«Насіння» євангеліста Марка
Священник Юрій Щурко, УКУ
Про що ми думаємо, згадуючи страсті Ісуса? Хтось пригадує часто повторювані в церкві піснеспіви. Хтось уявляє зображення хреста, розп’яття, яке знаменує страждання і скорботу Ісуса, розраду та надію в нашій скорботі й стражданні. Дехто замислюєтеся над людською жорстокістю, яка здатна винайти подібний вид страти, над жорстокістю, яка й нині плямує створений Богом світ.
Ще інші бачать, як товпляться біля хреста люди: хтось знущається з помираючого, а хтось плаче. Можливо, у цій подумки намальованій картині знайшлося місце і для вас, ви теж присутні біля підніжжя хреста і бачите, як Він умирає. Зараз Марко розпочне оповідь про смерть Ісуса. Він хоче, щоб у нашій свідомості збереглося кілька образів, які допоможуть нам охопити весь сенс події – для самого Ісуса, для Ізраїлю, для світу й особисто для нас. У цьому епізоді він сіє насіння, з якого проростуть ці образи. У наступних розділах насіння почне набухати, проросте й дасть плід: коли Ісус розділить з учнями останню трапезу, молитиметься в Гефсиманському саду, постане перед владою і, нарешті, помре. На цьому етапі євангельської оповіді краще розглядати зародки майбутніх подій одну за одною.
* * *
Уже втретє Ісус урочисто попереджає учнів про Свою прийдешню долю. Кара не застане Його зненацька – це невід’ємна частина покликання, яке Він усвідомлює того часу, як у момент Його хрещення пролунав голос, який повторив пророцтво Ісаї, – до цього пророцтва Він тепер повертається докладніше. Основна частина Книги Ісаї (розділи 40-55) присвячена, – поряд з Богом, – якомусь помазаникові, або Месії, який страждає і вмирає за гріхи Ізраїлю та всього світу. Це «Слуга Господній», і наприкінці цього епізоду Ісус знову повертається до Іс. 53, четвертої пісні Слуги Господнього, яка з трепетом і благоговінням прославляє його відкупительну смерть. Багато сучасних коментаторів настільки вражені цим фактом, що вважають неможливим, щоб Ісус так обдумано й зосереджено говорив про власну смерть. Також і Його послідовникам це здавалося неймовірним – ось друге «насіння», яке закладає в цьому епізоді Марко.
Учні Ісуса не могли повірити, що саме з таким наміром Він вів їх до Єрусалиму. Це ж неймовірно, це страшно! Мислителі наступних століть намагалися знайти способи переказати життя Ісуса таким чином, щоб хрест не кидав тіні на всю історію. У наші дні ці спроби тривають. Але в серці справжнього християнства завжди лунали ці слова Ісуса: Він мусить померти на хресті, і ця смерть – кульмінація усвідомленого покликання. Знову й знову нам твердять, що це ознака справжнього християнства – компроміс із владою. (Тим більше, що образ хреста використовували часом для заохочення приватного благочестя на шкоду світовим перспективам.) Але це неправда. Ось третє «насіння», яке сіє в цьому епізоді Марко.
Яків та Іван мріяли про те, що месіанське паломництво до Єрусалиму перетвориться на тріумфальний хід і вони сядуть по праву та ліву руку Ісуса, коли Він займе Свій престол. Хіба вони не чули Його слів про страждання, смерть, воскресіння? Чули, але прийняли грізне попередження за метафору, щось на кшталт: «Нам доведеться нелегко, але в результаті ми переможемо». Для Марка, як і для Ісуса, розп’яття – НЕ сумний епізод, який потрібно пережити на шляху до щасливого кінця. Жертва Ісуса і є єдиним Божим способом перевернути з ніг на голову світську владу і правління. Наприкінці свого монологу Ісус цитує Пісню Слуги: «…віддати душу Свою за визволення багатьох» – і стверджує думку, з якою явно погодився б Ісая: Царство Боже перевертає всі світські уявлення про владу і славу, вивертає їх навиворіт.
Це перше в тексті Марка розгорнуте й повне висловлювання про суть хреста в цій ситуації звучить передусім як політичне твердження. Сенс хреста не зводиться тільки до прощення наших гріхів Богом через смерть Ісуса (хоча, зрозуміло, це – важлива складова). Це Божий спосіб привести нас і весь світ до порядку, а тому хрест кидає виклик будь-якій системі, яка також претендує на порядок і справедливість, а вміє тільки одне – ставити одних людей вище за інших. Яків та Іван неправильно розуміють наміри Ісуса з тієї ж самої причини, з якої багато мислителів наступних століть, аж до нашого часу, відчайдушно намагаються знайти якийсь спосіб зберегти Ісуса, але викинути хрест розп’яття, який піддає сумніву всю нашу славу та гордість. Ось він, політичний сенс служіння Ісуса, – і вельми небезпечний політичний сенс.
Бесіда Ісуса з цією честолюбною парочкою стає четвертим «насінням», яке сіє для нас Марко: «Чи можете пити чашу, яку Я п’ю, і хрещенням, яким Я хрещусь, хреститися?» Напружені, важкі слова. «Чаша» – чи це не чаша Божого гніву, про яку пророкував Єремія? Зараз, як і в Гефсиманському саду (14:36), Ісус стоїть обличчям до обличчя з грізною реальністю: зло, яке переповнило весь світ й Ізраїль особливо, ось-ось накличе справедливу Божу кару. Ця кара завжди набуває конкретних форм: у Старому Завіті на Боже місто і Божий народ нападають вороги. Місія Ісуса – прийняти всю силу цього гніву на Себе. «Хрещення» нагадує нам про те, з чого почалася вся історія.
Хрещення, прийняте від Івана, відкриває Ісусове покликання страждаючого Месії, з якого починається новий народ Завіту, і Його смерть, яка невідступно насувається, – також хрещення, занурення в безодню, яка омиє гріх. Деякі з перших християн саме так розуміли власне хрещення та його зв’язок із хрещенням Ісуса (Рим. 6:3-11; Кол. 2:11-15). Якщо ми намагаємося побачити смерть Ісуса очима Марка, то передусім треба дозволити зав’язатися і прорости цим «насінинам».
Й останнє «насіння» – слова Ісуса про тих, хто сяде по праву й ліву руку від Нього. Яків та Іван самі не знають, чого просять, але нехай читач Марка протримається ще кілька напружених розділів, і йому відкриється сенс. Коли Ісус «сяде у славі» і двоє будуть праворуч і ліворуч від Нього, це буде – на хресті. Марко залишив нам виразну, приголомшливу картину і справжньої слави Царства, і справжнього змісту цієї смерті. А тепер він буде ретельно поливати своє насіння й чекати, поки воно проросте.
Ми ж, трепетно очікуючи плодів, зосередимося знову на одній з головних тем цих розділів Марка – слідуванні за Ісусом. Придивившись до намальованої для нас картини, ми теж можемо здивуватися, злякатися й відсахнутися. Але Ісус здійснює Свій шлях до Єрусалиму, перевертаючи з ніг на голову всі світські цінності, систему влади та її противаг, віддаючи Своє життя в жертву за багатьох. Щоб прийняти Його жертву, нам залишається одне – прямувати за Ним.