публічне і навпаки), а інші трактати додають ще деякі заборони (плескання…). Також Мішна дозволяла в Суботу вести худобу, якщо вона не несла якихось тягарів. Секта Есенів (поселення біля Кумрану на узбережжі Мертвого моря), мала ще строгіші правила ніж фарисеї – якщо худоба впала в яму в Суботу, то їй не можна було допомагати визволитись, однак вони дозволяли йти в Суботу 914,4 метрів пасучи худобу.
Невдоволення начальника синагоги відображає подібні настрої, котрі вже раніше висловили Ісусові книжники та фарисеї в Лк 6:6–11: євангеліст Лука показує, однак, що цей чоловік нічого не взяв до серця з тих застережень до мертвого формалізму, котрі попередньо висловлював Ісус. На думку начальника синагоги зціляти можна в будь-який день крім Суботи, в той час як для Ісуса немає кращого дня, ніж показати Божу доброту саме в Суботу.
Чому це важливо? Слово שַׁבָּת/ shabat дослівно означає “відпочивати”. Цей день для євреїв був: знаком союзу з Богом; пригадуванням людині про Боже панування над часом; передсмаком вічної хвали Богові, яка буде безперервним шабатом; днем освячення; пригадував, що Ізраїль відокремлений від інших народів (присвячений Богові, щоб стати прикладом для світу), так само як шабат – від інших днів; врешті це був день родинної спільноти. На жаль як ми бачимо попри чудові ідеї переважав формалізм та фундаменталізм…
Ситуація в котрій опинився сучасний світ, а зокрема Україна є дуже складна. Причин є дуже багато, але найважливішою є та, що є великий брак любові та як наслідок панують гордість, амбіції, жадоба, котрі сіють смерть… Крок до розв’язки великих проблем, криється насправді в бракові численних, щоденних, малих жестів, котрі випливають з любові… В цьому контексті, 2 вірші з сьогоднішнього читання, котрі ми коротенько розглянули вище, можуть послужити нам дуже добру службу, для того щоб ми почали викорінювати в собі звичку винесення дуже легких пояснень та діагнозів, коли йдеться про чиєсь терпіння (в. 13:11), як рівно ж докладали більше зусиль для розвитку співчуття, любові та милосердя – цих найважливіших чеснот, без котрих не зможемо бути щасливі ні ми самі, ні люди навколо нас…