Проповідь на день Пасхи
Протоієрей Георгій Ходун
Шановні друзі, вітаю вас. Те, про що людство колись і помріяти навіть не могло, сьогодні ми святкуємо з вами, як уже доконаний факт, як фундамент кожного дня нашого життя, як зміст нашої віри, як нашу тверду надію – це Христове Воскресіння. Тож, Христос Воскрес! Кажу я вам і засвідчую нашу спільну віру у те, що наш Спаситель живий і ми завдяки Йому також маємо впевненість у власному житті.
Воістину, насправді, Воскрес Господь Ісус – ми відповідаємо, тому що досвід нашого християнського життя не залишає нам жодних сумнівів у цьому факті. Сьогодні найважливіший день богослужбового року, коли ми намагаємося найбільш ясно актуалізувати для себе факт Христового Воскресіння, втім оця радість безперешкодно може освячувати кожний день нашого життя. Але навіть у сьогоднішнє свято Великодня мене нічого не примусить відмовитись від коментаря саме на євангельське читання, хоча більш звично сьогодні казати, власне, про свято Пасхи, тим більше, що розклад наших євангельських читань так влаштований, що на Пасху саме про Воскресіння Христове слово не читається. Багато співається богослужбових текстів про Воскресіння Христове, але євангельське читання про інше, тому що розпочинається поступове читання Євангелія від Іоана, перший уривок якого ми чули за богослужінням і зараз його знову почуємо.
Ця традиція досить старовинна – читати Євангелія від Іоана, починаючи від Пасхи і це пов’язано із хрещенням у Велику Суботу, яке колись в традиції церкви звершувалося раз на рік. Власне, з Великої Суботи до церкви долучалася велика кількість катехуменів, тобто людей, які пройшли тривалий термін підготовки до хрещення, їх випробовували постом, їх наставляли змістом Старого Завіту, а тепер пропонують їм найвище євангельське богослов’я, яке викладено в Євангелії від Іоана.
Ось, власне, ці слова.
Ще до існування світу було Слово, і Слово було з Богом, і Слово було Богом. Той, хто був Словом, був Богом споконвіку. Все було створено через Нього, і нічого не було створено через Нього. В Ньому було життя, і воно було світлом для людей. Світло сяє в пітьмі, і темрява не здолала світла.
Був собі чоловік, посланець від Бога, на її ім’я Іоан. Він прийшов свідчити про світло, щоб через нього всі могли почути і повірити в Нього. Сам він не був світлом, а прийшов, щоб свідчити про Нього, про справжнє світло, яке приходить у світ і світить кожної людині. Слово було в цьому світі, і світ через Нього почався, та світ не впізнав Його. Він прийшов у світ, що належав Йому, та власний народ не прийняв Його.
Але всім тим, хто прийняв Його і повірив у Нього, Він дав право стати дітьми Божими. Вони не народилися, як немовля, за бажанням чи волею їхніх батьків, вони народжуються від Бога.
І Слово стало людиною і оселилось серед нас. І ми побачили Його божественну велич, велич єдиного Сина Отця Свого. Він був сповнений благодаті і правди, Іоан свідчить про Нього, проголошуючи: «Це саме той, про кого я казав, Той, Хто йде за мною, величніший за мене, бо Він був і до мене і від повноти Його правди і благодаті ми прийняли одну благодать за іншою, бо закон нам був даний через Мойсея, а благодать і правда прийшла через Христа».
Усе читання розпочинається, як ви чули, прекрасним гімном. Це така неписана традиція Іоана Богослова, який використовує певні духовні гімни і на початку іншої своєї книги – Апокаліпсису. Цей текст більше поетичний, в ньому більше краси, аніж змісту та й загалом апостол Іоан Богослов не досить прискіпливий до хронології чи до повноти євангельської історії, йому важливіше сказати про те, що він сам відчував, що він пережив, що бачив, що чув, і на що не звернули увагу інші новозавітні автори, тому що їх завершує саме Іоан Богослов.
Прошу його ніколи не плутати з Іоаном Хрестителем. Це Іоани, але досить різні Іоани. Ось і в тексті ми чули про Іоана – то Іоан Хреститель, а автор Євангелія – Іоан Богослов, апостол. Середина уривку – це досить стисле і також поетичне викладення історії втілення Сина Божого і проповіді Іоана Хрестителя, про якого ми вже згадали. Ці сюжети нам краще відомі по іншим Євангеліям, адже в Матвія або Луки, більш детально описуються події народження або хрещення Господа Ісуса, а сам Іоанн Богослов вважає надмірним повторювати те, що вже сказали до нього, а отже – він дає метафізичне бачення, духовне осмислення цих подій, а не їх опис чи хронологію тому, якщо бажаєте євангельську хронологію, то вам потрібне Євангеліє від Луки.
Зараз від Пасхи і до П’ятидесятниці в нас буде Євангеліє від Іоана. Ближче до кінця нашого уривку ми декілька разів чуємо слово благодать – це унікальний новозавітний термін і нам варто, я думаю, з ним розібратись, хоча б тому, що від повноти Христової правди ми прийняли одну благодать за іншою. Ми тільки що це чули, тобто історія про благодать – це те, що стосується нас особисто. Благодать, що ж це таке? Як будь-яке важливе поняття, слово благодать має декілька рівнів значення, я би виділив три основних:
- Перший – це біблійний.
- Другий – богословський, я б його ще назвав церковним, тому що він виник в історії церкви з розвитком християнського богослов’я.
- І третій рівень – релігійно-побутовий, тобто, не прямо такий побутовий, тому що в побуті невіруюча людина слово благодать майже ніколи і не вживає, а саме релігійно-побутовий.
Почнемо з останнього. Ми відсічемо саме непотрібне для того, щоб потім сконцентруватися на найважливішому. «Ой, який благодатний храм!» – кажуть якісь благочестиві жіночки, які побували в якійсь доглянутій церкві – там, де привітні парафіяни, вони там до цього ніколи не були, і вони виходять звідти: «Ой, який благодатний храм» – вони кажуть. Або кажуть прочани: «О, це справжній благодатний старець» та вказують на якогось монаха похилого віку, який дуже впевнено, хоча і дуже узагальнено, дає відповіді на всі питання, у нього є рекомендації щодо всіх життєвих ситуацій – саме таких священиків, як правило, і люблять, тобто священиків, які знають відповіді на всі питання в цьому житті і, що важливо, кажуть їх дуже і дуже впевнено. Або каже якийсь парафіянин, який після закінчення богослужіння виходить з церкви в піднесеному настрої та натхненні: «Постоявши на цій службі, я відчув справжню благодать».
Особисто мені такі фрази доводилось чути десятки разів, і кожен раз слово «благодать» означало зовсім різні явища – це то відчуття емоційного комфорту, то задоволення, то приємного здивування, також за допомогою слова «благодать» інші люди давали певну позитивну характеристику якійсь людині. Але в жодному із цих випадків слово «благодать» ніколи не використовувалось у власному сенсі, це слово було лише способом описати якісь позитивні відчуття релігійного змісту, для вираження яких людині не вдалось підібрати більш відповідних термінів.
З цим зрозуміло і більше про це казати нічого. На богословському рівні, як я сказав, умовно, хтось з ними може не погодитись, будь ласка, але на такому богословському рівні слово «благодать» – це «нетварна», як ми звикли казати, або не створена, божественна, сила або божественна дія, через яку Бог виявляє свою любов до занепалої людини. Людина за допомогою цієї Божої сили долає в собі якийсь гріховний початок, досягаючи спасіння. Таке визначення досить широке, загальне, але несе в собі досить чіткий зміст, який вже не можна використовувати кожен раз, коли тобі добре, але бракує слів, щоб описати свій стан, тобто «благодать» на такому більш-менш серйозному богословському рівні – це певна божественна дія, яка направлена на спасіння людей.
Особливо популярним вчення про благодать в такому богословському смислі набуло в контексті ісихазму – це таке монаше вчення про особливий духовний стан подвижників, яке було викладено в 14-му столітті відомим візантійським містиком і богословом, архієпископом міста Фессалоніки – Григорієм Паламою, пам’ять якого, до речі, завжди звершується в другий тиждень Великого Посту. І ось, схиляючись перед авторитетом святителя Григорія, мушу визнати, що моє знайомство з цим богословським доробком в питанні благодаті, в контексті вчення про ісихазм, особисто у мене викликає більше питань, ніж відповідей. Інші його богословські тексти мені здавались і здаються досить цікавими і актуальними. Знаєте, я себе тішу тим, що я і не монах, і тим більше не подвижник, і тому вчення ісихазму мені не обов’язково розуміти – отак я з цим і живу, власне.
Що стосується біблійного змісту слова «благодать», то значення цього слова нас точно убереже від невідповідального вживання цього слова, тому що благодать в біблійному сенсі – це дар Бога Отця, який Він дає людству через Ісуса Христа, тобто це таке збірне поняття. І найперше, який дар приносить Христос? Це дар пізнання істини, дар прощення, примирення, спасіння. Якщо рахувати, що благодать розглядається як дар людині від Бога, і цей дар подається виключно з милості Господа, без жодних заслуг з боку людини то, по суті, благодать – це дар спасіння, або спасіння як дар, краще сказати, яке ми отримали від Бога Отця через Господа Ісуса Христа з сприянням Святого Духа, саме тому апостол Іоан Богослов каже, що «закон нам був даний через Мойсея» – тобто, це був один із законів, один із способів відносин з Богом, дуже зрозумілий цей закон, але він загалом безперспективний.
А ось благодать і правда, тобто істина, прийшла через Христа. В євангельському розумінні «благодать», яку згідно слів апостола Іоана приніс Христос – це, власне, дар спасіння, який людина отримує, по-перше, завдяки усій сукупності Божих благодіянь, по-друге, завдяки власному вибору життя з Богом.
Важливо зазначити, що в біблійному сенсі «благодать» – це ніяка не безособова енергія, котру комусь в церкві доручено розподіляти для інших, і начебто без волі цих людей, ніхто цю благодать не може отримати. Благодать, якщо і є чиєю власністю, якщо і хтось уповноважений її розподіляти, то це право точно належить не людині, а лише тому, завдяки кому ми отримали оцю благодать спасіння – саме на цьому і ґрунтується християнська істина про спасіння виключно через Христа, втім, не без моїх зусиль, але вони, звичайно, вторинні, бо якщо не маю цього принципового фундаменту благодаті спасіння, яку приніс Христос, то всі ж мої зусилля, яким би я не був праведним, вони марні.
За віки життя у християнській парадигмі ми звикли до ідеї, що людина як виходить, так і живе – там краще, гірше – потім помирає і йде на суд до Бога, іншої концепції я, як правило, і не зустрічав ніколи, в широкому загалі, так ось у такій концепції факт доступу до Бога автоматично настає після смерті людини і вважається чимось самоочевидним. Помер, значить пішов до Бога, засудить тебе Бог, чи ні, правда, це вже інше питання, але ти помер і пішов до Бога. А ось і ні – бо це чи не найбільший дар благодаті Божої, коли він, Бог, відкриває нам Себе через Христа і дає можливість нам доступу до Себе. Ніхто не прийде до Отця інакше, – каже Христос, – як тільки через Мене – тож одним із дарів цієї великої Божої благодаті є можливість опинитись перед Божим обличчям і почути Його слова, сказані особисто тобі і особисто про тебе, а не просто зникнути після смерті чи існувати як привид, примара. Саме такими були уявлення пізнього юдаїзму: людина потрапляє в шеол, як вважали юдеї, царство тіни, мерців, які все ніяк не можуть померти, вони і не живі, і не мертві. Нинішнє свято є щоденне і вічне, бо з моменту, коли Христове воскресіння стало реальністю, коли воно сталося, коли відбулося, вже немає навіть миті, коли можна забути, знехтувати цією подією, або применшити її значення, вже іншого варіанту бути не може. З цього часу дар воскресіння, як незгладима печать на історії Всесвіту і всього людства.
Є цікавий момент в Новому Завіті – це те, як апостол Павло використовує термін «благодать», окрім класичного, біблійного, про яке ми тільки що сказали, він надає цьому терміну ще й технічного значення, вказуючи, що благодать – це не лише загальне благовоління Боже до людини, яке через Христа нам дає спасіння, а це ще і особистий дар кожному віруючому, який кожен із нас може і повинен застосовувати на благо ближньому, християнській спільноті і цілому світу. В Посланні до Коринтян апостол Павло багато про це пише і він там наводить конкретні приклади про те, які дари може мати християнин, і які з них більш цінніші для оточуючих, певним узагальненням такого богослов’я можуть служити слова про те, що немає християнина без дару і немає дару без служіння.
Тож на завершення, шановні друзі, попрошу усіх нас бути максимально обачними у використанні слів і понять, які стосуються суті нашої віри. Попри те, що слово благодать ми ще будемо багато разів чути у різних значеннях і смислах, нам завжди варто пам’ятати про те, що Христос втілений, розп’ятий, померлий, воскреслий і той, який вдруге прийде у цей світ – ось Хто є уособлена повнота Божої благодаті, бо Він є і джерелом, і знаряддям нашого спасіння, і його кінцевою метою.
Принагідно, дорогі друзі, вітаю вас із Пасхою Христовою і зичу вам великої ласки від щедрого Бога. В сьогоднішній день ми розпочинаємо Пасхальну чотиридесятницю, бо до цього у нас було пісних сорок днів, а тепер сорок днів святкових, тож нехай їх радість будується на воскреслому Христі і тій благодаті спасіння, яку він приніс до нас. Дякую всім вам за перегляд цього відео, а в особливості за підтримку каналу.