Бог за образом та подобою людською
Протоієрей Георгій Ходун
Вітаю вас, шановні друзі! Наступаюча неділя особлива для всіх християн в незалежності від конфесії, в незалежності від юрисдикції, тому що так чи інакше, кожен із нас цю неділю буде щось святкувати. Як би це дивно не звучало, але у цю неділю 25 грудня більшість православних християн і майже всі інославні християни по всьому світу будуть відзначати Різдво Христове, чим цих людей я принагідно і вітаю. Наша церковна традиція частіше користується юліанським календарем, так званим старим стилем, і тому в нашій богослужбовій традиції цей недільний день буде пов’язаний із пам’ять одного із древніх святих, святителя Спиридона Триміфунтського, єпископа, людини, яка добре в своєму житті пізнала, що таке Боже милосердя і також щиро передавала це милосердя іншим людям. Цей чоловік, ця свята людина нам відома не як богослов, чи як проповідник, більше того, навіть якогось докладного життєпису історія нам не зберегла. Те, що ті факти, які з часом потім дописувалися до життя святителя Спиридона, те ми всерйоз приймати, звичайно, не будемо, але ми його пам’ятаємо як людину, яка мала милостиве і широке серце. І тут, знаєте, він дуже схожий із святителем Миколаєм, вони навіть жили в один час. І ці два взірця християнських чеснот дуже схожі один з одним, тому всіх тих, хто цю неділю буде святкувати пам’ять цього святого, я також вітаю.
І так співпало, що у цей святковий день, в незалежності від того, яким календарем ми користуємося, євангельське читання також про свято. У святковий день ми читаємо про свято, про великий святковий бенкет, що його приготував Господь і покликав на нього багатьох. Ось цей уривок із Євангелія від Луки.
«Один із тих, хто сидів разом з Ісусом за столом, вигукнув: «Блаженний той, хто їстиме хліб у царстві Божому». Тоді Ісус промовив до нього:
Один чоловік справляв велику вечерю і запросив багатьох. І коли настав час вечері, послав раба свого сказати запрошеним: ідіть, бо все вже готове. І почали всі, ніби змовившись, вибачатися. Перший сказав йому: я купив землю і мені треба піти і оглянути її; прошу тебе, вибач мені. Другий сказав: я купив п’ять пар волів та йду випробувати їх; прошу тебе, вибач мені. Третій сказав: я одружився і через те не можу прийти. І, повернувшись, раб той розповів про це господареві своєму. Тоді, розгнівавшись, господар сказав рабові своєму: піди швидше на вулиці й провулки міста і приведи сюди вбогих, калік, сліпих і кривих. І сказав раб: господарю, зроблено, як ти велів, і ще є місце. Господар сказав рабові: піди на дороги і загороди і умовляй прийти, щоб наповнився дім мій. Бо кажу вам, що ніхто з тих запрошених не покуштує моєї вечері, бо багато званих, та мало обраних.
Деякий час назад ми читали паралельне місце, тобто уривок із Євангелія від Матвія з цією самою притчею. Повторюватися не має сенсу. Хто бажає переглянути відео, посилання буде зараз на екрані. Будь ласка, можете передивитись – бо там ми звертали увагу на одне, а сьогодні будемо звертати увагу на щось інше. І, здається, є важлива тема, прямо цю тему притча не піднімає, але натяки цієї теми тут знайти неважко. Що я маю на увазі? Людям біблійної традиції, до яких звертався Христос, – а власне Христос сам був людиною біблійної традиції, – було добре відомо, що образ бенкету, пиру, свята – це уособлення Царства Божого. Розуміння цього образу дуже очевидне.
Яке наше життя зараз, а якщо ми так собі уявимо, що було там декілька століть, навіть тисячі літ назад, то з чого складалось людське життя? Це були страждання, біди, хвороби, більшість з яких не те, що не лікувались, їх навіть не діагностували. Це постійні війни, це несправедливості, соціальна несправедливість, майнова нерівність, людина жила дуже часто для того, щоб просто сьогодні щось заробити, витратити ці гроші для того, щоб дожити до завтра, а завтра день такий самий, як і сьогодні. І тому людям жилось дуже важко, мало що у такому житті давало людині розраду, радощів було дуже мало. І ось протилежністю цього стає цей самий банальний бенкет – тобто подія, це з повсякденного людського життя свято, під час якого всі навколо радіють, усміхаються, забувають про свої проблеми, про свої хвороби, труднощі, обов’язки, тому що раніше люди працювали набагато важче, ніж зараз. Коли ти сидиш за одним столом, то один одному товариш, а не ворог, з ворогом ти не сядеш за один стіл, звичайно. Там всього вдосталь за цим одним столом, там стираються всі ці соціальні майнові нерівності, там один рівний іншому – і тому людина, яка знаходилась в такій реальності, відчувала, що це короткочасний період ідеального життя, тож коли люди того часу намагалися пояснити, а яким же буде Царство Боже, який використати земний повсякденний образ, то використовують якраз такий образ оцього бенкету. І Христос, який його також використовує, не є якимось новатором. Ідея бенкету як образу Царства Божого належить ще пророкам.
І ось Христос іде із Галилеєю, Юдею і запрошує на цей бенкет, проголошуючи, що Царство Боже вже тут. Він використовує образ, уособлення, але каже про факт, що пророки передвіщали в вигляді образу, те відбувається тут як справжній реальний факт. Саме Царство Боже з’явилось не в вигляді натяків чи образів, а фактично і реально тут – «приходьте, вже все готово». Це не лише слова із притчі про бенкет, а це і слова про Царство Боже, яке прийшло разом із пришестям у цей світ Сина Божого. Але як і в притчі, так і в реальності, більшість людей відмовляється від цього запрошення, посилаючись на якусь свою зайнятість. Ми, втім, повинні собі чесно признатись, люди щодня чимось зайняті, але в цій круговерті буденних справ ми завжди знаходимо час для чогось важливого, для того, що є для нас, принаймні, важливим – саме тоді ми відкладаємо свої обов’язки, приділяючи цьому свій час і свою увагу. І навпаки, якщо нас, наприклад, кудись запросили, а нам це не цікаво – то ми завжди знаходимо якісь причини, якісь відмовки, як пояснити людині, чому мене там не буде, або чому я не можу прийняти в цьому участь. Не знаю, як ви, а я, принаймні, час від часу таким прийомом користуюсь. І тоді виникає питання: а що, для більшості юдеїв заклик Божий був нецікавим? Я б так не думав. Не дивлячись на системні помилки, юдеї – були єдиним народом, з ким Бог намагався вибудовувати особисті відносини, і якщо тих, кого Бог обрав, оголосити неспроможними будувати відносини з Богом, то тоді взагалі з ким Богу мати справу на цій землі?
Скажу просто. Я, можливо, помиляюсь, але думка у мене ось яка. Інколи люди уявляють собі Бога не таким, яким той себе відкриває, частково не таким, інколи суттєво не таким, тому що люди, на жаль, схильні ототожнювати свої уявлення з Божим одкровенням, а життєвий, повсякденний досвід транслювати, переносити на особу Бога. І таке некритичне формування образу Бога в нашому особистому розумінні стає причиною додаткових труднощів. Припускаю, що саме з такою проблемою стикнулись і ті, хто слухали Христа, його сучасники, яких він запрошує. Тому що Він, Христос, був аж занадто не схожим на того, кого вони очікували, саме тому вони і знайшли причину, щоб відмовитися від заклику, бо заклик їм був нецікавий, тому що вони уявляли, що все це має відбуватися по-іншому. В їх уяві Бог мав діяти по-іншому.
Такий сюжет лежить в основі багатьох фільмів, коли людина приходить до якогось закладу і там звертається до якоїсь людини, яка там працює, займається, але звертається зневажливо, думаючи, що це обслуговуючий персонал, а потім виявляється, що це керівник, від якого і залежить вирішення того питання, з яким ти й прийшов. Так само у Христі люди досить часто не впізнають того, кого послав Бог, тому що люди уявляють, що Бог має діяти по-іншому. Тут взагалі виникає питання: наскільки ми можемо пізнати Бога? Знаю, зараз є автори, які дуже слушно зауважують про суб’єктивність сприйняття Бога і взагалі будь-якої інформації. Дехто стверджує, що взагалі в цьому світі не існує жодної об’єктивності.
Особисто мені пасує ось яке розуміння. Безумовно, будь-яка об’єктивність приломлюється через наш особистий досвід, через нашу освіченість або неосвіченість, через наше особисте розуміння, тому кожен із нас про одне і те саме може розповісти під якимось своїм кутом зору, розставити свої акценти, звернути увагу на те, що зацікавило особисто його. Така суб’єктивність нашого сприйняття будь-якої інформації, в тому числі інформації про Бога, не може вступати у конфлікт з об’єктивністю, з цією об’єктивною інформацією, яку ми отримуємо. Якщо двоє людей бачать одне і те саме, наприклад, домашнього кота, і один з них описує, що домашні кіт – це щось таке зелене, що росте на грядці, його можна додавати у салат, то це не його особиста точка зору, це якась його медична проблема, пов’язана з сприйняттям чи обробкою інформації. Така сама ситуація із нашою вірою: одне і те саме слово Боже лягає на серця мільярдів людей, і кожен із нас переживає його особисто, неповторно. Така індивідуальне сприйняття існує не тому, що слово Боже різне, а тому, що ми відрізняємося. Разом з цією індивідуальністю ми не маємо права тлумачити слово Боже на свій власний розсуд, як інколи це люди роблять, навіть спотворюючи це слово.
Коли людина не відважується, саме не відважується пізнати Бога таким, яким він себе відкриває, то існує небезпека створити образ Бога за своїм образом і за своєю подобою. Виникає, навіть, така трагічна паралель: Біблія пропонує нам розуміти людину, як істоту, яка створена за образом Божим, але інколи люди вважають за потрібне створити образ Бога за своєю подобою. І багато людей користується таким методом, тому що Бог в такому розумінні буде зрозумілим і буде легко вписуватись в звичну картину світу. Проблема такої ситуації досить очевидна, тому що людина вірить не в Бога одкровення, а в Бога власних фантазій, уявлень і навіть упередженості.
Так стається, що нас, християн, багато, віра у нас одна, ми всі сповідуємо один і той самий Символ віри, але коли спитаєш: «а який той Бог, в якого ти віруєш?», ми можемо отримати досить різні відповіді, в яких знайдеться місце язичницьким уявленням про Бога, який чує «сильні молитви», чи Бога, якому потрібні «особливі посередники», також ми можемо почути історію про Бога, який нагороджує добрих і наказує злих, тобто про Бога закону.
До речі, ідея Бога закону, тобто Бог, який діє по закону, дуже зручна до того часу, поки ти не зрозумієш, що твоє місце серед тих, кого будуть карати, а не серед тих, кого будуть нагороджувати, що в такій картині світу ти не колега Бога по суддівському кріслу, а Його підсудний. Саме тому християнство так сильно і не тримається за цю ідею Бога, як закону. Ми можемо почути історію про Бога, який створює на нашому життєвому шляху різні перепони, спеціально, навмисно створює, аби випробувати нас. В такому уявленні людей про Бога, одного випробування (вони так вважають) недостатньо, і тому Бог регулярно влаштовує якісь постійні випробування, і кожне з яких обов’язково повинно бути нам таки на користь, як ці люди заявляють. Також ми можемо почути ідею про Бога з поганим слухом, який не чує наших молитов, або чує лише вибірково. Ми можемо почути історію про самолюбивого Бога, тому що як ще зрозуміти людей, які кажуть, що наш гріх ображає Бога, начебто Бог вміє ображатися. Також ми можемо почути історію про Бога-тренера, який бажає, аби кількість прочитаних акафістів, кафізм, молитов кожного разу була більша, більша, більша. Також ми можемо почути варіант про Бога, якому подобається відчувати свою зверхність над нами, тому що інші люди кажуть, що покаяння і виправлення недостатньо, потрібно у Бога відмолювати свої гріхи, самопринижуватись перед Ним.
Я не знаю, як Бог дивиться на такі не біблійні уявлення про Нього. Я не знаю, як Бог це все оцінює, тому що навіть серед бездоганного, Бог завжди здатен знайти якусь недовершеність, якийсь недолік, але впевнений, що спотворені уявлення про Бога, формують і спотворену практику віри, а спотворена практика віри, на жаль, стає зразком для наступних поколінь. Знаєте, мені як парафіяльному священику досить часто доводиться бачити щось подібне: є добра, щира людина, але вона знаходиться в полоні хибних прикладів і хибних уявлень про Бога, і відверто брехливих ідей, які їй колись представили як сутність християнської віри. Більшого така людина пізнати не намагається, бо навіщо, коли вона і так все, що потрібно, знає. Іншої думки вона слухати не хоче, тому в неї таке чорно-біле мислення, тому людина живе власною щирістю, справжньою щирістю, але якоюсь збоченою щирістю, мало схожою на біблійну. Я не знаю, як на це все Бог дивиться, як він буде оцінювати, але вірю в Божу милість, вірю в те, що Бог свідомо своєю милістю користується, аби дати кожному максимальну кількість шансів для виправлення, вірю в Бога, який зацікавлений в людях більше, ніж батьки зацікавлені в своїх дітях.
Знаю напевне одне: наша віра повинна бути побудована на змісті, на сутності слова Бога і на здоровому глузді, – як проте сказав блаженний Августин, якщо я не помиляюсь, – не на окремих зручних цитатах із Священного Писання, які хтось там вишукує для того, щоб підтвердити свої власні ідеї, свої власні концепти, щоб потім сказати: «Господи, ти повинен бути ось таким, тому що я так вирішив і знайшов потрібну цитату». Навпаки, краще кожному з нас стати чистим аркушем, на якому Бог буде писати своє слово, на якому Бог буде зображувати свій лик – така поведінка буде справжнім смиренням і, що саме головне, це нам буде допомагати зростати у зрілій вірі і в Божому пізнанні.
Дякую вам усім, дорогі друзі. Мир у наших серцях і справедливий мир у нашій державі нехай запанує якомога швидше, милістю Божою.