Бог усіх запрошує на великий Бенкет
Священник Юрій Щурко, УКУ
Притча про великий бенкет в Лк. 14:15–24 стає більш зрозуміла, якщо її читати в контексті довшого наративу Лк. 12:49–14:24 – тут йдеться про важливість розуміння часу в якому живе Ізраїль: Месія вже посеред нас і хоч Його не приймають, благословення, яке Він пропонує, ще наявне. Ця частина Євангелія є наповнена описом протистоянь між релігійними лідерами Ізраїлю та Ісусом, Який гостро вказує їм на помилковість їхньої життєвої постави. Тема, яка виникає в розповіді про суботнє зцілення хворого на водянку (Лк. 14:1–6) та притчі про важливість вибирати найменш значне місце на гостині (Лк. 14:7–14) знаходить свій розвиток у притчі про бенкет (Лк. 14:15–24): у всіх випадках лідери Ізраїлю демонструють неправильну поведінку відносно слів та вчинків Ісуса. В притчі про запрошених на бенкет, Ісус дуже чітко дає зрозуміти – багато людей можуть втратити місце у Царстві через те, що ставлять інші пріоритети вище, ніж відповідь на запрошення Господа. Іронія полягає в тому, що ті, які шукали кращих місць на бенкетах та в синагогах, у найвідповідальніший момент можуть не мати їх взагалі. Кілька наступних міркувань дадуть можливість краще зрозуміти суть цього уривку.
- Теми представлені в Лк. 11:37–54 (промова проти поверховості в домі фарисея), Лк. 13:6–9 (притча про безплідну смоківницю) та Лк. 13:31–35 (повідомлення фарисеїв про Іродове намагання вбити Ісуса та пророцтво Ісуса про Єрусалим), ще більше увиразнюють суть притчі про бенкет – через своє безпечне та поверхове ставлення, фарисеї ризикують втратити благословення далеко не через брак запрошення. Уважно читаючи текст Луки можна помітити, що це останній раз коли євангеліст згадує про те, що Ісус обідає з фарисеями.
- Розмір бенкету та велике число запрошених («запросив багатьох») вказують на унікальну Божу щедрість спасіння, яке Він пропонує людям.
- Те, що чоловік «послав раба свого сказати запрошеним: ідіть, бо все вже готове» вказує, що вони прийняли попереднє запрошення – інакше він не послав би слугу зі словами «Ідіть, бо все вже готове».
- «І почали всі, ніби змовившись, вибачатися». Три приклади відмов демонструють мізерність та несерйозність причин відмови. «Перший сказав йому: я купив землю і мені треба піти і оглянути її; прошу тебе, вибач мені», – так ніби він не бачив поля перед тим, як його купував; чи треба ще раз було дивитися на поле і чи цього не можна було зробити після бенкету, якщо воно вже куплене? «Другий сказав: я купив п’ять пар волів та йду випробувати їх; прошу тебе, вибач мені», – так ніби він не випробував їх чи не бачив їх перед купівлею, або це не можна було зробити після бенкету. «Третій сказав: я одружився і через те не можу прийти», – у суспільстві, де переважала чоловіча культура, жоден мужчина, який поважав себе, не пропустив би запрошення на бенкет тільки через те, що він одружився; він не пішов, бо просто не хотів.
- Царство не втратить своїх запрошених. Богобоязні, смиренні, голодні (пор. Лк. 1:50–53), бідні, полонені, сліпі, пригноблені (пор. Лк. 4:16–19), плачучі, зненавиджені, зганьблені, викинуті та збещещені людьми Сина Чоловічого ради (пор. Лк. 6:20–23), а також язичники (пор. Лк. 4:25–30; 20:9–19) з радістю увійдуть у нього.
- Деякі екзегети вважають, що основний розділ Євангелія від Луки запрошує до переосмислення змісту Второзаконня 1–26. Зокрема притча про запрошених на бенкет може інтерпретуватися як викриття та осудження зловживань богослов’ям книги Второзаконня та етикою «вибраності» – тобто відкинення думки, що благословення та прокляття Второзаконня проявляються в здоров’ї та багатстві чи хворобі та бідності, які є свідченням праведності або гріховності людини (На жаль я і по сьогодні чую від деяких шанованих проповідників, що якщо ти хворий, – маєш рак наприклад, – то це наслідок прокляття батьків і т. д. Таким завжди пропоную подумати над контекстом Второзаконня, темою Божественної педагогіки та поступовим дозріванням Ізраїлю, а також суттю Єзикиїла 18, як підкреслює, що кожен сам відповідає за свій гріх).
- Деякі екзегети вказують, що в притчі є важливий акцент на «вбогих, калік, сліпих і кривих» (Лк. 14:21), про яких у книзі Левіт 21:17–23 говориться як про людей, які не можуть виконувати священиче служіння. Окремі тексти знайдені в Кумрані виключають таких «понівечених» людей з числа учасників есхатологічної священної війни та великого бенкету вкінці. Цією притчею, однак, Ісус відкидає такі думки, які тоді витали в народі, а сьогодні на жаль ще й далі витають у головах багатьох сучасних фарисеїв.
- Бенкет відбудеться не залежно від відповіді перших запрошених – затримки не буде й тому саме тепер є час, щоб ще раз подумати.
- В цій притчі Ісус представляє нам дві важливі істини: жодна людина не може увійти в Царство без запрошення Бога, як також жодна людина не може залишитися поза царством, як тільки через власне вільне рішення. Людина не може сама себе спасти, але вона може сама себе засудити. Ці факти спонукають нас до термінової відповіді на запрошення Ісуса.
- Багато з присутніх на Божому бенкеті будуть тими людьми, яких ми найменше сподівалися побачити. Бог є доступний для тих, яких більшість відкидає. Дуже часто тільки відкинуті прихильно відповідають Богові. Учні Ісуса повинні шукати таких людей. Застереженнями фарисеїв Ісус також повчає нас. Сьогодні ми повинні бути готовими, щоб шукати Божих запрошених у найбільш невідповідних та на перший погляд, цілком несподіваних місцях.
***
Притча про великий бенкет
Уривок, який читаємо в цю неділю, замикає серію повчань Ісуса в Лк. 14:1–24, які можна окреслити як своєрідні уроки з етики Божого Царства: спочатку розповідь про суботнє зцілення хворого на водянку містить заклик завжди чинити діла милосердя (Лк. 14:1–6), потім у кількох притчах Ісус повчає про смирення та гостинність (Лк. 14:7–14), відтак вкінці притчею про велику гостину, дає образний опис втраченої можливості та демонструє унікальність Божої благодаті (Лк. 14:15–24).
Притча промовисто прозора: господар представляє Бога – Його милосердя й доброта свідчать, що Бог з постійною великодушністю запрошує людей до Царства, проте настане день коли запрошення буде анульовано й вже буде пізно відповідати на нього: це стосується гостей, які відмовилися прийти – тих, хто відкинув заклик Царства, натомість друга група символізує людей, які відповіли на заклик. Їх низький соціальний статус вказує на те, що великодушність Бога аж ніяк не обмежується прийнятими в соціумі рамками, та що Він поширює Своє запрошення на відкинутих цього світу. Бенкет – добре відомий в юдаїзмі образ радощів та тріумфу, який чекає на Божий народ у кінці часів. Слуги відіграють службову роль, хоч пізніше могли означати людей, які проповідують Боже Слово.
Найбільш незвичайне в цій притчі – одностайна відмова гостей на запрошення. Причини відмовок виглядають доволі смішно й не переконливо з огляду на факт, хто є Той, хто запрошує. Очевидно, що цим Ісус демонструє наскільки абсурдним виглядає любий привід, через який людина відкидає заклик / запрошення Бога увійти в Його Царство.
Найбільш дивним та водночас тривожним є наступний факт – ніхто з гостей не тримався осторонь через якийсь гріх; вони просто вибачилися. Інші віддали б що завгодно, тільки щоб мати можливість, яку ці відхилили… Вибачення часто є смертельними речами. Вони отруюють християнське життя, тому що блокують стежки до справжнього віросповідання та прощення, як рівно ж позбавляють віру її життєздатності. Найбільш небезпечними вибаченнями є ті – через які ми обдурюємо самі себе. Однією з найбільш непізнаваних характеристик вибачень є та, що вони обвинувачують кожного з нас так само як і вибачають, – оскільки вони відкривають наші справжні пріоритети; вибачення, які пропонуємо іншим – відкривають діяльність та зацікавлення, які для нас мають більшу важливість. Тільки той, хто наважується поставити убік свої вибачення, може колись пережити радість віросповідання, мир прощення та трепет життя вірою.
Господь приготовив гостину, й ми є запрошені на неї!