Притча про багача та Лазаря
Священник Юрій Щурко, УКУ
Притча особлива в багатьох відношеннях. Тільки в цій притчі дії учасників не обмежуються рамками цього світу, але й переносяться в потойбічний, а персонажі мають власні імена. Ці персонажі не стільки символізують «духовні відповідності», скільки означають визначену групу людей у подібній ситуації – багаті, бідні та ті, які перебувають в Божій присутності. Крім того притча розвінчує традиційну єврейську мудрість, яка в багатстві бачила Боже благословення, а в нужді покарання немудрим. Джерелом для притчі служить фольклор, й тому окремі її деталі не слід розглядати як реалістичне зображення майбутнього життя, чи як вчення про «проміжний стан» віруючого (після смерті, але до останнього суду), чи навіть як розповідь про стан старозавітних святих до розп’яття та воскресіння Ісуса.
Характеристика дійових осіб дає поживу для певних роздумів.
Авраам, предок єврейського народу, як й зрештою інші авторитетні фігури, говорить в імені Бога. Лазар та його безсердечний сусід, тут виступають не як представники бідняків та багачів, але як представники людей, які правильно чи неправильно використовуючи матеріальні блага входять у правильні або неправильні стосунки з Богом, – врешті той самий Авраам також був багатий. Більше того – вірш 30 ясно дає зрозуміти, що брати багача будуть засуджені за нерозкаяність, а звідси випливає, що об цей камінь спіткнувся і сам багач. Кожен єврей знав старозавітні настанови відносно милостині та допомоги бідним, так що багач не мав жодного права знехтувати людину, чию нужду він спостерігав кожного дня й котру міг облегшити без особливих зусиль.
Лазар представляє групу людей, які покладаються на Бога. Саме його ім’я в перекладі з єврейської на українську означає «Бог помагає». Ісус не каже, що цей убогий якимись особливими ділами підтвердив своє благочестя (його безпомічний стан не дозволяв на якусь активність, проте він не ремствуючи покірно приймає свою участь). Головний задум притчі в цьому описі – показати суверенну волю Бога в спасінні, а Лазаря – як одного з тих, кого Бог спасає.
Основні теми притчі можна сформулювати приблизно наступним чином:
- ті кому помагає Бог, після смерті відродяться в Його присутності;
- нерозкаяні грішники, подібно як і багач будуть піддані (наражаються на…) вічній карі;
- через Авраама, Мойсея та пророків Бог відкриває Себе та Свою волю, так що для тих хто її ігнорує, не буде законного права жалітися на свою посмертну участь.
Крім того лейтмотив «надто пізно» пронизує всі частини притчі, об’єднуючи її таким чином в єдине ціле. Багач надто пізно звернув свою увагу на Лазаря, надто пізно виявив нездоланну безодню, надто пізно подумав про братів, надто пізно прислухався до Закону і пророків.
Реакція багатьох невіруючих сучасників Ісуса на Його воскресіння може бути ще однією причиною через яку Ісус устами Авраама наперед стверджує: «Хоч би хто і з мертвих воскрес, не повірять» (16:31), а Лука зберігає ці слова у своєму Євангелії.
Апостол Павло порівнюючи в своїх посланнях Церкву до Тіла, в якому ми є членами, з особливою та неповторною роллю, стверджує таке бачення стосунків, які на його думку визначають життя Церкви: «Тому, чи страждає один член, з ним страждають усі члени; чи славиться один член, з ним радіють усі члени. І ви – тіло Христове, а нарізно – члени» (1Кор. 12:26-27). Ці слова є частиною дуже практичного Першого послання до Коринф’ян, в якому Павло закликає до правдивого життя у Воскреслому Христі та «поправи тілесного життя». Ключовим розділом Послання є всім відомий гімн про Любов (1Кор. 13). В Другому посланні до Коринф’ян, яке служить апологією його апостольського служіння, центральними є два розділи, в яких йдеться про збірку для потребуючих (2Кор. 8,9). Щоб ніхто не подумав, що християнська любов може бути якоюсь абстрактною, Павло протягом двох розділів закликає до пожертв на користь потребуючих та терплячих християн в Єрусалимі: «Адже ви знаєте благодать Господа нашого Ісуса Христа, що Він, будучи багатим, став убогим заради вас, щоб ви збагатилися Його убогістю…Бо коли є старанність, то вона приймається зважаючи на те, хто що має, а не на те, чого не має. Не треба, щоб іншим було полегшення, а вам тягар, але щоб була рівномірність. Нині ваш надлишок на доповнення їхньої нестачі, а потім їхній надлишок на доповнення вашої нестачі, щоб була рівність, як написано: “Хто зібрав багато, не мав зайвого; і хто мало, не мав нестачі”» (2Кор. 8:9,12-15).
Яку відповідь на Боже Слово в притчі Луки та в Посланнях до Коринф’ян, ми знаходимо у своєму серці?
***
Притча про багача та Лазаря (продовження)
“Не має особливої потреби представляти Лазаря – він наш сусід: таких як він можна побачити в підземці, в підвалі будинку, біля входу до магазину, під мостами, біля смітників чи просто в арці чи під’їзді будинку, коли він накриваючись лахміттям вмощується й розстелює своє паперове ліжко просто на голий бетон. Такі місця ми проходимо досить швидко і не завжди чуємо, що промовляє наше сумління”. Можливо, як пише Н. Т. Райт у коментарі до цієї притчі, ми тоді чуємо інші голоси: “Він сам винуватий. Є служби, які готові йому допомогти. Він повинен піти й знайти собі роботу. Якщо ми дамо йому грошей, він їх все одно проп’є. Краще триматися від нього подалі – хто знає, що йому прийде до голови…”.
Коли таких людей проганяє поліція чи їх просто немає поруч з нашим домом, нам якось легше жити. Проте притча в Луки є дуже виразна та легка до зрозуміння й делікатно пригадує нам те, що досить промовисто Ісус говорив «побожним» людям свого часу – біля нас є хворі, каліки, вбогі, заблукані грішники та безліч інших категорій людей, котрим через нас Господь хоче подарувати любов, надію та віру… “Порядні” люди часів Христа закидали Йому надмірну увагу до грішників, упосліджених, затаврованих, убогих, невчених. За свідченням Луки крім убогих Марії та Йосифа, стареньких Симеона й Анни, а також убогих пастушків, – жоден з мудрих та вчених у Писанні відразу не прийняв незбагненний план Бога. Саме “інтелігентам” свого часу Ісус розказував притчі про загублену вівцю, загублену драхму, милосердного батька та двох його блудних синів (де старший не відходив фізично, але в серці був дуже далеко від свого батька).
Цікаво, що убогий чоловік названий на ім’я – Лазар (з єврейської дослівно означає “Бог допоможе” – й не мовби вказує на остаточну перспективу людини), в той же ж час багач залишається безіменним. Пам’ятати чи фіксувати чиєсь ім’я на стародавньому Сході означало повагу, тоді як приховати чи не називати ім’я, означало знеславити, або ж виказати негативне ставлення.
Лука відзначає, що Лазар «бажав насититися…» (в. 21) крихтами зі столу багатія. Подібний вислів Євангеліст вживає коли описує жалюгідний стан блудного сина в Лк. 15:16. Замість того, щоб бодай отримати їжу собак (крихти зі столу), його текучі рани, стали їжею для собак (пси приходили й лизали рани його).
Коли багач помер то його похоронили (Помер же і багатий, і поховали його – в. 22). Ця деталь не згадується однак у відношенні до Лазаря. Він був настільки бідний, що навіть не мав похорону – й просто «віднесений був ангелами на лоно Авраамове».
Земне життя Лазаря повне разючого болю та жахливої убогості. Біль багатія вперше згадується щойно в потойбічному світі, саме в такий момент аж тут він зауважив Лазаря: «І в пеклі, будучи в муках, він підняв очі свої, побачив здалеку Авраама і Лазаря на лоні його» (в. 23). Багатій каже, що «я мучусь у полум’ї цьому» (в. 24). Цікаво, що в Біблії вогонь є символом Божественного гніву (Вже й сокира при корені дерева лежить: всяке дерево, що не приносить доброго плоду, зрубується і вкидається у вогонь. – Лк. 3:9).
Багатій переживає, що його участь спіткає і його родину й тому просить, щоб Авраам послав Лазаря з попередженням, оскільки їх серце настільки затверділо, що попередження Писання (Мойсея і пророків) вони вже не слухають. Однак Авраам з прикрістю констатує, що родичі багатія є настільки черстві та безсердечні, що їх уже ніщо не спонукає до покаяння – навіть воскресіння когось із мертвих (вв. 27-31)…
Ісус хоче щоб воля Отця була як на небі, так і на землі. Це по суті і є основною вимогою для встановлення Божого царства, котре за словами Св. Павла: “Не їжа і питво, але праведність, і мир, і радість у Святому Духові” (Рим. 14:17). Праведність – правильні стосунки з Богом та ближніми. Праведність творить שָׁלוֹם (salom) – цей термін з єврейської можна перекласти на українську як щастя, спасіння, свобода, невимушеність, мир. Мир – не відсутність війни, але позитивне поняття з власним змістом. Акадське salāmū найбільш близьке за значенням до кореня, який властивий для багатьох семітських мов і означає “бути здоровим, сильним, міцним, цілісним, довершеним, досконалим”. Внаслідок цього ми відчуваємо радість від нового життя, джерелом якого є Святий Дух.
Праведності, миру та радості неможливо осягнути, якщо ми не є відкриті на Христову благодать, яка може зростати в нас тоді, коли наше серце подібно до Ісусового, буде відкрите на співстраждання та милосердя до потребуючих. Потрібно бути вправним хитруном, щоб не розуміти, що якщо ми не є на місці Лазаря то, навіть коли цього не усвідомлюємо, певною мірою претендуємо на місце багача… Ісус закликає нас до того щоб бачити сучасних Лазарів та адекватно реагувати на їх страждання без холоднокровних пояснень для себе, що ми маємо інші завдання та що всім не допоможемо. Окремі кола християн дуже полюбляють Євангеліє успіху (т. зв. Prosperіty Gospel, котре наголошує, що фінансове благополуччя є Божою волею для християн; в такій парадигмі мислення немає місця для убогих людей)…
Через цю притчу Бог пропонує Свій план до успіху кожного з нас. Багато з поміж нас вибирають «важке» служіння серед сильних світу цього з пафосними коментарями говорячи про хрест, який нам випав, однак мало хто поміж з нас відважується на геройство справжнього служіння убогим… Ми любимо говорити про велич служіння матері Терези… самі ж боїмося зупинитися біля бездомних чи просто прийти скажімо й побути трохи з кимсь, хто лікується в психіатричній лікарні.
Ця простенька притча, яка дає можливість очищення від ілюзій та отрути егоїзму, спонукає нас застосовувати ті принципи, які знаємо з Писання в нашому щоденному житті, щоб могти чимраз більше відкривати для себе силу Воскреслого із мертвих, яка діє у всіх віруючих (пор. 1Сол. 2:13).