Світ догори дном або про що мріє Христос?
Протоієрей Георгій Ходун
Вітаю вас, дорогі друзі. Радий тому, що ви знаходите час для того, щоб переглядати ці відео, ми працюємо над ними, намагаємося відзняти їх якомога краще, написати кращий текст і сподіваюся, що ми виправдовуємо ваші очікування і ваші побажання. Сьогодні у нас п’ята неділя Великого посту, і нас чекає досить важливе і серйозне євангельське читання. Ось воно.
Коли вони були в дорозі, йдучи до Єрусалима, Ісус ішов попереду них, а вони жахалися і, йдучи за Ним слідом, боялися. Покликавши знову дванадцятьох, Він почав їм говорити про те, що буде з Ним: ось ми йдемо до Єрусалима, і Син Людський виданий буде первосвященикам і книжникам, і осудять Його на смерть, і видадуть Його язичникам, і знущатимуться з Нього, і битимуть Його, і обплюють Його, і уб’ють Його, і на третій день воскресне. Тоді підійшли до Нього Яків та Іван, сини Зеведеєві, і сказали: Учителю, ми хочемо, щоб Ти зробив нам, про що попросимо. Він сказав їм: що хочете, щоб Я зробив вам? Вони сказали Йому: дай нам одному праворуч від Тебе, а другому ліворуч від Тебе сісти у славі Твоїй. Ісус же сказав їм: не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку Я п’ю, і хрещенням, яким Я хрещусь, хреститися? Вони відповіли Йому: можемо. Ісус же сказав їм: чашу, яку Я п’ю, вип’єте, і хрещенням, яким Я хрещусь, охреститеся, але щоб сісти праворуч і ліворуч від Мене – не від Мене залежить, а кому уготовано. І, почувши, десять почали гніватись на Якова та Іоана. Ісус же, покликавши їх, сказав їм: ви знаєте, що ті, яких називають князями народів, панують над ними і вельможі їхні володіють ними. Але між вами нехай не буде так: хто хоче бути більшим між вами, нехай буде вам слугою і хто хоче бути першим між вами, нехай буде всім рабом, бо і Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою за визволення багатьох».
Особисто для мене це досить болісний уривок із Євангелія, болісний тому, що в ньому одночасно перетинаються і переплітаються, і найблагородніші, і найпримітивніші мотиви одночасно, а вірніше навіть сказати так, що поки хтось думає про піднесення, про самопожертву, інші ділять посади майбутнього царства. Втім, не мені судити апостолів, тим більше, що час від часу кожен з нас страждає і пожадливістю, яка знаходить в собі різні прояви. Обмеженість побажань учнів, яким протиставляється цілковита і безкорисна жертовність Вчителя – ось основний мотив сьогоднішнього читання. Говорити про спокусу владою я не буду, ця спокуса відома всім без виключення, вона не оминула і навіть церкву, хоча та є і Тілом Христовим, серед іншого. Лише подякую Богу, що мені не дана жодна можливість хоча б кимось керувати. Якщо хтось згадає, що священник також має пастирську владу, то зауважу, що люди вже досить давно виконують лише ті настанови священика, які їм до вподоби. Часи, коли слово священика мало вагу, вже давно минуло і, можливо, це і на краще, тому що в історії, церковні пастирі досить часто зловживали своїми повноваженнями і довірою з боку людей.
Сьогодні ж я хочу звернути увагу на інше, на завершальні слова уривка. Ось вони:
Ви знаєте, що ті, яких називають князями народів, панують над ними і вельможі їхні володіють ними, але між вами нехай не буде так: хто хоче бути більшим між вами, нехай буде вам слугою і хто хоче бути першим між вами, нехай буде всім рабом.
Безумовно, ці слова — це опис отакої перевернутої піраміди людського суспільства і ті, хто зараз знаходяться на самій його вершині, повинні опинитись у епіцентрі напруження і тиску відповідальності, тому що коли піраміда спирається на свою широку основу, то там тиск невеликий і ті, хто знаходяться зверху, жодного тиску, як правило, не відчувають. Але коли це все перевертаєш, то вся вага цієї великої піраміди, знаходиться в епіцентрі, в одній маленькій оцій такій точці, крапці, над якою тяжіє вся основне тіло цієї піраміди.
Очевидно, Христос закликає до певної, не побоюсь навіть сказати, соціальної революції, до суттєвої зміни соціальних ролей, а точніше переосмисленню їх функцій, тому що слово революція у нас чомусь завжди викликає насторогу і навіть страх. Проте, ми бачимо, що цілком ідея Христа зрозуміла: той, хто на горі, той, хто має владу – той має цю владу втілювати так, щоб звершувати своє служіння на користь іншому. Але ми бачимо, що в історії ці слова не змогла втілити жодна людська спільнота в життя, навіть церква, по суті, не змогла в повній мірі втілити в життя ці слова і навіть ті, хто всерйоз і не даремно вважають себе учнями Христовими, мають велику проблему із цією настановою, тому за віки ці слова Христа про перевернуту піраміду суспільства, люди почали вже сприймати – і християни почали сприймати – як певну утопію. Є навіть богослови і дослідники Біблії, котрі побачивши, що християни неспроможні виконати певні заповіді свого Вчителя, почали казати, що Христос переоцінив людей, переоцінив людські можливості, і тому ми повинні більш раціонально думати і розуміти що те, що ми не можемо виконати – то, мабуть, Христос дуже добре про нас подумав. Ще такі висновки інколи роблять і тому, що здебільшого акцентують увагу на людську природу Христа і, мовляв, якщо Він все-таки людина то, можливо, Він міг і помилятись десь, і переоцінив наші здібності змін на краще.
Я, зізнаюсь, не поділяю таку точку зору і загалом досить критично ставлюсь до популярної зараз тенденції так званої деконструкції християнства. А що я думаю з приводу цих цитованих слів Христа? Я думаю, що Христос не помилився, ні з тим, що він сказав, ні з тим, кому він казав. Даруйте, але я думаю, що ось такий образ людського суспільства «хто хоче бути великим, нехай стане слугою для вас, хто хоче бути першим серед вас, хай стане вам рабом» – це не помилка Христа, а це його побажання, це його мрія, це одна із мрій Христа. В Євангелії ми зустрічаємо ж, насправді, не одну, а багато оцих мрій: наприклад, «з того, пізнають, що ви мої учні, коли будете мати любов поміж собою», або «благословляєте ворогів ваших, чиніть добро тим, хто творить вам зло», або «роздай своє майно бідним і йди за мною» – оці всі слова не є перебільшенням Христа, а це, скоріше за все, Його мрія.
Мрія, як мені здається, досить корисна річ, тому що вона дає силу і наснагу рухатись вперед, прагнути нових звершень, нових досягнень. Звичайно, мрії повинні співвідноситись з реальністю, тому що, якщо я буду мріяти про яку-небудь рожеву крилату поні, то від щирості моєї мрії, вона ж дійсністю не стане, тому що це ж не здійснена фантастика. Мрія повинна бути адекватною, а її досягнення повинно стати задачею, над якою потрібно працювати. Той факт, що певні заповіді та певні настанови Христа до цих пір ще не стали звичною частиною нашого повсякденного життя, свідчить про те, що вони насправді складні з точки зору їх реалізації, а з іншого боку – це ж повинно мотивувати до певних дій.
Мрії – на те вони і мрії, щоб стати добрим виключенням, а не звичною щоденністю. То ж не закликаю цими словами нехтувати заповіді Божі, тому що вони начебто складні, моє бачення в тому, щоб ми зрозуміли, що допоки ми живемо у нашій теперішній реальності, у реальності повсякденного людського життя, нам буде завжди до чого прагнути, нам буде завжди чому вчитись. Слово Боже і побудоване так, щоб людина, виконавши одне, зразу бачила наступне, до чого вона може прагнути. Ми вже колись сказали, що ідеальних людей у цьому світі немає і наскільки можна відступити від ідеалу, щоб при цьому не отримати засудження від Бога – це питання відкрите. Я думаю, що нам варто застосовувати всі наші зусилля, аби досягти кращого результату, наскільки ми це можемо, а усі мрії Христові, про які він колись сказав в Євангелії, я сподіваюся, будуть і нашими також мріями, і я впевнений, що вони збудуться тоді, коли прийде час нового «неба і нової землі, а все старе вже минеться» – як колись сказав апостол Іоан Богослов. І щоб ці мрії стали реальністю, Христос добряче попрацював і донині працює. Йому належить спасти цей світ, бо погубити цей світ та його засудити – це ж діло нехитре, а от спасти – тут є над чим працювати і Христу, і нам. Тому прошу кожного із нас, а найперше себе, в міру сил і можливостей, щоб ми допомагали Христу звершувати справу нашого спасіння, наближаючи реалізацію наших спільних з Господом мрій.
На цьому тижні, друзі, у п’ятницю, закінчується сорокаденний піст – період, коли ми приділяли увагу власному внутрішньому облаштуванню. Що встигли – то встигли, що осягнули – то і наше. Нагадайте собі питання, яке я пропонував у відео до першої неділі Великого посту, сподіваюся, що ми зможемо дати хоча б якусь відповідь на те питання, навіть якщо ця відповідь буде досить скромною, прошу набратись мужності для того, щоб прийняти себе таким, який кожен із нас є. Це не якесь потакання гріху, ні – це мужність прийняти себе таким, який ти є, для того, щоб далі працювати над чимось кращим.
Ті декілька днів, які залишаться після цієї наступної п’ятниці – це два дні свята: субота і неділя, а також тиждень страждань Христових – звертайте увагу вже не на себе, а на того, Хто звершує наше спасіння. Для себе у нас було 40 днів, це багато, а тут – лише тиждень, тому що Христу, навіть у час Його хресних страждань, які ми будемо переживати наступного тижня, не потрібні наші сльози чи наші жаління, бо Він – не жертва, Він – переможець і, думаю, найкраще, що ми можемо зробити, це із смиренням і вдячністю споглядати, як Христос звершує наше спасіння, пам’ятаючи про те, що ми всі, як каже апостол Павло, «куплені дорогою ціною».
До зустрічі наступної неділі.