Протоієрей Георгій Ходун
Вітаю вас, шановні друзі! Вже третя неділя Великого Посту. Три тижні вже позаду, майже половина. І знаєте, якщо я пару відео назад висловлював певну критику з приводу вибору євангельського уривку для неділь Великого Посту і казав, що колись в історії були і кращі варіанти, але це виключно моя думка, то ось сьогодні читання також, на мою думку, ідеально вписується у великопісний контекст, причому вписується одночасно у декількох площинах. Ось, власне, це читання.
І, покликавши народ з учнями Своїми, сказав їм: хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде. Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її. Бо яка користь людині, коли вона придбає весь світ, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою? Бо, якщо хтось посоромиться Мене і Моїх слів у роді цьому перелюбному і грішному, того посоромиться і Син Людський, коли прийде у славі Отця Свого з ангелами святими.
І сказав їм: істинно говорю вам, що деякі з тих, які стоять тут, не зазнають смерті, доки не побачать Царство Боже, що прийшло в силі.
Великий піст, як ми вже зазначили, має дві площини – Христову і особисту. Ці два виміри розрізняємо, але не розділяємо, тому що, з одного боку під час Великого Посту ми готуємося до Пасхи – і це вимір Христа Ісуса, а з іншого боку – це час особистих зусиль щодо нашого вдосконалення. В обох площинах в центрі хрест: в одному випадку це реальний хрест, як знаряддя спасительних страждань Христа, що передувало Його воскресінню, а в іншому – це хрест більше метафоричний, як образ розп’яття гріхів нашого єства, пам’ятаєте, апостола Павла: а ті, хто належать Ісусу Христу, розп’яли свою стару гріховну натуру з її егоїстичними пристрастями і дикими побажаннями. Таким чином, Христова і особиста – обов’язкові частини буття християнина, і більш того, на всіх рівнях нашого християнського життя, від банальної обрядовості до серйозного богослов’я, ми зустрічаємося із Христом – це добре, тому що і хресна жертва Христа, і розуміння особистого хрестоношення є частинами нашої християнської свідомості, а з іншого боку – те, про що говорять занадто багато, може втратити свою свіжість і живість сприйняття, наприклад, часто хресне знамення за богослужіння призводить до втрати благоговіння. Знаєте, коли люди на кожному проханні ектенії звершують хресне знамення, хоча цього не потребує ані літургійна традиція, ані суть самого богослужіння, то людина це звершує вже за звичкою та з часом починає просто махати рукою, недбало осіняючи себе, а дехто і взагалі починає думати, що хреститись під час богослужіння – це взагалі єдиний спосіб участі у богослужінні. А це все виникає чому? Тому що занадто часто людина це повторює і ця сама дія втрачає якусь певну свіжість для неї.
Те ж саме можна сказати і про художнє зображення хреста, яке чи заради покращення продажів, чи для створення якогось антуражу священності, поміщають куди завгодно, навіть на пляшки із алкоголем – з кагором, наприклад. В тій пляшці сурогат, так ще й на етикетку чіпляють хреста. Хочу помилятися, але мені здається, що це якась наруга над знаменням людського спасіння. Можливо, вона несвідома, ця наруга, але цілком реальна. Буває, від добрих, від щирих людей чую, що вони насправді вважають, що якщо на пляшці з сурогатом зображений хрест, то це справжнє церковне вино. Ні і ще раз ні.
І знаєте, якщо така профанація стається навіть із банальним зображенням хреста, то наскільки частіше лукавий спокушає облудливо нас розуміти те, що є хрестом в житті християнина. Про цей життєвий хрест так багато балакають, саме балакають, що тепер вже майже все, що неприємного трапляється в житті християнина, можна назвати цим гучним словом хрест. Вимагають хабара за законну послугу? Це хрест. Сусіди порушують правила проживання у багатоквартирних будинках? Це мій хрест. Діти поводяться не так, як хочуть цього батьки? Це ми несемо свій хрест.
Знаєте, з точки зору психології, у мене немає психологічної освіти, хіба що деякий досвід, але мені здається, що з точки зору психології це навіть і добре, отаке ставлення, тому що, релігійне осмислення життєвих проблем додає сили і терпіння людині переживати ці обставини, людина їх починає сприймати як якесь особисте завдання від Бога: «Я не випадково страждаю, а цього особисто для мене захотів Бог». На самий кінець людина, яка релігійно осмислює свої життєві труднощі, проблеми, піднімає власну самооцінку, бо я ж не просто так страждаю, а я – жертва, котра терпить певну несправедливість на свою адресу, зради якоїсь вищої цілі. Людина починає думати: «я стаю співучасником страждань Христа, ось він колись страждав, а тепер я за його прикладом страждаю і терплю». Якщо для захисних психологічних механізмів такий спосіб думок він мабуть благий, то від цього він не стає християнським.
На чому базується християнський спосіб думок? На слові Христа: «Якщо хтось бажає йти за мною, той мусить зректися себе, взяти на себе хрест свій і рушати за мною». Я, звичайно, не претендую на якусь унікальність і, знаєте, абсолютно правоту в цьому питанні, лише кажу, які у мене є думки з цього приводу, тож щоб розібратися з нашим хрестом, я пропоную звернути увагу на те, а чим був хрест для Ісуса. Я маю на увазі не спосіб страти, а по суті, чим він являвся – Хрест Ісуса, це що, це випадкові страждання, бо Його ніхто там не зрозумів, не оцінив і через злобу оточуючих Він став нещасною жертвою, жертвою людської ненависті і несприятливих обставин? Сам Господь каже зовсім протилежне: «Через те Отець і любить Мене, що Я віддаю Своє життя, щоб потім його здобути знову, ніхто не забирає його в Мене, Я сам віддаю його із власної волі. Я маю владу віддати життя і одержати його знову, бо маю заповідь таку від Отця Свого». Таким чином, хрест для Господа, це спосіб жертви, це Його спосіб любові, це Його спосіб служіння, це виявлення Його мужності, а не безглузде і безцільне страждання, протистояти якому він просто начебто безсилий.
Мабуть, у такому контексті нам потрібно мислити і про свій життєвий хрест: хрест – це те, чим ми можемо послужити, а не те, що вимушені просто терпіти. Христос каже: Візьми хрест і йди за Мною, а не просто візьми, стой і терпи. Життєвий хрест, мені здається, це те, що я роблю так, інколи терплю, але заради іншого, а не просто життєві труднощі, які я через вивчену безпомічність, через вивчену оцю безпорадність, не наважуюсь подолати. Гірка правда ще й в тому, що ця вивчена безпорадність на пострадянському просторі цвіте ж махровим цвітом: а що я можу зробити, а що від мене залежить, а що я один тут зроблю, а як на мене подивляться, а всі ж терплять, всім буцімто нормально, а я тут один буду виступати проти? Потім людина починає себе переконувати, що цей поганий стан, в якому вона опинилась, це насправді і добре, це вже і не так погано і тому покірно це все терпить, називаючи це оцим благородним, таким шляхетним словом «хрест».
Думаю, тут доцільно згадати слова відомого священика, отця Олександра Меня: «Терпіння, – він пише, – це зовсім не стан худоби, яка все терпить, терпіння – це не приниження людини, зовсім ні, це не компроміс зі злом, у жодному разі. Терпіння – це вміння зберігати незворушність духу за тих обставин, які цій незворушності перешкоджають. Терпіння – це вміння йти до мети, коли зустрічаються на шляху різні перепони, терпіння – це вміння зберігати радісний дух, коли надто багато смутку, терпіння – це перемога і подолання, терпіння є формою мужності. Ось що таке справжнє терпіння». Оці слова надихають, ці слова дають силу і натхнення, а ці безкінечні скарги на хрест, які ми повинні терпіти, смирятись, знаєте, це все особисто мені більше схоже на якусь психологічну проблему для вирішення якої потрібен спеціаліст, а не читання додаткового акафісту.
«Усіляко уникайте приписувати собі статус жертви» – колись написав Йосип Бродський, і я з тим цілком погоджуюсь. Христос, – і я спеціально на цьому наголошую, – не випадкова жертва сторонньої лихої волі чи несприятливих обставин, Він свідомий того, на що погоджується, коли йшов на хрест і готовий заплатити високу ціну, бо бачить у цьому сенс. Наш життєвий хрест, хай він буде маленьким, але по духу хай буде саме христовим, жертовним, мужнім, сповненим любові і служінням.
Дякую вам, шановні друзі, що знаходите час для того, щоб разом почитати, послухати, порозмислити над Священним Писанням. Сподіваюся, що ті слова, які ви чуєте, той час, який ми приділяємо один одному, ті думки, які у вас виникають, допомагають кожному з нас рухатись вперед, отримувати якісь духовні надбання, які допоможуть нам мати тверду віру і добре свідчення нашого християнського життя.
Дякую вам, шановні друзі, за увагу, за той час, який ми провели разом. Мир і милість Господня нехай буде з усіма нами.