Дмитро Горєвой — журналіст, магістр релігієзнавства
Патріарх Кирило заявив про необхідність міжрелігійної взаємодії з мусульманами. Що сприяло такому різкому повороту у бік ісламу та які справжні мотиви заяви глави Російської Православної Церкви?
Як грім серед ясного неба прозвучала заява патріарха Кирила на черговому засіданні Вищої церковної ради РПЦ про необхідність діалогу та співпраці з мусульманами. На тлі, м’яко кажучи, непростих взаємин панівної в Росії церкви та мусульманських організацій це справді знаковий крок.
Але навіщо така міжрелігійна співпраця РПЦ? Адже в церковному середовищі є чимало затятих критиків ісламу. Це і покійний священик Данило Сисоєв, який проводив активні прозелітичні кампанії серед мусульман і критикував іслам (убитий у 2009 р. у храмі, вбивця так і не був встановлений), його учень – священик Юрій Максимов, «православний ісламознавець» Роман Силантьєв, про якого критикують багато мусульман Росії.
Як вести активний та плідний діалог з ісламом, коли в РПЦ є чимало токсичних та неприйнятних персонажів для мусульманської спільноти? Швидше за все йдеться не так про реальні спроби міжрелігійного діалогу, як про пошук Московським патріархатом нових союзників на релігійному фронті.
Пошук союзників
Справа в тому, що РПЦ активно намагається налагодити контакт із закордонними релігійними центрами і через них мати можливість впливати та лобіювати певні російські інтереси. Саме такий вплив патріарх і намагається продати Володимиру Путіну в обмін на державні преференції та статус партнера держави.
З самого початку свого «понтифікату» Кирило таким чином «продав» Путіну ідею впливу РПЦ на пострадянський простір та можливість збирання «російських земель» під егідою РПЦ. Саме тому він так часто й активно їздив до України, аби показати, що вплив Кремля на цю країну можна здійснювати через церкву.
Але після анексії Криму та початку війни на Донбасі вплив РПЦ в Україні дуже похитнувся. Більше церква не могла розраховувати на роль головного ідеологічного рупора. Навпаки, у Московському патріархаті всерйоз переймалися тим, як зберегти всю свою інфраструктуру в Україні.
З початком зовнішньополітичної ізоляції Росії питання лобізму постало з новою актуальністю. Патріархія зробила кілька спроб. Спочатку у РПЦ намагалися вивести на новий рівень взаємини з Ватиканом. Заради цього патріарх Кирило навіть зустрічався з папою Римським Франциском. Це була перша історія зустріч Московського патріарха з Ватиканським понтифіком. Організована явно похапцем, в аеропорту Кубинської столиці, без знакових та символічних аспектів.
Протодіакон Андрій Кураєв навіть писав, що патріарх Кирило не обговорював богословських чи релігійних питань, але виконував доручення Володимира Путіна щодо налагодження стосунків із Ватиканом, як із одним із центрів світового впливу. Папа Франциск, через своє латиноамериканське минуле, є досить лівим у плані політичних поглядів. Це й хотіли використати у Кремлі для критики українських правих та західних капіталістів.
Але з татом не склалося, і патріархія переключилася на американських консервативних протестантів. До того ж, у тому ж 2016 році президентом США став Дональд Трамп, який хоч і не дуже релігійний, але як республіканець підтримує євангеликів. РПЦ намагалася побудувати діалог із протестантами навколо теми «традиційних цінностей», тобто критики гендерної тематики, а разом із нею і всієї сучасної західної політики.
Але й ця співпраця не дала сильного результату. Був візит відомого баптистського пастора Френкліна Грема до Росії, русофільські висловлювання окремих релігійних діячів, та й, мабуть, все. Союз РПЦ та євангельського християнства на цьому згас.
Політика, а не релігія
Мабуть, у пошуку нових «друзів», патріарх Кирило звернув свій погляд з Світового Заходу на Світовий Південь, у бік ісламу. Аналізуючи попередні міжрелігійні потуги РПЦ, видається, що і з мусульманами буде обрано стратегію акценту на політичних питаннях, а не богословських дискусіях.
Можна припустити, що діалог РПЦ із мусульманами має на меті встановити контакт із саудитами для лобіювання інтересів Кремля. Наприклад, у сфері ціноутворення на енергоносії. Ну от не може Путін безпосередньо домовитися з Ер-Ріядом, отже, треба зайти з іншого боку – по лінії духовних контактів. Це поширена практика, яка тягнеться ще з середини минулого століття, коли КДБ та ЦК КПРС використовували РПЦ на міжнародній арені для просування радянських інтересів.
Не можна також виключати можливості фінансового співробітництва. Патріарх Кирило, як неофіційна, але цілком реально вбудована у вертикаль влади особа, перебуває під постійним моніторингом. І щодо нього також можуть бути застосовані західні санкції, які передбачають заморожування активів (вважається, що основні особисті рахунки патріарха Кирила знаходяться у Швейцарії). Активізація співпраці із саудитами може бути витрактована як пошук нових місць зберігання капіталу та виведення його з-під потенційних західних санкцій.
Крім того, налагодивши зв’язки з мусульманською спільнотою, можна заручитися підтримкою у різних країнах близькосхідного регіону. Для РПЦ, яка має конфлікт з іншими православними церквами через Україну, це шанс для відкриття своїх альтернативних православних представництв. Наприклад, у Туреччині чи Єгипті, на пику визнавши ПЦУ Константинопольському чи Олександрійському патріархатам.
Ну і звичайно ж, це демонстрація лояльності Володимиру Путіну, який одного разу сказав, що православні мають більше спільного з мусульманами, ніж з католиками. Для послідовного антизахідника Путіна це цілком логічне твердження. Для патріарха Кирила, який до мозку кісток західна людина, учень відкритого симпатика Ватикану митрополита Никодима Ротова – це, звичайно, нонсенс. Але в сучасній суспільно-політичній ситуації патріарх Кирило змушений мімікрувати і доводити свою ідеологічну вірність, «вагаючись з лінією партії».
Та й чисто з медійного погляду це хороша технологія. Справа в тому, що за останній рік з моменту, коли всі пішли на карантин, публічна активність РПЦ знизилася майже до нуля. Патріарх Кирило, який дуже переживає за своє здоров’я, пішов у глибоку самоізоляцію, припинив очне проведення засідань Синоду (головного керівного органу церкви).
Фактично в РПЦ настав параліч влади, про який вголос і досить голосно почали говорити релігійні публіцисти. Щоб хоч якось відволікти та переключити увагу, у патріархії могли придумати публічно озвучити ідею християнсько-мусульманського діалогу. Чисто як відволікаючий інфопривід, адже справжніх причин активізації діалогу ми достовірно не знаємо і можемо лише логічно припускати, як це зроблено вище.
Але медійна активність зіграла злий жарт із православними. Заступник глави Духовного управління мусульман РФ шейх Дамір Мухетдінов відразу ж запропонував не витати в хмарах, розмірковуючи про якісь глобальні й невловимі речі, а вирішити насущну для мусульманської громади Москви проблему – недолік у столиці Росії мечетей. З боку патріархії жодної реакції на подібні пропозиції не було.
Джерело: trtrussian.com