Священник Юрій Щурко, УКУ
- Бо якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших.
- Коли ж постите, не будьте сумні, як лицеміри, бо вони потьмарюють обличчя свої, щоб показати людям, що постять вони. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою. Ти ж, коли постиш, намасти голову твою і вмий обличчя твоє, щоб не показувати людям, що ти постиш, але Отцю твоєму, – Який у таїні; і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно.
- Не збирайте собі скарбів на землі, де черв і тля точать і де злодії підкопують і крадуть. Збирайте ж собі скарби на небі, де ні черв, ні тля не точать і де злодії не підкопують і не крадуть, бо де скарб ваш, там буде й серце ваше.
Уривок, який читаємо на Літургії в неділю Прощення, є частиною Нагірної проповіді Ісуса Христа (Мф. 5-7), яку часто називають Конституцією Небесного Царства (це так званий ширший контекст уривку). В трьох розділах містяться вимоги, які кожна людина повинна застосувати в житті для того, щоб могти бути дитиною та спадкоємцем Божого Царства. Кожна фраза в Мф. 5-7 звучить надто радикально, й часто не прийнятна з людської точки зору та сьогочасної практичної перспективи. Проте, в Нагірній проповіді Христос спонукає нас до того, щоб подивитися на Бога, духовне життя, інших людей, увесь світ та самого себе з іншої перспективи та через цілковито інакшу призму, – з Божої перспективи та Божими очима.
Вужчим контекстом та своєрідним смисловим обрамленням для цього євангельського уривку є повчання Ісуса про молитву, яке з одного боку закінчується усім відомою молитвою “Отче наш” (Мф. 6:5-13), а з іншого, закликом щоб наш погляд був завжди спрямований на Бога (Мф. 6:22-23: «Світильником тіла є око. Отже, якщо око твоє буде чистим, то і все тіло твоє буде світлим; коли ж око твоє буде нечистим, то і все тіло твоє темним буде. Отже, якщо світло, що в тобі, є темрявою, то яка ж тоді темрява?»).
Як вже можна було побачити з поділу тексту Євангелія, який я представив вище, уривок Мф. 6:14-21 містить, як мінімум, три головні думки.
- Потреба прощення. Бог хоче подарувати нам нове життя, але всяка досада, гнів та неприязнь закривають вхід до нашого серця для Божої благодаті. Для того, щоб Царство Боже настало у моєму серці потрібно покаяння – зміна мислення про Бога, ближніх та самого себе (в грецькій мові покаяння окреслює термін метанойя, котрий дослівно означає “повна зміна, навернення, зміна способу думання, зміна напрямку, зміна життя, покаяння”; у Ст. Завіті на означення покаяння вживається єврейське слово тшуб, котре дослівно можна перекласти як “поворот, радикальна зміна”). Коли ми звільняємо серце від всякого непотребу й бачимо в іншій людині образ і подобу Божу, – самого Христа, – тоді отримуємо прощення від Бога, яке є благодаттю, котра заповнює наше звільнене від гріха серце…
- Потреба аскези. Щоб прощати, каятися, міняти своє життя на 180 градусів, потрібна Божа благодать. Щоб її прийняти необхідна бодай мінімальна аскеза, яка допомагає нам звільнити місце в серці для Господа. Аскеза не може бути поверхова, зовнішня чи просто показова. Всяка істинна аскеза, а насамперед піст, повинна виходити з серця і змінювати серце, що на практиці означає дозвіл Богові перебувати в нашому серці та керувати нашим життям.
- Потреба справжніх пріоритетів. Для того щоб Бог міг ефективно керувати нашим життям, ми повинні чітко визначитися з пріоритетами. Не можемо витрачати зусилля на марні та дріб’язкові справи та постійно залежати від банальних та швидкоплинних речей. Дуже важливо вкладати наше життя в те, що має вічну вартість…
Усе Святе Письмо є свідченням того, як Бог постійно прощає мені і Тобі. Уся Історія Спасіння появляє, на яку аскезу, кенозис, смирення та приниження Бог здатний задля мене та задля Тебе. Усе Святе Письмо свідчить, що Ти і я є для Бога найбільшим пріоритетом та що мені і Тобі Він приготував надзвичайний скарб – життя майбутнього віку (вічне життя).
В контексті вищесказаного, важливо поставити собі прості, але дуже важливі запитання.
Наскільки я усвідомлюю, що Бог у Христі простив мене та що я також потребую прощати інших? Що заважає мені прощати та любити інших людей і що я повинен/ повинна робити для усунення цих перешкод у часі Великого посту? Якими є мої пріоритети та наскільки вони співвідносяться з словами Ісуса в кінці Євангелія цієї неділі?
***
Найбільшій скарб
У цю неділю ми завжди читаємо уривок з Нагірної проповіді Ісуса Христа, який розміщений в Євангелії від Св. Матфея (6:14-21). Цей день ми також називаємо Неділею прощення – бо на Вечірні в спеціальному чині просимо прощення один в одного, щоб з розкаяним серцем увійшовши у велику Чотиридесятницю почати подорож до Світлого Празника Воскресіння Христового.
Сьогодні після вечірні в нашому храмі Блаженних мучеників прочитавши вищенаведене Євангеліє, зупинив свій погляд на першому та останньому віршах Євангелія. Те що прийшло на серце подаю нижче.
Бо де скарб ваш, там буде й серце ваше… Цей останній вірш служить мотивацією для першого вірша уривку. У першому вірші Господь говорить про необхідність прощення провин (παραπτωματα) інших людей. Очевидно в цих словах мається на увазі не тільки дрібні провини інших супроти нас (бо саме це означає грецький термін παραπτωμα), але й більші провини, якими нас кривдять, і які ми називаємо гріхами (у грецькій мові – αμαρτια). Щоб прощати очевидно потрібно мати мотивацію. Потрібно дивитися на іншу людину так, як Бог дивиться на кожного з нас – як на найдорожчий для Нього скарб. А наскільки ми є для Нього дорогі свідчить вся Історія Спасіння представлена у Св. Писанні. Свідчить, за словами св. Павла, факт, що «Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками» (Рим. 5:8). Коли ми ще були грішниками – Його ворогами (тими, які відійшли від Його плану стосовно нас і світу та збудували на землі пекло завдяки своїй сваволі, недовірі та гордині; слово αμαρτια – взяте з мови мисливців стосовно стріли, яка не влучає в ціль, – дослівно означає промах, відхід від цілі) і на ніщо не заслуговували, а запродалися Сатані, – тоді Господь нас викупив від нашого суєтного життя, яке ми прийняли від батьків наших, не тлінним золотом чи сріблом, а дорогоцінною кров’ю Христа, непорочного й чистого ягняти (пор. 1Пет. 1:18,19). Це неймовірно, але такою є Його Любов – тому, що Він сам є цілковитою Любов’ю (пор. 1 Ін. 4:16), яка не шукає свого (пор. 1Кор. 13:5), але любить вічно (пор. Єр. 31:3). Коли Він дивиться на нас, то поза нашаруваннями всього того, що затьмарює наше існування, бачить у нас Свій Образ та Свою Подобу (пор. Бут. 1:26,27), чи радше навіть Образ Свого Сина, на зразок котрого, за словами св. отців ми були сотворені (пор. Євр. 1:3).
Люди, які нас оточують, часто завдають нам болю (як зрештою і ми іншим). Інколи кривда є цілком не справедлива, і тоді біль стає ще важчим… В сьогоднішньому Євангелії Ісус пропонує нам звільнення з під плит і тягаря образ – для цього потрібно подивитися на іншу особу Його очима. Це не є легко – і кожен з нас це знає. Проте, подібно як і золотий скарб захований у землі не тратить своєї цінності, так і кожна людина заховавши скарб Божого образу в собі під різними нашаруваннями масок та немочей (які іноді бувають відверто кажучи доволі гидкими та відразливими!), – не перестає бути Божою дитиною, та потребує нашого зцілюючого прощення, завдяки якому може швидше стати тим, ким повинна бути, а ми в свою чергу прощаючи, – не тільки не додамо подібного нашарування для своєї душі, але також ставатимемо вільнішими та світлішими.