Навіщо Христос таке говорить?!
Протоієрей Георгій Ходун
Дорогі друзі мої, радий вас усіх вітати. Пройшов ще один тиждень, пройшов він дуже швидко, і у нас знову є можливість з вами зустрітися, почитати Священне Писання, яке нам пропонується у цю неділю і трішки про нього поспілкуватися, подумати, тим більше, що євангельський уривок, який в храмах читається у цю неділю, як на мене, дуже особливий.
Мені він, мабуть, подобається навіть не з точки зору змісту. Зміст, який ми почуємо, він більш-менш очевидний, тобто до нього можна якось дійти своїм розумом, хоча б принаймні, приблизно якось дійти. Мені до вподоби те, як Христос виражає свої думки і, знаєте, вже ж не один рік читаєш за богослужінням оці слова і інколи навіть цікаво, коли ти їх прочитаєш, подивитися на те, як на них реагують люди, тому що інколи читаєш уривок, і люди його просто з благоговінням слухають та слова ніяк не відкликаються в їхньому житті. А от те, що ми почуємо зараз, ці слова не можуть залишити жодну людину байдужою і ти навіть дивишся під час читання та бачиш, як у людей змінюється міміка, у них емоції всередині, які навіть видно зовні, тому що людина чує ці слова і думає: «ну добре, я почув, а що мені з ними робити»? Тому це читання таке особливе, воно мені дуже подобається і я радий, що ми дожили до цього часу, коли ми його можемо прочитати.
Думки, які у мене виникли з приводу цього читання такі, що є велика вірогідність, що мене за ці думки, за ці роздуми потім десь тихенько спалять, але якщо все-таки цього не відбудеться і ми далі будемо жити, і канал буде працювати, то я прошу про вашу підтримку, тому що без вас нічого не відбудеться.
А зараз те,заради чого ми зібралися, це євангельське читання, це шостий розділ Євангелія від Матвія.
Світильником тіла є око. Отже, якщо око твоє буде чистим, то і все тіло твоє буде світлим; коли ж око твоє буде нечистим, то і все тіло твоє темним буде. Отже, якщо світло, що в тобі є темрявою, то яка ж тоді темрява?
Ніхто не може двом господарям служити: бо або одного полюбить, а другого буде ненавидіти, або одного триматиметься, а другим знехтує. Не можете служити Богові й мамоні. Задля цього кажу вам: не піклуйтеся для душі вашої, що вам їсти чи пити, ні для тіла вашого, у що вдягнутися. Чи душа не більша за їжу, а тіло – за одяг? Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають у житниці; і Отець ваш Небесний годує їх. Хіба ж ви не набагато кращі за них? Та й хто з вас, турбуючись, може додати собі зросту хоч на один лікоть? І про одяг чого піклуєтесь? Подивіться на лілеї польові, як вони ростуть: не трудяться і не прядуть; кажу ж вам: що й Соломон у всій славі своїй не одягався так, як кожна з них; якщо ж траву польову, що сьогодні є, а завтра буде вкинута в піч, Бог так одягає, то хіба не набагато краще одягне вас, маловіри! Тож не турбуйтеся і не кажіть: що нам їсти? чи що пити? або у що одягтися? Бо всього цього язичники шукають; знає Отець ваш Небесний, що ви маєте потребу в усьому цьому. Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам.
Оце саме те читання, яке мені дуже подобається, тому що в ньому є такі слова, яким ми уявляємо собі Христа. Я маю на увазі не його зовнішність, з цим у нас взагалі проблеми, бо немає жодних достовірних свідчень про те, як він виглядав. Я не питаю про його риси характеру, з цим нам простіше, тому що ми ж знаємо, як він себе поводить і з цього ми можемо зробити висновок, яким Він є. Ну, наприклад, Христос зцілює хворих – отже, його можна назвати цілителем, або він навчає істині, тому його можна назвати вчителем – так? Або він втішає занепалих духом, або підтримує тих людей, хто ослаб на життєвому шляху – Він співчутливий, великодушний, терпеливий. Все це нам відомо із Священного Писання і знайомо на власному досвіді. А що, якщо я скажу, що Христос, якщо навіть і не дуже полюбляє, то все-таки час від часу провокує своїх слухачів, створює певні такі собі духовні провокації і кидає виклик усьому, до чого звик наш розум, наша свідомість і наш досвід, як життєвий, так і релігійний.
З візантійських ікон Христос постає нам як «василевс», як «автократор» – грецькою «самодержець», влада якого безмежна. Ми щасливі, що ми його піддані, а не його вороги, бо інакше розправа над нами була б неминучою. А ось, наприклад, із яких-небудь романтичних релігійних західних зображень XIX століття, Христос постає навпаки – добродушним, він весь випромінює емпатію, він такий гарненький, такий аж до нудоти солоденький. Дивишся на все це і виникає питання, яке Євангеліє читали ці люди, що таким зобразили Христа. Зараз інколи його зображують таким собі добрячим приятелем, який обіймає тебе за плече і на всі твої витівки кожного разу тобі повторює, що він тебе любить, що більше взагалі нічого не потрібно.
Знаєте, що мені у всьому цьому не подобається? Не те, що Христа представляють у відповідності до таких, знаєте, суспільних тенденцій того чи іншого часу – це нормально, а як можна по-іншому? У кожному поколінні Христа зображають зрозумілим для сучасників – це певна інкультурація, яка завжди була притаманна християнам. Мені, знаєте, що не подобається? Не подобається у всьому цьому те, що Христа представляють як того, хто підтримує існуючі порядки – тобто, окрім того, що Христа зображають і причому, я кажу, зображають не лише графічним зображенням, але і представляють його таким. Христа представляють не лише в зрозумілих барвах і в зрозумілих характеристиках, а Його ще і зображають таким, який начебто підтримує все те, що відбувається у той чи інший період людської історії.
Так, у часи середньовіччя Христос, начебто, підтримував феодальний стрінь, не дарма ж його зображують як короля, навіть з такою короною, як у європейських монархів або як у візантійського імператора. Потім Христос був, начебто, не проти рабства – наприклад, бо він же ж «білий». Звичайно, сам Христос ніколи не виказував свою підтримку подібним явищам, а це церква, яка інколи від Його імені підтримувала або, через своє мовчання погоджувалась з існуючим станом справ. Така поведінка, до речі, потім ляже важким тягарем на плечі історичних церков, яких будуть звинувачувати у тому, що церква завжди підтримувала існуючі порядки, якими би невідповідними Євангелію вони не були – головне, щоб ці порядки влаштовували можновладці. І дуже важливо, що така біда характерна для усіх численних християнських конфесій: і для православних, які кидались підтримувати будь-яку нову владу, тільки-но вона закріпила свої позиції; і для католиків, наприклад, церковна ієрархія яких в певний історичний період без всяких докорів сумління брала на себе повноваження світської влади і поводила себе відповідно, як світська влада; і протестантських церков це також не минуло в певний історичний період, де найчисельніша конфесія у нацистській Німеччині, наприклад, цілком підтримувала оцю ідею расової переваги якихось там арійців (це були лютерани) – так, звичайно, під час існування Третього рейху там була і так звана сповідницька церква, були лютерани, яким сумління не дозволяло підтримувати нацистів, але більшість лютеран були в оцій офіційній церкві, як вона звалась, «рейх-церкві». Взагалі, була від церков підтримка існуючих порядків, не лише політичних, а й суспільних, культурних і є люди, які вважають, що це чи не найголовніша задача в церкви.
До чого призводить і церкву, і суспільство намагання церкви виступати в ролі охоронця всяких скрєп – ми бачимо, до чого це призводить на прикладі нашого дещо божевільного сусіда, який з нами зараз воює. Я думаю ось що: Христос у найменшій мірі прийшов у цей світ, щоб закріпити в ньому якийсь з існуючих порядків, якої б сторони і аспекту людського життя вони не стосувались. Звичайно, завжди є ті люди, яким буде вигідно від імені Христа заявляти, що будь-які зміни це щось таке богопротивне, але вони так кажуть лише тому, що їм є що втрачати, коли ці зміни відбудуться.
Насправді, згадайте П’ятидесятницю, це ж свято було зовсім недавно – що там? Там цемент, бетон з неба, щоб все замурувати, зацементувати, залишити таким навіки чи все таки вітер і вогонь з неба? Ви бачили, що робить вогонь, коли він розгоряється? Він спалює все, що не тверде, що не міцне, що непостійне. А вітер що робить, бачили? Він здіймає все догори, перекидає все з місця на місце. Ось так і діє сам Господь – Він оновлює світ, Він його не цементує, Він його оновлює, допоки цей світ не стане гідним, здібним, готовим – таким, яким його хоче бачити Господь.
Одна з психологічних рис релігій, будь-якої релігії, це зробити світ і життя зрозумілим, передбачуваним, а тому спокійним і впевненим. Такою є релігійність людини, що ми схильні, знайшовши для себе такий зручний стан, його берегти і охороняти, а той, хто зазіхає на оцей наш релігійний спокій і нашу впевненість релігійну, оголошується чи не ворогом самого Бога. Власне, хресну смерть Спасителя призначили чому? Тому що, начебто Ісус зробив щось таке, чого не можна було робити з точки зору закону, Його звинуватили в богохульстві – цього начебто не можна було робити з точки зору закону релігійного, не громадянського. Христос проголошує своє слово таким, що воно не заспокоює, воно не спрощує життя, Христос своїм словом перевертає увесь світ догори дном і слова Христа звучать не як заспокійливе, не як знеболююче, слова Христа — це як виклик, як провокація.
Знаєте, це як начебто якийсь невдалий жарт, який навіть і не потрібно було казати. «Я кажу вам, не піклуйтесь про те, що їсти, що пити», а ви підтримуєте своє життя. «Не турбуйтесь про одяг для тіла вашого», тобто що «не їсти» – я ж помру; «не одягатися» – так я ж зараз перед вами також тут не в костюмі Адама сиджу. Як взагалі таке можна сказати? Мені колись саме отаке питання задала цілком віруюча людина. Я намагався щось пояснити, в кінці кінців ця людина, яка кожну неділю відвідує церкву сказала: «Це все нісенітниця, таке не можна казати, що значить не піклуйтеся, не турбуйтеся»?
Насправді, для розуміння цих слів, які я тільки що зацитував, потрібна зовсім нескладна екзегеза і вона заключається в тому, що Христос тут використовує такий спосіб передачі інформації, коли менше включається в більше. Христос каже, турбуйтесь про всю людину, а не лише про якусь її частину – бо якщо ви будете турбуватися про всю людину то, звичайно, будете турбуватись і про їжу, і про одяг, і все. Господь закликає не обмежувати, не обмежуватись лише якимись фізіологічними потребами, а турбуватись за всю людину – ось і все. Насправді, ці слова не такі дивні з точки зору змісту, але те, як Христос їх сказав, а особливо те, як люди реагують, почувши ці слова – це все мене підштовхнуло і говорити на оцю більш важливу тему, щоб ми не сприймали християнство як релігію, а в особливості, щоб ми не сприймали християнство, як релігію, котра повинна заспокоювати і все цементувати в нашому житті.
Але ж наскільки люди люблять оце все, щоб було таким, знаєте, зацементованим. Так згадайте усіх тих, хто вважає, що найважливіше в житті це стабільність і ковбаса по 2.20. Христос приходить цей світ змінювати, Він не заспокоїться на досягнутому, тому Христос постійно у русі. До речі, пам’ятайте, з чого почалась історія праведного Авраама? З того, що він пішов, він не сидів, він почав рухатись. Господь, перше, що йому каже: «Встань і йди» – тому прошу це пам’ятати. Прошу і себе, тому що частіше, ніж би хотілося, ця думка вилітає з моєї голови. І вас, шановні друзі, прошу пам’ятати, що Христос сидить у ошатних ризах тільки на іконах, а реальний Христос завжди рухається вперед, шукає, питає, кидає виклик, ставить задачі, вирішення яких для нас буде дуже не зручним, але це виводить нас на новий рівень стосунків з Богом. Христос неочікуваний, непрогнозований, неформальний, Його неможливо приручити, Його можна любити, з Ним можна дружити і Він досить часто знаходиться там, де йому б, здавалось, зовсім і немає місця, Він цікавий, Він справжній, Він живий. Амінь.