Священник Юрій Щурко, УКУ
Притча містить протиставлення доброго та поганого персонажа з несподіваною переміною ролей – подібне можна побачити в притчах про «Багача та Лазаря» (Лк. 16:19-31) чи «Милосердного самарянина» (Лк. 10:25-37).
Розповідь представлена в такий спосіб, що відразу впадає у вічі різкий перехід від фарисея до митаря, що виразніше підкреслює контраст між цими особами.
Наші сучасні уявлення про фарисеїв є доволі стереотипними, однак слухачі Ісуса сподівалися, що героєм історії виявиться якраз фарисей, а не митар. Слово «фарисей» в перекладі з єврейської на українську мову, може на думку деяких дослідників означати «відокремлений», інші ж перекладають його як «ревнитель». Фарисеї були нащадками хасидеїв (благочестивих), які боролися за чистоту віри в одного Бога супроти язичницької реакції, зокрема в часі насильного накидання геленістичної культури сирійськими правителями Селевкідами, які по смерті Олександра Македонського отримали владу над однією з частин його імперії – про ці події довідуємося з розповідей у 1-2 книгах Маккавеїв. Фарисеї вірили в наперед призначення, проте визнаючи, що історія знаходиться під Божественним контролем, визнавали свобідну волю. Вони також вірили у безсмертя душі та воскресіння тіла; вірили в ангелів та авторитет усного передання. На їхню думку «Суть релігії полягала в підпорядкуванню Закону. Божа милість дається тільки тим, хто зберігає Закон».
Цікавим є факт, що за кілька століть після Ісуса, юдейський Талмуд також доволі критично розрізняє поміж смиренними та загорділими фарисеями. Отож, в Талмуді знаходимо опис сімох типів фарисеїв, при чому п’ять з них супроводжуються насмішкуватими епітетами.
- Фарисеї «почекай трошки» завжди мали причину, щоб не зробити якусь добру справу.
- Були також «вдарені» фарисеї – щоб не дивитись на жінок, вони закривали очі й натикалися на стіни.
- Фарисеї «вистав-плече» немов би ставили свої добрі діла на показ на плечі, щоб всі їх могли бачити.
- «Горбаті» фарисеї ходили сутулі, демонструючи іншим своє смирення.
- Фарисеї «які вічно підраховують» – постійно підраховували баланс своїх добрих та злих діл.
- Фарисеї «богобоязні» стали в страсі та трепеті перед Богом.
- Фарисеї «боголюбиві» – справжні сини Авраама та фарисеї істинні.
Найбільша проблема з фарисеями, однак, була не тільки в їхньому лицемірстві, яке Ісус дуже часто гостро картав задовго до дошкульних характеристик в їхньому ж Талмуді, – візьмімо напр. цілий 23-й розділ Євангелія від Матфея. Проблема полягала також і в іншому, – фарисеї думали, що спасіння можна заслужити перед Богом ретельним виконанням Закону. Спасіння для них не було Божим даром та виявом великої Божої милості. Вони не хотіли признаватися собі, що грішити можна також і думками (пор. напр. Мф. 5:27,28). Св. Павло сформулював це доволі відверто: «Бо знаю, що не живе в мені, тобто в моєму тілі, добре; бо бажання добра є в мені, але щоб зробити таке, того не знаходжу. Добра, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, роблю» (Рим 7:18,19).
Відтак притча дуже промовисто ілюструє поставу людини, яка думає, що їй щось належиться по праву. З іншого боку митар був свідомий того, що він є грішна людина й потребує Божої милості, про яку смиренно просив у молитві. Вислів «помилуй мене/ змилуйся надомною» (ἱλάσθητί μοι) можна перекласти як «Даруй мені відкуплення». Звідси, тема оправдання перетворює цей текст в один з найбільш близьких текстів до богослов’я св. Павла, який казав, що «собою ж не похвалюся, хіба тільки немочами моїми» (1Кор. 12:5) та, що «благодаттю Божою я є те, що є; і благодать Його в мені не була марною» (1Кор. 15:10).
Найкращим біблійним коментарем до цієї притчі є блаженства та вислови «горе вам» з «Проповіді на рівнім місці» в Лк. 6:20-26: «Блаженні убогі духом, бо ваше є Царство Боже. Блаженні ті, що жадають тепер, бо насититеся. Блаженні ті, що плачуть тепер, бо втішитеся. Блаженні будете, коли зненавидять вас люди і коли розлучать вас і ганьбитимуть, і знеславлять ім’я ваше заради Сина Людського. Радійте того дня і веселіться, бо велика вам нагорода на небесах. Так робили пророкам батьки їхні. Але горе вам, багаті, бо ви вже одержали свою втіху. Горе вам, ситі нині, бо будете голодувати. Горе вам, що смієтесь тепер, бо будете плакати і ридати! Горе вам, коли всі люди говоритимуть про вас добре, бо так робили лжепророкам батьки їхні»
На іншому рівні, ця притча, також пригадує нам, що навіть найбільш побожна людина може втратити відчуття, що таке справжні ціль та сенс життя. Текст закликає нас віднайти живого Отця в Бозі й прийняти «цього митаря», ким би він не був, як брата.
***
Притча про важливість смирення
Одним з найпрекрасніших творів ранньої Церкви є гімн присвячений втіленню Христа в Флп. 2:5-11. Однією з двох головних ідей цього гімну є тема кенозису (умалення, применшення) Христа: “У вас повинні бути ті самі почування, як і в Христі Ісусі: Він, будучи образом Божим, не вважав за захват бути рівним Богові‚ але принизив Себе Самого, прийнявши образ раба, зробившись подібним до людей, і з вигляду став як чоловік; упокорив Себе, був слухняним аж до смерти, і смерти хресної. Тому і Бог звеличив Його і дав Йому ім’я вище над усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса схилилося всяке коліно небесних, земних і пекельних і всякий язик сповідував, що Господь Ісус Христос у славу Бога Отця“. Дослідження вказують, що цей гімн був написаний арамейською мовою ще в 30-х роках, й через його велику популярність апостол Павло використав його у своєму посланні. Дуже промовистим є факт, що від самого початку Рання Церква усвідомлювала, що Божі діяння стосовно людського роду, а зокрема втілення, життя, страсті, смерть та воскресіння Ісуса були не тільки виявом грандіозної Божої любові, але також і виявом надзвичайного Божого смирення (пор. Іс. 42:2-3; 50:4-6; 53:2-9; Зах. 9:9; 12:10; 13:7; Рим. 8:3; 2Кор. 8:9; Еф. 5:25; 1Пет. 2:22-24; Мк. 14:27; Мф. 8:17; 11:29-30; 21:5; 26:31; Ін. 13:12-17 і т. д.).
В цьому контексті, уривок у Лк. 18:9-14 представляє просту, контрастну притчу з одним основним повідомленням: смирення перед Богом є єдиною правильною та прийнятною для Нього поставою людини. Ніхто не повинен порівнювати себе з іншим з надією себе виправдати. Факт полягає в тому, що Бог приймає кожного в довірливому милосерді, не припускаючи, що хтось має якісь права на отримання благословення за свою діяльність. Запевнення цього милосердя стало доступним для всіх через служіння Ісуса та Його жертовну смерть. Гарантія та запевнення спасіння, котре людина отримує через служіння Ісуса, засновані на Божій милості та благодаті, а не на чиїсь діяльності та заслугах.
В посланні до Римлян апостол Павло підкреслює: “Тепер же, незалежно від закону, з’явилася правда Божа, про яку свідчать Закон і Пророки, правда Божа через віру в Ісуса Христа у всіх і на всіх‚ хто вірує, бо нема різниці, тому що всі згрішили і позбавлені слави Божої, виправдовуються даром, благодаттю Його, через відкуплення у Христі Ісусі, Якого Бог призначив як жертву очищення Його Кров’ю через віру; для свідчення правди Своєї в прощенні гріхів, вчинених раніше, за час довготерпіння Божого; для свідчення правди Його нині, щоб Він явився праведним і виправдовував того‚ хто вірує в Ісуса. Де ж те, чим би хвалитися? Знищено. Яким законом? Законом діл? Ні, але законом віри. Бо ми визнаємо, що людина виправдовується вірою, незалежно від діл закону. Невже ж Бог – тільки юдеїв, а і не язичників? Звичайно, і язичників; бо є лише один Бог, котрий виправдовує обрізаних за вірою і необрізаних через віру. Чи ми знищуємо закон вірою? Зовсім ні; але закон стверджуємо” (3:21-31).
Ця ж думка з іншими акцентами наголошується і в Посланні до Ефесян: “Бог, багатий милістю з великої Своєї любови, якою нас полюбив, і нас, мертвих за злочини, оживотворив із Христом, – благодаттю ви спасені, – і воскресив із Ним, і посадив на небесах у Христі Ісусі, щоб у майбутніх віках явити безмірне багатство благодаті Своєї в благості до нас у Христі Ісусі. Бо благодаттю ви спасені через віру, і це не від вас, це – Божий дар: не через діла, щоб ніхто не хвалився. Бо ми – Його творіння, створені у Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував‚ щоб ми виконували. Отже, пам’ятайте, що ви, колись язичники плоттю, яких називали необрізаними так звані обрізані плотським обрізанням, рукотворним, що ви були в той час без Христа відчуженими від громади ізраїльської, чужі завітам обітниці, не мали надії і були безбожниками в світі, а тепер у Христі ви, що колись були далекими, стали близькими Кров’ю Христовою. Бо Він є мир наш, Який створив з обох одне і зруйнував перепону, яка стояла посередині, скасувавши ворожнечу плоттю Своєю, а закон заповідей вченням, щоб з двох створити в Собі Самому одну нову людину, вчинивши мир, і в єдиному тілі примирити обох із Богом хрестом, убивши ворожнечу на ньому. І, прийшовши, благовістив мир вам, далеким і близьким, бо через Нього і ті й інші маємо доступ до Отця в одному Духові” (2:4-18).
Фарисей у Храмі затіяв своєрідну судову тяганину з митарем: його «молитва», в котрій він просто розповідає Богові про те, який він гарний, по суті закінчується заявою, що його присутність у Храмі є більш доречна ніж присутність митаря. Але митар – це людина котра бачить широке Боже серце, й котра цілковито віддає себе Божій милості. Ісус відкриває слухачам, що скаже божественний Суддя: додому повернеться більш оправданим (тобто проголошений праведним – тим хто будує правильні стосунки з Богом і ближніми) митар, а не фарисей.
На початку Євангелія від Луки читаємо, що коли Єлизавета, радісно привітала Діву Марію, то вона відразу відповіла: “Величає душа Моя Господа, і зрадів дух Мій у Бозі, Спасі Моїм, бо зглянувся на смирення раби Своєї, ось-бо віднині ублажатимуть Мене всі роди” (1:46-48). Слово смирення в латинській мові звучить як humіlіtas, котре походить від кореня humus. Humus – це верхній родючий шар землі, по котрому ми ходимо ногами, але котрий є єдиним родючим шаром ґрунту. В цей ґрунт падає зерно й приносить плід. Так само тільки в смиренному серці завдяки благодаті Св. Духа Господь може розвинути добрі плоди.
Саме на знак вдячності Богові за Його діяння та милосердя, ми Йому служимо. Ця притча спрямована до самовпевнених і тих, хто зневажає інших. Смиренні не беруть участь у порівнянні себе до когось і знають, що їх перебування перед Богом можливе тільки завдяки Його милості. Вони знають, що хоча й вони є “ніщо” перед Богом, однак Він їх любить невимовною любов’ю. Ісус бажає, щоб Його учні були подібні до митаря, і Лука демонструє, що це можливе.