Катерина Щоткіна — експерт, журналіст, письменник, автор книг «Хроніки Томосу», «Любомир Гузар. Хочу бути людиною»
Всеправославна зустріч в Аммані виявилася дивною. По-перше, її ніяк не можна назвати “всеправославною”, оскільки в ній брало участь всього шість делегацій з п’ятнадцяти помісних церков. По-друге, протягом усього підготовчого періоду статус зустрічі піддавався корекції і поступово з “всеправославного саміту предстоятелів” перетворився на “братню зустріч”. Що, втім, теж виявилося перебільшенням.
Але найголовніше, так і залишилося незрозуміло, навіщо представники шести православних церков збиралися в йорданському Аммані, та ще в умовах надзвичайної секретності, за закритими дверима, без допуску журналістів, прес-конференцій та брифінгів – з одним скупим релізом і скромним селфи в стилі весільної фотографії. Слово “пшик”, що стало мемом в українському околоцерковном сленгу, наповнює свистом медіапростір. Стільки підготовки, стільки галасу в ЗМІ, благословення Путіна і короля Йорданії Абдалли…
Треба віддати належне – РПЦ та її прихильники провели колосальну підготовчу роботу. Працювали не тільки дипломати, світські й церковні, але і спонсори і політики, включаючи Найголовнішу людину в Кремлі. Ретельно готували громадську думку: про церковну ситуацію в Україні почали писати найнесподіваніші західні видання. Переважно чомусь німецькомовні. І ви не здивуєтеся: тамтешнє експертне співтовариство цілком поділяє московські погляди на Україну та її церкву. “Один народ”, РПЦ як історичний спадкоємець “Київській Русі” та інша нісенітниця відчуває себе на сторінках західних видань не менш впевнено, ніж на кремлівських пропагандистських каналах.
Але це так, штришок. Найголовнішою інтригою до кінця залишалося питання, хто приїде в Амман. “Хто приїде” – це, як вже неодноразово зазначалося, іносказання. Прямим текстом запитання формулюється інакше: хто готовий виявити лояльність Москві, розуміючи, що вона кидає виклик Константинополю?
Що ж, тепер на це питання можна відповісти. Хоча відповідь все одно не буде однозначною. В Амман, крім РПЦ, приїхали делегації Сербської, Румунської, Польської, Чехословацької церков. Причому ні РумПЦ, ні Польська ПЦ не прислали предстоятелів. Єдині, хто викликав здивування публіки, виявилися румуни. Але, по-перше, у них власні справи з РПЦ – спірна Бессарабська митрополія, по-друге, в процесі обговорення питання про поїздку в Амман священний Синод РумПЦ фактично визнав ПЦУ. Так що для румунів поїздка в Амман – щось на зразок розміну фігур.
Набагато більшим сюрпризом стала відсутність делегацій Болгарської, Грузинської та Антіохійської церков – в тій чи іншій мірі вони до останнього часу трималися московського кільватера. Зокрема, вони за закликом Москви не поїхали на Крит і не взяли участь у Всеправославному соборі в 2016 р.
Передбачалося, що зустріч в Аммані стане для Московського патріарха чимось на зразок реваншу за Крит – він покаже, що не тільки Вселенський патріарх може скликати всеправославну зустріч. Але не вийшло – виявилося, що Московський патріарх, навіть вустами Єрусалимського, цього зробити не може – не приїхали навіть його звичайні союзники.
Але “пшик” не вимірюється тільки чисельністю. Куди цікавіше виявилося те, що церковні “брати” обійшлися без спільній літургії. Якщо ви православний християнин, ви розумієте, що це значить – без літургії. Для інших поясню: це означає, що збори в Аммані взагалі важко назвати церковною подією. Це навіть не “братське зібрання” – брати-християни, зібравшись двоє або троє, неодмінно розділили б Хліб і Вино. Раз вони цього не зробили, це було просто чаювання. Не те щоб зовсім божевільне, але з деякими ознаками душевного розладу.
Підсумковий документ виявився менш цікавим, ніж інтрига навколо самої зустрічі. Він рясніє “діалогами”, “зціленнями” і “примиреннями”, які в православній риториці вже давно стерлись, як мідний п’ятак, і ціна їх не вище. Україні дісталася пара рядків загального змісту – все ті ж “примирення” зі “зціленнями” в процесі “діалогу”. Трохи більше виграв Сербський патріарх – питання церкви Північної Македонії постановили вважати внутрішньою справою Сербської ПЦ.
Що ж до Вселенського патріарха особисто, то його вирішили просити – з належною повагою до його почесному старшинству – приєднатися до діалогу.
Єдина справжня цінність для патріарха Московського в цьому документі – “православний консенсус”. Це принципова позиція Москви, озвучена ще в період підготовки до Всеправославного собору: всі гострі питання в православному світі – в першу чергу надання автокефалії – повинні вирішуватися загальним консенсусом. Цікаво, що патріарх Кирило вже одного разу виторгував у Вселенського патріарха цей компроміс, після чого сам не з’явився за виграшем на Крит, де проводився Всеправославний собор. В результаті згадка про консенсус в амманському комюніке виглядає як спроба застрибнути на підніжку останнього вагону потягу, спочатку гордо проігнорувавши можливість з комфортом влаштуватися у купе першого класу.
Амманський саміт, ймовірно, планувався в Москві відразу з декількома цілями. Головна з яких – можливість для Московського патріарха РПЦ повернутися у всеправославний діалог – зрозуміло, гордо, не втративши гідності – після того, як вони самі себе з нього виключили. У Москві дуже швидко відчули, що ізоляція – не краще положення для того, щоб підтримувати свій вплив у світі.
Але, як зазвичай, перегнули з власною гідністю. Для Москви взагалі і для патріарха Московського зокрема “з гідністю” означає “на їх умовах”. Повернення повинно було перетворитися у переможну ходу. В бенефіс.
І так воно, загалом, і сталося. В Аммані ми могли спостерігати бенефіс патріарха Кирила. Конкурентів у нього не було – просто тому, що ніхто з потенційних конкурентів не приїхав. Навіть з поваги до патріарха Єрусалимського і короля Абдалли. Можливо, сам патріарх Кирило навіть частково відчув полегшення від того, що в залі майже немає греків – і це дещо компенсувала досаду від того, що в залі немає не тільки греків, але і багато кого ще.
Амманська зустріч закономірно завершилася провалом для Москви. Останнім часом – втративши ініціативу на українському напрямку – вона взагалі нагромаджує помилку на помилку. І залишається тільки дивуватися з того, що головний дипломат РПЦ митрополит Іларіон Алфеєв все ще займає це крісло. І адже попереджав патріарха Кирила патріарх Варфоломій: не доведе вас до добра цей молодий чоловік, він весь час бреше, позбудьтеся його, поки не пізно. Але патріарх Кирило не послухав поради колеги. І ось, пожинає плоди. У даному ж випадку ситуація ускладнюється тим, що ідея амманської зустрічі належить навіть не патріарху і не митрополиту Іларіону. Її автор – особисто Володимир Путін. Саме він підказав патріарху Єрусалимському “блискучу” ідею, як всіх помирити.
Ось хто, на думку спостерігачів, отримав чистий виграш від зустрічі в Аммані – патріарх Єрусалимський. Він, звичайно, викликав деяке незадоволення з боку Вселенського патріарха, але це владнається – грек греку око не виклює. Зате король Абдалла, треба думати, був задоволений. І в Кремлі не мають причин для претензій – гонорар чесно відпрацьований.
Джерело: dsnews.ua