А що, якщо любов Божа нам приносить шкоду?
Протоієрей Георгій Ходун
Дорогі друзі, радий вас усіх вітати. Сьогодні у нас друга підготовча неділя перед Великим постом, і знову у нас притча, і знову у нас Лука євангеліст – це притча про блудного сина.
Сказав Ісус: один чоловік мав двох синів. І сказав молодший з них батькові: батьку, дай мені частину майна, що належить мені. І батько розділив між ними майно. Через кілька днів молодший син, зібравши все, пішов у далекий край і там розтратив своє майно, живучи розпусно. Коли ж він усе розтратив, настав великий голод у тій країні, і він почав бідувати. І пішов, пристав до одного з жителів тієї країни; а той послав його на свої поля пасти свиней. І він радий був насититися стручками, які їли свині, але ніхто не давав йому. Опам’ятавшись, він сказав: скільки наймитів у батька мого мають надлишок хліба, а я вмираю з голоду; встану, піду до батька мого і скажу йому: батьку! Згрішив я перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином; прийми мене як одного з наймитів твоїх. Встав і пішов до батька свого. І коли він був ще далеко, батько побачив його і переповнився жалем; побіг і, кинувшись йому на шию, цілував його. Син же сказав йому: батьку! Я згрішив перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином. А батько сказав рабам своїм: принесіть найкращий одяг і вдягніть його, і дайте перстень на руку його і взуття на ноги; і приведіть відгодоване теля, і заколіть; будемо їсти і веселитися! Бо син мій оцей був мертвий і ожив, пропав і знайшовся. І почали веселитися. А старший син його був у полі; і коли, повертаючись, наблизився до дому, почув музику та співи та радощі; і, покликавши одного із слуг, запитав: що це таке? Той же сказав йому: брат твій прийшов; і батько твій заколов відгодоване теля, бо прийняв його здоровим. Він розгнівався і не схотів увійти. Батько ж його, вийшовши, кликав його. Але він сказав у відповідь батькові: ось я стільки років служу тобі і ніколи заповіді твоєї не переступав, але ти ніколи не дав мені й козляти, щоб мені повеселитися з друзями моїми. Коли ж цей син твій, що змарнував добро своє з блудницями, прийшов, ти заколов для нього відгодоване теля. Він же сказав йому: сину, ти завжди зі мною, і все моє – твоє. Веселитися ж і радіти треба тому, що брат твій оцей був мертвий і ожив, пропав і знайшовся.
Жодного сумніву немає про те, що ця притча про те, наскільки Бог здатний любити людину. Якщо бути досить уважним до всіх дрібниць цієї притчі, то потрібно буде декілька годин, щоб про все серйозно розповісти, щоб звернути увагу на всі нюанси. У нас зараз часу на це немає, мабуть і потреби немає, але те, про що потрібно сказати – це про те, що ця притча про безумовну любов, тобто таку любов, коли Бог не буде нас любити більше, якщо ми будемо кращі, і не буде нас любити менше, якщо ми будемо робити щось недобре, тому що його любов залежить не від того, як і ми, а від того вона залежить, яким є Він. Ці слова не мої, але цими словами я користуюсь досить часто у своїй пастирській практиці, адже зустрічатись і з християнством, і з християнами, які не знають, що таке Божа любов, доводиться дуже регулярно.
Це і діти, наприклад, під час сповіді, батьки яких хочуть зробити своїх дітей слухняними і лякають їх Богом, буцімто Бог – поплічник батьків. Де в цьому правда? Немає жодної правди, навпаки – Христос сказав і поставив за взірець дітей, а не батьків, а дорослі люди чомусь вважають, що якщо вибирати між дорослою людиною і дитиною, то Бог чомусь повинен бути на боці батьків.
Це і дорослі люди, на щирості і необізнаності яких колись хтось вдало зманіпулював і представив Бога таким мстивим і дріб’язковим, бо це дуже зручно, оголосити себе посередником між Богом і людиною, себе визначити, що твоє місце біля Бога, ну, а людина, значить, десь там стоїть – і тоді від імені Бога віщати і робити все, що тобі заманеться, якщо ти будеш робити це впевнено і систематично – тебе буде слухати купа людей, роззявивши рота. Це ж не вивчення Біблії, це ж не вивчення, літургії чи історичної літургії, чи ще чогось такого, бо це все ж нікому не потрібно, але коли хто оголошує себе знавцем і провісником волі Божої – у того буде завжди купа шанувальників, які будуть йти за ним на кінець землі. А ось коли ти говориш про люблячого Бога, то мало тебе хто слухає, тому що в це важко повірити, хоча приховувати не буду – були і випадки, і непоодинокі, коли буквально було достатньо двох фраз, щоб у людини спало з плечей ярмо страху і рабства. Зміна людини від почутого Слова Божого, – маленького, коротенького, – була видна навіть у її зовнішності і це проголошення люблячого і всепрощаючого Бога – з одного боку, має дуже мало слухачів, а з іншого – має, здавалось би, реальну педагогічну проблему. Власне, цю проблему я помістив і у назві цього відео: А що, якщо любов Божа безумовно, абсолютно, нам приносить шкоду?
Якщо ми звернемося до тексту притчі, – про неї ми сьогодні спілкуємося, – то, аби ж не любов батька, який прощає, який терпить, який на все закриває очі – то чи оцей би молодший син, хіба він би себе так вів, хіба не любов батька допустила таку поведінку цього молодшого сина? Якщо б батько був би достатньо вимогливим – то і молодший син був би більш слухняним і таким, як старший, наприклад? Якщо це притча про Бога, то ми можемо перенести цю логіку і на особу Бога: якщо б Бог би був вимогливим, строгим, караючим – то, дивись, і люди були б більш моральними, виконували всі настанови, хто по совісті, а хто із страху, але ж не важливо, головне, що виконували, щоб не бути покараним. А далі, як кажуть, «стерпиться-злюбиться» – і весь світ, і всі люди стануть християнами, щонеділі будуть повними церкви, шлюб ніхто не буде розривати, абортів ніхто не чинитиме, нетрадиційні цінності ніхто не пропагуватиме, а хто не захоче такого життя – того примусимо. А, дивись, Божі заповіді там хтось, начебто, виконувати не хоче, тому що не розуміє, що вічне спасіння своє втрачає – ну нічого, можуть подумати такі люди, ми йому допоможемо, коли і словом, а коли і силою, бо церква ж для того і потрібна, щоб людей до Бога приводити. На людей потрібно трішки під натиснути – тут потерплять, зате там буде вічне спасіння, а щоб краще це все організувати, то церкві потрібно з державою бути за одне: священик – словом, поліціянт – кийком, і усіх в царство Боже так і приведемо, і велику справу зробимо, скільки людей спасемо, і Бог буде задоволений.
Я сподіваюся, що ви вже призвичаїлись до мого почуття гумору, хоча цей весь попередній абзац – це ж не гумор, хіба сарказм. Хоча, насправді, це світогляд великої кількості людей, християн, які не познали Бога, що він є любов, для них Бог був і залишається законом, а закон, головне, виконати, бо інакше – покарання. Добровільно, недобровільно – головне, виконати, виконав – тебе нагородять, тут ніхто не питає, з яким серцем ти це виконав, головне – виконати.
І знаєте, в історії християнської церкви, це не поодинокі такі випадки, коли церква в особі своїх очільників, керівників спокусилась на оці ідеї, щоб силою, примусом, із людей, байдужих, лінивих, зробити християн – щоб в церкву всі люди ходили, щоб все виконували, щоб десятину сплачували, щоб все було добре, щоб так, як подивишся навкруги – царство Боже. А тих, хто не захоче – та ми допоможемо, попросимо держави, держава нам допоможе і ось так стане ідеальним суспільство.
Але, все ж, отакий спосіб мислення породжує внутрішні дефекти, породжує страх і це все потім втілюється в якісь нездорові ідеї в нашому навколишньому житті – так ми отримуємо людей із «холодною головою, гарячими серцем і чистими руками». Сподіваюсь, ви здогадались і пам’ятаєте, про кого так казали колись, і ці люди здатні на будь-яке насилля, утиски, переслідування, аби побудувати «богоугодне» в лапках суспільство будь-якою ціною.
Але такого ніколи не було і ніколи не буде, багато разів намагались, але такого ніколи не буде, бо царство Боже всередині нас і єдиний храм, – як пише апостол Павло, – це людина (прошу не плутати храм із церквою церковної спільноти). Ми не можемо ігнорувати той факт, що лише вільний вибір Бога – це фундамент у наших відносинах з Ним, ми можемо примусити не порушувати правила, виконувати релігійні дійства, але любити Бога – це ж особистий вибір людини, і цього вибору Бог чекає, чекає особисто від кожного і погоджується чекати стільки, скільки потрібно, аби людина до цього дозріла. Якщо нехтувати принципам особистого вибору, то тоді насправді потрібно примушувати, стежити, перевіряти і видимий результат при всьому цьому досягти можна швидше, примусив – і ось тобі результат.
Але ж Бог діє по-іншому. Тому Він чекає. З точки зору ефективності, результативності, дати свободу людині – це ж безглузда ідея. Ми бачимо, як ми, особисто я бачу, як я користуємось своєю свободою. І в притчі ми бачимо, як ганебно веде себе молодший син – навіть вимагав у батька спадок, а спадок ми знаємо, що людина отримує лише тоді, коли власник цього майна помирає. Тобто, цей молодший син, по суті, сказав своєму батьку: «батько, ти для мене вже помер, давай мені ту частину майна, яка мені належить, і все, я піду, а ти для мене не маєш вже жодного значення». Ганебно себе вів цей син. Але ж справжні зміни людини відбуваються лише з плином часу і в результаті особистого вибору, а не від диктату чи від якогось примусу. Той, кого примусили – той буде робити те, що від нього вимагають, він буде робити вигляд людини слухняної, очікуючи, коли вже можна буде жити власною волею, а той, хто рішення прийняв свідомо – той здатний терпіти навіть утиски за свій вибір.
Таким чином, любов Божа зі сторони може виглядати як інструмент, котрий дає нам можливість чинити все, що забажаємо, за власним побажанням, які часто є гріховними. Може здатись, що начебто любов – це слабкість Бога, якою можна користуватись. Можна навіть сказати, що опосередковано любов Божа служить справі нашої духовної розслабленості, безтурботності – хоча, насправді, особисто ми вибираємо, як користуватись наданою нам можливістю. Звичайно, є люди, які зловживають Божою любов’ю, це ж не новина, згадаймо навіть 49-й псалом, де пророк від імені Бога звертається до людини, до людини грішної — там описується, наскільки занепала ця людина. І ось там є такі слова: «Ти все оце чинив, а Я (тобто Бог) промовчав і ти уявив собі, що ми з тобою схожі, але ні – тепер Я згадаю тобі про всі твої кривди» – тобто, звістка про те, що люди можуть зловживати Божою любов’ю, довготерпінням, це не новина зовсім, але якщо дивитись масштабніше, любов Божа — це єдиний спосіб, який з одного боку залишає нам свободу і інші риси образу Божого в нас, а з іншої – любов Божа дозволяє нам дочекатися правдивого, справжнього людського навернення, в основі якого вільний, свідомий вибір.
Так, інколи доводиться чекати досить і досить довго. Хоча, знаєте, тим людям, які самі до віри прийшли в 40-50 років, краще також набратись терпіння, аби не чекати від своїх молодих дітей чи юних онуків якогось твердого християнського навернення в 15 або в 20 років. Ми дозволяли собі чекати, ми дозволяли собі жити, як нам заманеться і прийшли до віри тоді, коли ми опинились здатними для цього. І ніхто нас не підганяв, не примушував. Ну, тож потрібно і з іншими, мабуть, вести себе таким самим чином, очікуючи і терплячи і приймаючи.
Але з усіх терплячих, найбільше терплячий Господь, тому що Йому не потрібна якась армія високотехнічних біологічних роботів, які будуть безумовно виконувати усі Його побажання. Аби мрія Бога була саме такою, Він би її вже давно втілив у життя, але Йому потрібні люблячі діти, сини і доньки, які попри всі особисті недосконалості, спокуси світу, труднощі життя обирають Бога і шлях слідування Його слову. Інколи, щоб прийти до такого вибору, потрібний тривалий час, чимало зусилля і велика кількість усього пережитого в житті. До речі, чим більше людина пережила усього недоброго і попри це знайшла Бога, мені здається, тим ціннішим є її навернення, і щоб все це пережити з кожною окремою людиною, щоб вмістити оцю всю нашу різність і недосконалість, Богу потрібна любов, любов безумовна. І нам Його любов також потрібна, адже вона нам дає час і можливість, аби хоча б трішки навчитись не лише Його слухати, це не важко, але й жити в його присутності.
Те, що може виглядати як слабкість – Божа любов – є найбільшою Його силою, яка хоча і не швидко, але впевнено і незворотно змінює кожного з нас. Дякую вам, шановні друзі, за увагу. Сподіваюсь, той час, який ми приділили слову Божому і один одному, буде корисним для кожного з нас.
Мир і милість Господня, нехай буде з усіма.