Багатим – пекло, бідним – рай?
Протоієрей Георгій Ходун
Шановні друзі, радий вас усіх вітати на моєму ютуб-каналі. Наступає чергова неділя, день Господній, це 22 неділя після зіслання Святого Духу на апостолів, після дня П’ятидесятниці.
І сьогодні в церковній традиції ми читаємо притчу із Євангелія від Луки з шістнадцятого розділу, це притча про багатого і Лазаря.
Ісус розповів таку притчу. Один чоловік був багатий, одягався в порфиру і вісон і щодня розкішно бенкетував. Був же один убогий на ім’я Лазар, що лежав біля воріт його весь у струпах і бажав насититися крихтами, що падали зі столу багача; пси, приходячи, лизали струпи його. Прийшло вмерти вбогому, і віднесений був ангелами на лоно Авраамове. Помер же і багатий, і поховали його. І в пеклі, будучи в муках, він підняв очі свої, побачив здалеку Авраама і Лазаря на лоні його. І, голосно закричавши, сказав: отче Аврааме, змилосердься наді мною і пошли Лазаря, нехай умочить кінець пальця свого у воду та прохолодить язик мій, бо я мучусь у полум’ї цьому. Але Авраам сказав: чадо! Згадай, що ти одержав уже блага твої за життя твого, а Лазар – тільки зло; отже, тепер він тут тішиться, а ти страждаєш. І, крім усього того, між нами і вами утверджена велика безодня, так що ті, які хочуть перейти звідси до вас, не зможуть, так само звідти до нас не переходять. Тоді він сказав: так благаю тебе, отче, пошли його в дім батька мого. Маю бо п’ятьох братів, нехай засвідчить їм, щоб і вони не прийшли в це місце муки. Авраам сказав йому: у них є Мойсей і пророки; нехай слухають їх. Він же сказав: ні, отче Аврааме! Але коли хто з мертвих прийде до них, покаються. Тоді Авраам сказав йому: якщо Мойсея і пророків не слухають, то хоч би хто і з мертвих воскрес, не повірять.
Кілька тижнів тому, коли мова йшла за слова Христа про любов до інших, а також і до ворогів, ми казали, що євангеліст Лука більше від усіх євангелістів звертає увагу на знакові повчання, на притчі Христа, які мають не просто біблійний дух чи загальнолюдський сенс, а він доносить до нас ті слова Христа, які є, власне, новозавітними. І сьогодні ми чули одну із таких притч, притчу про багатого і Лазаря. Той, хто дивиться на цю притчу не новозавітними очима, не зможе в ній побачити нічого особливого, окрім, наприклад, несправедливості цього світу, де хтось живе у розкоші і завжди одягається у найвишуканіший одяг, а хтось бідний лежить у воріт і мріє наїстися хоча б залишками із столу.
Той, хто більш уважний, але разом з тим думає, що це просто повчання про щось таке загальнолюдське, то може взагалі знайти принцип, який з християнської точки зору є занадто дивним. Протягом усього свого життя на землі ти мав усі блага, в той час як Лазареві на долю випали всі страждання. Тепер же він утішений, а ти терпиш муки. Ми чули такі слова. Здавалось, це слова з Євангелія, їх сказав Господь, чому ми повинні в них сумніватись? А відповідь проста, і ми вже про цю відповідь колись згадували. У притчі завжди є одна головна ідея, а подробиці не мають жодного вирішального значення, а з окремих фраз притчі робити висновки догматичного, тобто віровчального змісту, це зовсім якийсь духовний моветон.
Так про що тоді ця притча і що в ній новозавітного? Спочатку скажемо, як на цю притчу дивилися пересічні іудеї. Ось є багато людини багатство, ми ж пам’ятаємо, що цей факт більшість іудеїв сприймали як благословення Боже, як нагороду, якою Бог нагороджує праведників. В притчі немає жодного слова про якісь негідні чи незаконні діяння цього багатія ні тепер, ні в минулому і цілком можна припустити, що його багатство – це результат його наполегливої праці чи, можливо, він колись отримав значний спадок, яким мудро розпорядився. В притчі ні слова, ні навіть натяку на те, що ця людина грішник чи злочинець, якого потрібно дорікати за його багатство чи за його спосіб життя. Своїм майном він може розпоряджатись на свій розсуд, от він і жив у своє задоволення.
Далі є Лазар. Про його минуле ми також нічого не знаємо. Отже, гіпотетично ми можемо допустити, що його життєві поневіряння – це результат якихось його гріховних вчинків чи просто порочного життя. Звичайно, ми можемо згадати і історію праведного Іова і цю віковічну дилему, чому страждають невинні. Але жодного підтвердження того, що страждання Лазаря не заслужені, у нас немає – тобто, якщо Христос, як автор цієї притчі, нічого нам не каже про минуле її персонажів, значить річ не в минулому і не в тому, що колись було, а мова про те, що відбувається зараз, у теперішній час.
А яке теперішнє цих дійових осіб притчі? Тут, власне, і починається новозавітний сенс цієї історії і він відкривається простим ключиком питаннячком: а що Багатий не зробив? Колись саме такий ракурс питання для мене став відкриттям – осінило, і все у цій притчі стало дуже швидко на свої місця і, до речі, не лише у цій притчі.
Колись я згадував, що у Луки є чотири притчі, і вони є новозавітними, і для всіх цих чотирьох випадків цей принцип працює безвідмовно. В чому проблема багатія? В першу чергу в тому, що він бачив щодня Лазаря, і йому до того не було жодної справи. Інколи ми в своєму житті, побутовому, повсякденному, можемо пройти повз людину, яку ми бачимо вперше, вона потребує допомоги, але ми не маємо ресурсу їй допомогти, і ми жалкуємо про це. Нас це хвилює, бентежить, ми будемо думати, «а що з цією людиною», хоча й помолимось про неї, скажемо: «Господи, пошли їй людину з більшими можливостями, чи виправ якась цю ситуацію». А тут кожний день цей багатій бачив Лазаря, і маючи надлишок матеріальних благ, він проходив повз нього.
Новозавітна мораль, ми ж пам’ятаємо, позитивна. Це в старому завіті достатньо було чогось не робити – згадаємо, відомі заповіді Мойсея: «не вбивай, не кради, не чини перелюбу», тобто ця частинка «не», каже, що щось потрібно не робити. Насправді, це дуже легкі заповіді, ми зараз спілкуємось, чи записуємо відео, чи ви переглядаєте це відео, і ми зараз не вбиваємо, не крадемо, не чинемо перелюб і таке інше, тобто це не важкі заповіді, і не серйозні заповіді, тому в старому завіті казали: «не роби того, чого не хочеш собі».
А Новий Завіт – ті ж самі слова, здавалось би, але, каже, дещо в іншій формі і зовсім в іншому змісті: «роби іншому те, що хочеш самому собі», тому що задачею Старого Завіту було вберегти людину від найбільших, найтяжчих злочинів, злочинів проти життя – не вбий, проти сім’ї – не чини перелюб, проти приватної власності – не кради, а Новий Завіт – це не закон, він формує новий тип, новий принцип людських відносин і ці відносини важливі вже зараз, в нашому житті, тому що Бог, спасаючи нас окремо, насправді формує свій народ. Пам’ятаєте, як про це яскраво сказав колись апостол Петро: «Ви ж люди вибрані. Ви народ царів і священиків, народ святий, який належить Богу. Ви призначені сповіщати людям про великі вчинки того, хто покликав вас із темряви гріха у прекрасне світло своє, колись ви не були людьми Божими, а тепер ви люди, які належать Богу, колись ви не знали милості Божої, а зараз ви отримали її». Тож, відносини з людиною Бог ставить на один щабель із відносинами з Собою: «Все, що ви зробили для когось із найменших братів моїх, ви це зробили для Мене» – каже у підсумку притчі про страшний суд Христос, це 25 розділ Євангелія від Матвія. І, власне, ця притча про страшний суд, як ми звикли її називати, вказує, що не сама вірність догматичним принципам, не сама вірність християнському віровченню чи символу віри стане джерелом нашого спасіння і примирення з Богом, а також і те, на що здатна кожна людина, незалежно від жодного параметру її життя – «чинити з іншими так, якби ти хотів, щоб чинили із собою».
Тема цього євангельського читання мені здалась особливо важливою, тому відео вийшло, мабуть, дещо довше, ніж звичайно.
Мир і милість Господня нехай буде з усіма нами.