Протоієрей В’ячеслав Рубський
Поки дитина маленька, вона не розуміє, що вона повторює батьків. Коли дитина підростає, вона думає, що зовсім на них не схожа. Але потім, коли людина заспокоюється, вона розуміє, що дуже багато навіть якихось звичок – це в неї від батька, від рідного батька, і вона в якомусь сенсі є продовженням батька. Якщо ми справді сини Божі – повинні відчувати Отця, який у нас у генах, Отця Небесного, Який проявляється в тому, що ми раніше вважали своїм, але тепер ми усвідомлюємо, що це від Бога в нас таке бажання, від Бога в нас таке прагнення. Це тому що ми діти Божі – ось чому ми робимо те і те. Коли людина дорослішає, вона усвідомлює це, поки вона ще дитина, поки вона дуже зайнята, поки вона думає, що вона індивідуальність, неповторність тощо, вона думає, що це неправда, і що вона 2навіть проти Бога.
Сама людина і проти «бога» як Бог, тому що Бог теж був проти «бога», і Він теж не дуже-то вшановував того, кого вшановували люди. І відчути себе сином Божим означає бути до певної міри продовжувачем Отця, і це дуже здорово, коли ми виявляємо в собі співприсутність Бога, який у нас закарбувався, який у нас залишається, який у нас живе. І тоді ми відчуваємо свободу волевиявлення, тому що наше волевиявлення підпорядковується благості Божій. Наша воля перестає бути тільки людською, тільки гріховною, вона ще стає і благою Божою волею.
Тому людське і Боже – це не різні й не протилежні речі, як у Старому Заповіті й у Новому Заповіті протиставлені, а речі, які тільки одна з одної й можуть випливати. Неможлива воля Божа, яка не людська, якщо б було навпаки – існування Бога розчавило б існування людини. А якщо ж Бог існує як частина людської інтенції, людського наміру, якщо Бог – це те, що в мені святе, те, що рухає мене, те, що робить мене неспокійним, робить мене втішеним, отже, моє людське – воно не пропаще, воно може жити вічно. Саме людське може жити вічно – не тому що Бог його візьме на поруки, а тому що воно людське, воно моє.
Але саме свої рухи я імітуватиму Божим велінням, я підкорятимуся Божим вимогам, вони ніколи не будуть моїми, тому що я підкоряюся їм. Ось коли пішохід переходить у недозволеному місці дорогу, він не підкоряється правилам дорожнього руху. Але коли, перед тим як іти на дорогу, він озирається праворуч і ліворуч, він підкоряється правилам дорожнього руху, тому що там написано: перед тим, як переходити дорогу, переконайтеся в безпеці свого маневру. Так от, у другому випадку він не думає, що він комусь підпорядковується, бо вважає, що це природно – озирнутися на дорогу, тому що правила дорожнього руху і він у цей момент говорять одне й те саме, тому що вони народжені одним і тим самим, вони корелятивно пов’язані, як сказали б товариші вчені.
Тобто ось що таке воля Божа. Вона не протистоїть людській. Вона теж людська, якщо Бог і людина виходять з одних принципів, з однієї мети. І коли одна людина іншу любить, вона цілком Боже діло робить, бо сказав апостол Іоанн: «хто любить, той пізнав Бога». Ось чому не втиснути заповіді Христа, Євангеліє Христа в старозавітні сторінки. Не можна дописати їх на полях, не можна робити Христа тлумачем або продовжувачем Старого Завіту – Він абсолютно радикальний, Він радикальніший за радикалізм, Він взагалі інший.
Якщо ми хочемо позначити чиюсь систему як ту, що треба поміняти, треба показати, що вона не досягає тієї мети, на яку націлена. Якщо людина не розуміє, що не треба переходити дорогу в недозволеному місці, що це небезпечно, то їй марно говорити, що треба переходити в призначеному місці. Вона все одно навіть переходячи в призначеному, не зрозуміє, чому вона це робить. І вона не дотримається заповіді про безпечний перехід, тому що вона залишиться таким самим дундуком, яким і була. Ось чому кожна заповідь, тільки тому що вона є, «оглушує» того, хто її чує, і вона не потрібна тому, хто її і так сповідує.
Якщо ми дундуки, то нам можна говорити про шанування суботи саме тому що ми такі. Але і при цьому ми навіть і знатимемо про те, що настала субота, і не відчуватимемо, що вона настала. Субота – то гаразд, то нісенітниця, а от Бога не відчувати і думати: що Бог сказав, яку заповідь? Невже ви не бачите, яку Він заповідь говорить? Якщо цього не видно або якщо це нам потрібно прописати окремим кодексом, завіреним патріархією – то це марно, тому що в такому разі інтерпретація може бути бідь якою.