Про хибну рівновагу (Про багача і Лазаря)
Протоієрей В’ячеслав Рубський
Як я говорив у суботу, на панахиді, ми з вами схожі на розсипані крихти від великого Божого хліба, і Бог збирає ці крихти, як благочестива людина, в якої впала просфорка – збирає з підлоги кожну крихту. І ми відчуваємо цю єдність якимось двадцять п’ятим почуттям. Люди, позбавлені цього переживання, задовольняються теоріями про те, що все має бути гармонійно. Одна з таких теорій – теорія рівноваги, теорія справедливості. І в основі притчі про багатія і Лазаря лежить саме ця дурна теорія. Теорія, яка народжена людьми, що не мають почуття Бога, які просто годуються теоріями. Теорії їх задовольняють, тому що вони не відчувають глибокого дисонансу між цією теорією і реальністю. І ось ця притча побудована на цій дурній теорії.
Притча говорить про те, що жив-був якийсь багач, добре жив, і жив Лазар, погано жив. Коли вони обидва померли, багатієві відплачується злом саме за те, що він добре жив, а Лазарю відплачується добром за те, що він жив погано. І, здавалося б, ситуація врівноважилася. Аліллуйя! Але чого домігся Бог у результаті? У результаті що вийшло? Чого Він домагається? Щоб було все рівно? З погляду бідняка, Він домігся справедливості. Ну а з погляду багатія? Тобто ось ця ідея про рівновагу абсолютно нелюдська. Невипадково багача навіть ні в чому не звинувачують, він не зробив чогось поганого, а Лазар не зробив нічого доброго. Просто якось відшкодовується одному – нестача добра, а іншому – нестача зла. І в результаті весь світ залишається безглуздим, тому що не добро перемагає, і не зло перемагає, а перемагає рівновага, як якийсь фетиш для людей, які не відчувають, наскільки безглузда і нелюдська вся ця рівновага. Якби не жили ні Авраам, ні Лазар, тоді вони були б рівноважні, і ні той, ні інший нічого не отримували б. Нуль дорівнює нулю. Навіщо народжувати криву формулу, щоб потім її вирівнювати?
І ось, Христос розповідає притчу, яка має на меті іншу ідею: що якщо вони не слухають Мойсея і пророків, то вони не здатні на прийняття нової вістки. Якщо хтось не має просто уваги до цієї теми, якщо комусь байдуже, що говорили Мойсей і пророки, той не прийме і чогось нового, не прийме деконструкції пророків, не прийме руйнування вчення Мойсея. Коли Христос каже: “Мойсей через жорстокосердя сказав…”, нам все одно. Але тільки шанувальники Мойсея розуміють, що це – знищення Мойсея, бо Мойсей говорив усе прямо від Бога, конспектував на камінь, із хмари зберігав до себе на планшет дані, а тут ідеться про те, що він діяв, зважаючи на людські слабкості, і потураючи їм. І ось, притча говорить про те, що є люди, яких не варто турбувати християнством, вони просто чогось позбавлені. І якщо тлумач цієї притчі захоплюється ідеєю справедливості, то він теж такий самий. І Церква не пройшла цей тест.
Христос розповідає притчу очевидно абсурдну. Її результатом мало бути те, що сама абсурдність притчі мала обурити. І ось ті, хто обуряться, це якраз ті, які здатні щось чути, а ті, хто не обуряться цим, тим байдуже, що говорити… навіть якщо хтось із мертвих воскресне, вони скажуть: “Ну, це зайвий доказ, що Христос – Бог”. Раніше Ваал був бог, а зараз Христос у нас у богах ходить. Яка різниця? Скажіть, хто в нас там Бог сьогодні? Христос? – Значить, буде Христос. Такі люди не здатні побачити руйнування старого і народження нового, вони взагалі ні на що не здатні. Тому ця притча прекрасно все перевіряє. Розповідаєш притчу про багатія і Лазаря… Якщо тлумач захоплюється тим, що так, мовляв, і треба багатієві, і молодцем вийшов бідняк, значить, ти, тлумач, – язичник, який узагалі не відчуває нічого, радіє, що на одну чашу терезів поклали стільки ж, скільки й на іншу. Який захоплений цією іграшкою, йому треба, щоб усе було рівноважно, просто бездуховна людина.
І всі, хто тлумачить цю притчу ось так от: як добре, що все збалансовано, не бачать, наскільки це потворно. І раз вони не бачать, залиште їх, нехай собі тлумачать так, нехай радіють про те, що бідняк нарешті заткнув багатія, пролетарій став над буржуазією, і тепер ось – хто був нічим, той стане всім! Уперед! Такі люди завжди будуть, їм треба показати морквину попереду, і вони будуть тягнути і навіть не озирнуться на те, що вони тягнуть, куди вони йдуть. Вони бачать: ось скоро я буду таким, як був багач. Скоро багаті будуть судимі, покарані, сядуть у в’язницю, будуть викриті народом. І він не знає, навіщо це потрібно загалом. Яка різниця, хто президент – я чи Зеленський – все одно. Ну а є люди, які бачать у цьому різницю, тому що ось уже морквина висить, і вони вже майже її кусають, язиком дістають. Їм здається, ось-ось, ще трохи. Але все це безглуздо! І якщо не відчуває людина безглуздя, навіщо їй пропонувати християнство? Вона і християнство перетворить на боротьбу пролетаріату проти буржуазії, вона і в християнстві буде говорити: тепер-то багаті підуть у пекло! І ось апостол Яків пише послання проти багатих. Послання апостола Якова: «Ось ви, багаті, як хмари, вітром гнані…» А ти, бідний, хіба кращий? Він здається собі кращим! Бо думає: «От якщо я буду багатим, я буду не таким багатим, як інші багатії!» Хоча ті, хто були багатими, теж так думали. І ось поки ми перебуваємо на нижньому поверсі, там де ослик ходить по колу за своєю морквиною, ми не здатні чути християнство. Щойно ми обурилися цим, ось тоді ми здатні слухати далі. Адже ця прича була сказана, звісно, не про багатія і Лазаря, а про тих, хто здатний або нездатний слухати. І навмисно притча вибудувана так, щоб сама реакція на цю притчу виявила здатність або нездатність слухати.