Святі: міфи та правда. Як правильно вшановувати святих?
Протоієрей Георгій Ходун
Друзі мої, вітаю вас усіх із черговою неділею. Сподіваюся, що у більшості з вас була сьогодні можливість відвідати храм Божий, кожну таку можливість прошу використовувати по максимуму, не потрібно нехтувати тими дарами, які нам дає Господь під час Божественної літургії, а це декілька дарів: це і дар християнського спілкування, це і дар молитви, і дар слухання Слова Божого, і участі в таїнствах церкви, в першу чергу в таїнстві причастя. Сподіваюся, що кожен раз, коли у нас є ця можливість, ми її будемо використовувати якомога повніше. Я можу помилятися, але мені здається, що Господь більше сумує навіть не через наші гріхи, хоча це одна із найбільших болей для Бога, а й тому, що ми так мало і так слабо використовуємо ті можливості, які дає нам Господь. Бог нам дає багато, а ми використовуємо мало і, я думаю, Його це інколи засмучує.
Але сьогодні мова не про це. Сьогодні мова, як завжди, про недільне євангельське читання. Ми звикли, що багато недільних днів у нашому календарі мають більш офіційну або менш офіційну, але таку уже усталену назву, яка вживається в залежності від того, яке євангельське читання припадає на ту чи іншу неділю. У нас є неділя про самарянку, про зцілення сліпого, це все було зовсім недавно, або про митаря і фарисея, або про блудного сина – це нам все добре відомо. І тут назва неділі залежить від того, яке євангельське читання на цю неділю припадає – тобто, читання первинне, а назва вже наслідує змісту євангельського уривку. Втім, є такі неділі, коли все відбувається навпаки, коли назва неділі закріпилась раніше, аніж те читання, яке на цей день припадає. Така обставина дозволила підібрати до потрібної назви неділі відповідне євангельське читання – власне, і сьогодні у нас неділя всіх святих, і ми маємо справу із так званим складеним читанням, де є євангельський уривок, який складається із декількох окремих цитат, взятих із різних місць Євангелія. Зазвичай, ми читаємо уривок підряд, від початку і до кінця, такий цілий логічний абзац, але сьогодні у нас інша ситуація, сьогодні наше євангельське читання – це підбірка цитат із різних місць, які були складені таким чином, щоб на слух сприймалися як одне загальне нерозривне читання. Це зроблено для того, щоб якомога краще розкрити зміст того святкування, який припадає, наприклад, на сьогоднішню неділю всіх святих.
Перш ніж ми почнемо читання цього євангельського складеного уривку, я в першу чергу подякувати усім, хто дивиться це відео. Це стосується всіх, хто його переглядає. А читання у нас сьогодні наступне.
Отже, кожного, хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним. А хто зречеться Мене перед людьми, зречуся того і Я перед Отцем Моїм Небесним…
Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, недостойний Мене; і хто любить сина чи дочку більше, ніж Мене, недостойний Мене; і хто не бере хрест свій і не йде слідом за Мною,той недостойний Мене…
Тоді Петро, відповідаючи, сказав Йому: ось ми залишили все і пішли слідом за Тобою, що ж нам буде? Ісус же сказав їм: істинно говорю вам, що ви, які пішли за Мною, при відновленні світу,коли Син Людський сяде на престолі слави Своєї, сядете і ви на дванадцяти престолах судити дванадцять колін Ізраїлевих. І всякий, хто залишить дім, або братів, або сестер, або батька, або матір, або жінку, або дітей, або землі заради імені Мого, одержить у стократ і успадкує життя вічне. І багато хто з перших будуть останніми, а останні – першими.
Оце читання із різних розділів Євангелія від Матвія, і воно є біблійною серцевиною дня Всіх святих – свята, яке ми відзначаємо через тиждень після П’ятидесятниці. Обрана дата вшанування усіх святих, тобто через неділю після П’ятидесятниці – чи не найкраще з усіх можливих, бо вона розкриває важливий сенс розуміння християнської святості, адже християнська святість напряму і виключно зв’язана із дією Святого Духа, Зшестя Якого, за обітницею Христа, і відбулось у день П’ятидесятниці.
Взаємозв’язок між дією Святого Духа у спільноті віруючих з святістю членів цієї спільноти, тобто церкви – це найголовніше, на що я б хотів звернути сьогодні увагу. Знаєте, як дар спасіння не є результатом виключно людських зусиль, так і святість – не є лише результатом людської наполегливості та старанності. Наші зусилля, безумовно, мають свою ціну, але ціну наших зусиль не потрібно перебільшувати, бо наші зусилля, як мені здається, лише дозволяють Богу діяти в нашому житті, адже Він є ініціатором і звершителем нашого спасіння.
Сьогодні я пропоную розібратися із явищем святість. Для членів історичних церков, тобто тих церков, які беруть свій початок ще з апостольських часів, вшанування особливо праведних чи видатних християн є досить давньою традицією, існує навіть певний список християн, які канонізовані – тобто, представляються як зразок віри та чеснот. Власне, слово «канон» – грецьке, від нього походить і слово канонізація, слово канон означає «зразок», тобто канонізовані святі – це люди, спосіб віри і спосіб життя яких є певним зразком і певним прикладом.
Мати поруч з собою взірець для дослідження – це річ дуже приємна і потрібна, як мені здається, принаймні у повсякденному житті ми користуємося саме такою логікою: ми йдемо стежками, які вже були кимось проторені, ми вчимося у тих, хто сам вже має досвід, ми звертаємося за порадою до тих, чий авторитет був багаторазово підтверджений. Власне, у такому сенсі і зароджувалась ідея вшанування святих, як людей, котрі успішно вже пройшли той шлях, по якому ми йдемо зараз. Звертатися до їх досвіду повинно нам піти на користь, але з часом, якби сумно це не було визнавати, акцент вшанування святих став зміщуватись, із старших братів і сестер по вірі, святі, у свідомості деяких людей, які нехтують християнським просвіченням і вірують, як їм самим вдається, святі перетворилися чи не на посередників між людьми і Богом, від яких, начебто, і залежить наше спасіння. Такий духовно-потворний спосіб мислення призвів до значної дискредитації вшанування доброго насліддя святих і ним зараз насправді мало хто цікавиться. В історичних церквах святим люблять більше читати які-небудь акафісти, аніж навчатися чеснотам цих святих, а у протестантських церквах про досвід святих взагалі воліють, на жаль, і не згадувати – тобто, це така загально християнська проблема.
Разом з тим, канонізовані люди не вміщують повноту новозавітного розуміння слова «святий», адже коли ми відкриваємо, наприклад, послання апостола Павла, то неодноразово стикаємося з тим, що цей автор називає читачів своїх послань «святими». Що це означає? Чи це означає те, що всі члени церкви апостольських часів були взірцевими християнами? Очевидно, ні. Навіть, якщо ми згадаємо того ж самого апостола Павла, то він регулярно, майже в кожному своєму Посланні, критикує своїх одновірців за те, що вони ведуть недостатньо гідний спосіб життя. Що з цього виходить? Виходить те, що поняття «святість» не тотожне бездоганності чи якісь ідеальності.
Таким чином, ми сьогодні викриваємо перший міф про святих, що вони начебто є людьми ідеальними. Ні, вони не є ані ідеальними, ані безгрішними людьми бо, як пише в Посланні до Римлян апостол Павло: «всі люди без виключення згрішили, і всім бракує слави Божої». Таким чином, святість – це, в першу чергу, не особиста бездоганність в якомусь там моральному плані чи в поведінці, а причетність Богу через Христа у Святому Дусі. Початок цієї причетності, цього посвячення себе Богові, покладається у вірі та хрещенні, а реалізовується у всьому подальшому житті. На таку шляху богопосвяченого життя, кожний християнин буде переживати як духовні успіхи, так і духовні падіння. Отже, другий міф, ми також сьогодні розвінчуємо про святих, стверджуючи, що бути святим – це особистий вибір конкретної людини, бо цей вибір людина виборює та підтверджує щоденно і багаторазово.
Святість – це не обрання проти твоєї волі, і ти не можеш народитися вже, так би мовити, готовим святим. Святість – це двері, в які може війти будь-хто, хто обере цей шлях, в ці двері ніхто не входить проти своєї волі, саме тому всі оці історії – занадто благочестиві, як про святих, які начебто з дитячого віку, а про деяких пишуть, що вони уже будучи немовлятами, творили чудеса, володіли високими чеснотами або практикували сувору аскезу. Це все не може викликати нічого іншого, окрім поблажливої посмішки або жалю про те, що хтось щиро в це вірить. Віра у такій історії небезпечна не лише тому, що людина довіряє непідтвердженим фактам, а й тому, що у людини поселяється думка про те, що святі — це окрема, заздалегідь обрана Богом каста, в яку простому смертному, так би мовити, ніколи не потрапити.
Тут ми, до речі, кидаємо виклик і наступному міфу про святих, що начебто їх життя — це цілковита низка надприродних якихось подій, чудес, зцілень. У минулі часи існувала така тенденція – вище всякої фактичної правди, підносити життя святих, приписуючи їм інколи те, чого ніколи і не відбувалося в їхньому житті, в результаті такого ми отримували опис особи, яка менш за все схожа на реальну людину. Комусь, можливо, здавалося, що підносячи так святих, вони таким чином віддають їм якусь свою особливу шану, але по факту відбувалося інше, бо прочитавши життєпис святого, людина розуміла, що жодні зусилля не зроблять її схожою на святих, а – отже, не потрібно навіть і намагатися ставати на них схожими. Через все це формувалось невірне розуміння святості, тому що святість завжди пов’язувалася із чимось надзвичайним, із чимось надприроднім, формувалось таке уявлення, начебто святий – це не добрий християнин, який є, наприклад, твоїм сусідом на парафії, або навіть сусідом по будинку, а це обов’язково якийсь чудотворець, який направо і наліво творить усякий дива.
Свою думку я хочу підкріпити словами відомого і шанованого єпископа нашого сучасника, митрополита Сурожського Антонія, який колись сказав: «Святий – це людина, яка відкрилась Богу і через яку Бог ніби діє і сяє». І я думаю, він би тут продовжив, що багато святих жодних чудес не творили, але самі були чудом. Сучасним християнам, мені здається, варто у своєму розумінні святості дещо змінити акценти з видовищності на якість особистого життя. Звичайно, ефектно бачити людину, яка довго не їсть або довго не спить і приголомшливо виглядає той, хто діє всупереч законам природи або робить такі справи, які іншим не під силу, але чи є це обов’язковою умовою християнської святості, чи цього від нас чекає Господь і чи існують заповіді Господні, які б спонукали нас до чогось подібного?
Я точно можу сказати одне: святий – це той, хто відрізняється від свого оточення. Так, це особлива людина, але її особливість не в тому, що ця людина перетвориться на такого супермена, який тепер може робити якісь надприродні справи, особливість святої людини полягає в тому, щоб у реаліях свого життя, реального життя, повсякденного життя, у побуті, на роботі, бути тим, ким ми вирішили колись стати – учнями Господніми. Важливо не очікувати нічого особливого на цьому шляху, а просто максимально впевнено і вірно ним йти – до цього покликаний кожний і більше того, ми навіть самі на це зголосилися, коли прийняли хрещення, навіть якщо не сильно тоді це розуміли.
Немає праведника без минулого, кажуть мудрі, тому прошу не жахатися і не сумувати через те, що колись було в нашому житті, дякуючи минулому, ми стали тим, яким є. І немає грішника без майбутнього – так закінчується цей відомий афоризм. Тож, відшукуємо шляхи Господні на стежках нашого життя і попри всі труднощі прямуємо цими стежками назустріч Тому, заради Кого ми із радістю несемо інколи непростий тягар християнського життя.