(НЕ)МОВЧАТИ: що говорить священик, коли йому нічого сказати?
Протоієрей Георгій Ходун
Шановні друзі, радий всіх вас вітати. Доки дозволяють нам обставини, погода, знімаємо це відео на вулиці. Це і зручніше, і більш атмосферніше таким відео виходить. Але як би то не було, ми тут зустрічаємося заради слухання і розважання над Словом Божим і тому уривок, який нам пропонує наша церковна традиція, це частина восьмого розділу з Євангелія від Луки, а саме – історія про воскресіння дочки Іаїра і зцілення жінки, яка хворіла на кровотечу.
І ось прийшов чоловік на ім’я Іаїр, який був начальником синагоги; і, припавши до ніг Ісусових, благав Його увійти до нього в дім; бо у нього була єдина дочка років дванадцяти, і та помирала. Коли ж Він йшов, народ тиснув Його. І жінка, що дванадцять років страждала на кровотечу, витратила на лікарів усе своє майно і в жодного не змогла вилікуватися. І, підійшовши ззаду, доторкнулася до краю одежі Його; і вмить кровотеча у неї зупинилась. І сказав Ісус: хто доторкнувся до Мене? Коли ж усі відмовлялися, Петро і ті, що були з Ним, сказали: Наставнику, народ оточує Тебе і тисне, – а Ти говориш: хто доторкнувся до Мене? Ісус же сказав: хтось доторкнувся до Мене, бо Я відчув, як сила вийшла з Мене. Жінка, побачивши, що вона не втаїлася, тремтячи, підійшла і, впавши перед Ним, розповіла Йому перед усім народом, з якої причини доторкнулася до Нього і як раптом зцілилася. Він сказав їй: дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе, іди з миром! Коли Він ще говорив це, приходить один з дому начальника синагоги і говорить йому: твоя дочка вмерла, не турбуй Учителя. Ісус же, почувши це, сказав йому: не бійся, тільки віруй, і спасенна буде. Прийшовши в дім, не дозволив увійти нікому, крім Петра, Іоана і Якова та батька і матері тієї дівчини. Всі плакали і ридали за нею. А Він сказав: не плачте, вона не вмерла, але спить. І глузували з Нього, знаючи, що вона вмерла. Він же, виславши всіх геть, узяв її за руку і виголосив: дівчино, встань. І повернувся дух її, і воскресла вмить, і Він звелів дати їй їсти. І здивувалися батьки її. Він же повелів їм нікому не казати про те, що сталося.
У кожного з нас є люди, з якими нам приємно і легко спілкуватися. Є місця, що ми їх любимо відвідувати, події, на які ми очікуємо. Так само і священик має євангельські уривки, які чомусь йому більше до душі, тоді і слова прозвучать більш глибше. Очевидно, що є і зворотні ситуації, особисто для мене євангельські уривки про якісь чудеса, про зцілення, викликають найбільшу тяжкість у їх коментуванні, тому сьогодні євангельська історія про зцілення буде і історією про те, що казати священику, коли він не знає, що йому сказати. Звичайно, у цьому уривку є маса тем і деякі з них досить важливі, наприклад те, що обидва зцілення носять яскраво виражене феміністичне забарвлення. У античному світі чоловіків, Христос так дбайливо переймається питанням жінок, ставлячи їх у центрі своєї уваги. Або ще одна тема про те, що, наприклад, Христос зневажає старозавітній закон про релігійну чистоту і жодним чином не турбується про те, що його доторкнулась жінка з кровотечею, що він тепер уже, згідно закону, ритуально нечистий.
Христос, на вище сказане скаже, що нечистим людину робить виключно гріх, а не певні процеси життєдіяльності людського організму, чоловічого чи жіночого, але я б хотів би звернути увагу зараз не на це. Кожного разу, коли я читаю історію про зцілення, виникає спокуса перенести ці дива, які були колись, на нашу сучасну реальність, бо зараз, як і в минулому, є безліч людей, що хворіють або опиняються в безвихідних життєвих ситуаціях. Читаючи Євангелія, може здатися, що ті чудеса відбувалися раніше так часто, як, наприклад, у нас восени йде дощ. А зараз чому не так? І тут у нас є два варіанти відповіді. Варіант 1: сказати, що це було колись давно і зараз такого вже бути не може – тоді виникає питання, а навіщо нам взагалі про це читати, якщо це не має жодного відношення до мого сьогодення. Варіант 2: сказати, що все це і зараз може повторитися, але ми просто і… далі на вибір, або занадто грішні, або мало віримо і саме тому Бог і не являє свою могутність. До речі, про гріховність часто кажуть проповідники більш історичних конфесій, православ’я, наприклад, а про нестачу віри частіше акцентують увагу представники більш сучасних християнських деномінацій. Особисто я не знаю, просто не знаю, як і кого обирає Господь, щоб уділити людині свою милість, щоб дати зцілення, чи завершити якесь чудо у житті та що потрібно робити, щоб це чудо в твоєму житті сталося? Можливо, хтось зараз бачить мою схвильованість і подумає, що і мені самому хотілось би якогось чуда, а я просто не знаю, як його отримати – і саме тому мене це і бентежить. Припускаю, що я когось розчарую, але це не так. У мене, звичайно, як і у багатьох інших людей є свої бажання, очікування, сподівання, і частина з них, я чітко розумію, ніколи не втіляться в моєму житті, але шукати Бога лише задля того, щоб він став лише інструментом для досягнення моїх бажань, нехай і шляхетних – вибачте, я на таке не погоджуюсь.
Набагато більше, аніж втілення моїх бажань, мене хвилюють ті ситуації, коли люди з впевненістю кажуть, що знають, що потрібно, аби чудо в житті відбулося. «Ти недостатньо молився» – кажуть інколи, і для мене це звучить, як знущання над батьками, які годинами проливають сльози над ліжком вмираючої дитини, або «ти недостатньо віруєш» – кажуть інші, а інакше Бог вже б тебе давно зцілив від паралічу, наприклад. І молодий хлопець чи дівчина, які вже не можуть і, мабуть, ніколи не зможуть пересуватись без інвалідного візка, впадають у ще більший відчай від після таких вельми «духовних» настанов. Я завжди хвилююсь, коли ми читаємо Євангелія про зцілення, бо не знаю, що відповісти тій людині, хто зараз цього зцілення, наприклад, потребує. Втішати цю людину пустими надіями чи впевнено сказати, що Бог обов’язково тебе зцілить, ти «тільки віруй», але потім уникати зустрічі з цією самою людиною, бо чудо в її житті поки не відбулося? Знаєте, мені колись пропонували, прямо так і казали: «ти головне скажи цим страждаючим людям, що все буде добре». А я задавав питання: «а що, якщо не все буде добре, або все буде не добре» і мені відповіли: «скоріше, за все тобі з цими людьми вже вдруге не доведеться спілкуватися і не потрібно буде нести відповідальність за свої слова, а людям приємно буде почути щось обнадійливе».
Звичайно, в терапевтичних цілях потрібно людину підбадьорити, підтримати, дати впевненість, інколи це навіть приносить певне відчуття хворому, наприклад, але видавати бажане за дійсне, навіть якщо ми це виправдовуємо якимись добрими намірами – я вважаю, таке неприпустимо.
Я завжди боюсь, що людина, повіривши Богу, наскільки це їй вдалося і надихнувшись біблійними сюжетами, не отримавши у своєму житті того, про що вона читала на сторінках Біблії – така людина, я завжди боюсь, може відвернутись від Бога. Можна себе заспокоїти і сказати, що у така людина, попри якусь там зовнішню релігійність, не виростила в собі справжньої віри. Інколи це, звичайно, буває правдою, так, але ж таке пояснення не виправляє і не покращує скорботний шлях розчарованої людини. Навіть на сторінках Євангелія зцілення носить вкрай вибірковий характер: десь Христос покладає руки на багатьох, і всі вони зцілюються, а десь серед натовпу знедолених Христос обирає одного, в когось випробовує віру, комусь ставить незручні питання, очікує на змістовну і глибоку відповідь, а когось милує без усяких передумов, чиюсь смерть Христос констатує як факт, наприклад, тих людей, що загинули після падіння Силоамської вежі, а когось, навпаки, вириває із рук смерті, повертаючи до життя.
Отже, історії чудес, зцілень – це не лише натхнення, це ще й питання: чому саме цю людину, який критерій вибору, як мені потрапити до списку, так би мовити, обраних? Багато з цих питань особисто для мене відкриті. Припускаю, що деякі з них і до кінця життя будуть без відповіді, але таке не послаблює мою довіру Богу, не помічав такого за собою. Чи стає це тим, що хитає, спокушає мою віру? Скоріше ні, аніж так. Більшої шкоди особисто моїй вірі приносить поверхневість у молитві, нерозважливість при читанні Слова Божого, нестриманість у спілкуванні з людьми та нетерпеливість у досягненні життєвих цілей. Моя віра, я кажу особисто за себе, народилось не від чуда, а від особистої зустрічі з Богом і подальше Його пізнання через його Слово та через особистий досвід віри. І саме тому моя віра не потребує підживлення у вигляді чудес, відсутність яких спричинили би кризу віри. І, навпаки – чудо, здається, не додасть мені віри, а лише послужить підтвердженням того, у що я вірю і без всілякого чуда. Але всі ми різні, тож нехай Божі чудеса відбуваються там, де їх чекають, там, де від них залежить людське життя. Чи ослабла рука Господня, щоб і нині творити діла великі і славні? Однозначно ні. Бог сьогодні такий, як і вчора, таким він буде і завтра.
І нехай його поміч простягається в першу чергу на тих, хто сам на сам залишився з безвихіддю, на тих, чиї силі на межі, на тих, у кого людські ресурси фізичні, психологічні, емоційні, матеріальні, вичерпані, а допомоги вже чекати ні від кого. Пробуди могутність свою, Боже, і прийди, щоб спасти нас. Друзі мої, дякую вам за увагу.
Мир і милість Господня нехай буде з усіма нами.