Сліпота духовна
Священник Юрій Щурко, УКУ
Євангеліє цієї неділі вказує на небезпеку спрощеного сприйняття реальності та демонструє, якою загрозливою є духовна сліпота та зарозумілість. За браком місця (і часу) сьогодні кілька слів присвячу саме першій темі.
Часто можна почути: «Раз хтось терпить, значить він грішний і відтак покутує за свій гріх». Хтось може сказати, що саме така полярна та легка для розуміння дійсність представлена вже в тій частині Старого Завіту, яку ми називаємо Літературою Мудрості.
Справді, богослов’я принаймні декількох книг Старого Завіту (Псалмів, Приповідок, Мудрості, Сираха) навчає, що в світі існує споконвічний порядок речей – צְדָקָה (tsedaka – на укр. мову можна перекласти як праведність чи справедливість). Мистецтво життя – розпізнати протягом життя цей всеохоплюючий порядок і скріплювати його творячи праведність. З цього випливає аксіома: праведність творить שָׁלוֹם (shalom – щастя, cпасіння, свобода, невимушеність, мир). Shalom/Мир – не як відсутність війни, але позитивне поняття з власним змістом. Акадське salāmū найбільш близьке за значенням до кореня, який властивий для багатьох семітських мов допомагає краще зрозуміти значення цього терміну: “бути здоровим, сильним, міцним, цілісним, довершеним, досконалим”.
Звідси, вихідним пунктом богослов’я Премудрості є отримана з досвіду переконаність: від доброї дії буває добре (суспільству та самому собі), – від злої дії є шкода (суспільству та самому собі). Тому біблійна «мудрість» – “богослов’я практичного розуму” – вона спрямована на вдалу життєву практику (не на теоретичне пізнання). Іншими словами, бути мудрим, означає вибрати те, що веде до життя.
Однак принаймні 2 книги з поміж цієї Літератури мудрості – Іова та Проповідника, навчають, що попередньо представлене бачення реальності є не стільки ідеальним станом, як загальною матрицею для розуміння остаточного призначення людини та Божих задумів. Справді можна вибрати Бога і вічне життя, а можна повернутись до Його простягнутих щедрих рук плечами, й вибрати існування там де є плач та скрегіт зубів (пор. Мф. 25:30).
Іов і Проповідник засвідчують, що можна бути праведним і все ж терпіти, хворіти, втрачати близьких, зазнавати несправедливості, тощо. Приклад самого Ісуса Христа та пророцтва про Його праведні страждання пророка Ісаї (зокрема Іс. 53) є ще більш промовистим прикладом, а численні свідчення мучеництва заради Христа впродовж історії, тільки черговий раз підтверджують примітивність звуженого погляду на терпіння. Тому, перед тим як ставити комусь діагнози, добре пригадати собі бодай зо два тексти з вже згадуваної вище книги Премудрості Соломона: «Бог не створив смерти і не радіє загибелі живих, бо Він створив усе для буття, і все у світі спасительне, і немає згубної отрути, немає і царства пекла на землі. Праведність безсмертна» (1:13-15) та «Бог створив людину для нетління і зробив її образом вічного буття Свого; але заздрістю диявола ввійшла у світ смерть, і зазнають її ті, що належать до наділу його» (2:23-24).
Коли автор кн. Премудрості стверджує, що праведність безсмертна то означає, що вкінці історії світу торжествує Бог, «Який хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини» (1Тим. 2:4), тому Він «витре Бог усяку сльозу з очей їхніх, і смерти не буде вже, ні плачу, ні крику, ні недуги вже не буде» (Одкр. 21:4) та перемінить усе творіння до тої міри, що буде нове небо та нова земля (Одкр. 21:1,5). Коли ж говориться, про смерть, яку скуштують ті, котрі належать дияволові, то тут не мається на увазі природна/ біологічна смерть, котрою вмирають люди, але вічна смерть, як покарання для грішників, тобто вічне прокляття душі через свідоме і остаточне відпадіння від Бога (див. напр. Одкр. 20:6; 20:14-15; 21:8).
Ще один важливий момент стосовно терпіння. Коли когось дуже кортить поширювати тези, що ми терпимо через якісь родові гріхи, то така людина повинна бути свідома, що такі тексти як, напр., Вих. 20:4-6 («Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що у воді нижче землі; не поклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог ревнитель, що карає дітей за провину батьків до третього і четвертого роду тих, які ненавидять Мене, і творить милість до тисячі родів тим, що люблять Мене і дотримуються заповідей Моїх») мають намір наголосити саме на контраст поміж покаранням та Божим милосердям: Він творить милосердя до тисячного роду. Про це навчає вся Біблія. А 3-4 покоління, про які згадує в. 5 можуть зазнавати важкі наслідки/ результати гріха раніших поколінь, але тут аж ні як не йдеться про особисту вину. Більше того пізніші тексти Біблії відкидають ідею покарання, котра переходить на наступні покоління: «Батьки не повинні бути карані смертю за дітей, і діти не повинні бути карані смертю за батьків; кожен повинен бути караним смертю за свій злочин» (Втор. 24:16); «У ті дні вже не будуть говорити: “батьки їли кислий виноград, а у дітей на зубах оскома”, але кожен буде помирати за своє власне беззаконня; хто буде їсти кислий виноград, у того на зубах і оскома буде» (Єр. 31:29,30); «Навіщо ви вживаєте у землі Ізраїлевій це прислів’я, говорячи: “батьки їли кислий виноград, а у дітей на зубах оскома”? Живу Я! – говорить Господь Бог, – не будуть надалі говорити прислів’я це в Ізраїлі. Бо ось, усі душі – Мої: як душа батька, так і душа сина – Мої: душа, яка згрішає, та помре» (Єз. 18:2-4). Врешті «отже, хто в Христі, той нове створіння; давнє минуло, тепер усе нове» (2Кор. 5:17). Тому в іншому місці Св. Павло навчає: «Невже не знаєте, що всі ми, що хрестилися в Христа Ісуса, у смерть Його хрестилися? Отже, ми поховані з Ним хрещенням у смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, так і ми в оновленому житті ходити почали» (Рим. 6:3-4). Відтак всі охрещені можуть бути впевнені, що в цьому Таїнстві знищені всі гріхи й повинні жити так, щоб нове життя в Христі було нашим щоденним звичайним станом.
Таїнство Хрещення ми також називаємо чудовим словом «Просвіщення». Саме це слово вказує на один з найважливіших аспектів цієї Св. Тайни: будучи нашим «новим народженням» до істинного життя, вона робить нас причасниками життя Пресвятої Тройці та дозволяє нам дивитися на власну гідність очима самого Бога, тобто постійно приймати Його правду про нашу вартість у Його очах та наше справжнє призначення. Ця правда, зокрема полягає в тому, що ми дуже дорогі для Нього, й тому повинні жити не в сутінках страху та непевності, але у світлі Його любові.
Євангеліє цієї неділі підкреслює, що Ісус є Світло світу. Він прийшов, щоб розсіяти темряву нашого існування, зцілити наші немочі та хвороби, а також відкрити наші духовні очі на правду про Бога та про людину. В цій правді немає місця для сумнівів, страхів чи тривог, але є тільки неймовірна, зцілююча Любов «невечірнього Світла святої слави небесного Отця», котре задля нас людей прийшло у цей світ, щоб обдарувати нас тим чого «не бачило око‚ і вухо не чуло, і на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його» (1Кор. 2:9). Відтак велика радість є в тому, що ми так само як і цей сліпонароджений чоловік, у простоті серця можемо цю любов приймати, нею жити, радіти та ділитись з іншими.
***
Неділя Сліпонародженого
Сліпий
“Учителю, хто згрішив, – він чи батьки його, що сліпим народився?” – типове запитання для євреїв, які відповідно до навчання літератури Мудрості, жили за дуже простою логікою: за добрі діла є благословення, за злі – прокляття. Такий хід думок підкріплювався ще й навчанням присутнім у книзі Второзаконня 27-28. Однак такий спрощений підхід ставився під питання тими ж представниками літератури Мудрості – книга Іова та Проповідник (Когелет) вказують, що є речі які пояснити такою звичайною логікою не можливо. Рівно ж доволі прості постулати присутні в кн. Второзаконня 27-28, – у світлі навчання присутнього в кн. пророка Єзекиїля 18, вимагають детальніших роз’яснень, а головно відмови від банального буквального сприйняття біблійних текстів без врахування їх історичного контексту, які рівно ж розповідного й богословських намірів автора.
За браком місця не буду детальніше аналізувати вищезгадані тексти, а тільки відзначу, що Ісус не підтримує традиційне єврейське бачення й вказує, що тут йдеться не про вину людини, але “для того, щоб відкрилися на ньому діла Божі“. Тобто до цього конкретного сліпого чоловіка, як і до багатьох інших, про яких розповідає Євангеліє, приходить Ісус – і тоді відбувається щось грандіозне, щось нечуване, яке Новий Завіт називає словами “нове творіння”. У цьому є Добра Новина – у темінь людського існування через Ісуса Бог приносить Світло.
Реакція
Реакція фарисеїв спровокована їхнім вузьким розумінням Закону та відсутністю справжнього досвіду Божої милості. Закон, який вони називали світлом для їхніх стежок, не став для них інструментом глибшого пізнання Бога, хоча й вони присвячували його вивченню увесь свій час. Інакше кажучи, цим людям подобався постійний процес, а не результат.
Батьки сліпонародженого реагували як прості перелякані люди, які ще очевидно навіть не уявляли ким насправді є Ісус: “Так відповіли батьки його, тому що боялись юдеїв; бо юдеї вже змовилися, щоб того, хто визнає Його за Христа, відлучити від синагоги“.
Спільним для фарисеїв та батьків є страх. Перші боялися, що хтось порушить їхнє “статус кво”, систему їх уявлень та життя… Другі розуміли, що виключення з синагоги означає втрату соціального статусу, якогось заробітку, а відтак і ціле життя в цій місцевості стане неможливим.
Слова та дії Ісуса є виявом Любові – пізніше у своєму посланні Іван напише, що саме ця досконала Любов проганяє страх (1Ін. 4:18).
“Якби Він не був від Бога, то не міг би нічого творити“
Суперечка, яка міститься в Ін. 9:24-34 відбувається навколо одного дуже важливого питання: “На чиїй стороні є Бог?” Фарисеї, загнані в кут невідворотними доказами, що зцілення таки мало місце, наполягають, що чудо звершив Господь, а Ісус тут ні причому.
Сліпий наполягає, що чудо вчинив Ісус, й відтак Бог діє в Ньому. Фарисеї про це навіть не хочуть чути й сиплючи численними звинуваченнями в бік Ісуса та чіпляючись за перекручено-звужені вимоги Закону, намагаються збудувати стіну між Ісусом та Богом: про ототожнення взагалі не може бути й мови!
Євангеліст Іван за допомогою цієї суперечки підводить читачів до їх власного відкриття та усвідомлення унікальності особи Ісуса. Завдяки дії цього промовистого факту зцілення, Іван хоче щоб відкрилися й наші духовні очі, й ми побачили в Ісусі не просто нового Мойсея, який сьогодні, як колись цей великий пророк перед фараоном, творить не просто нові надзвичайні чудеса/знаки, але більше того, починає Нове творіння світу та людини, звільняючи їх від влади гріха та смерті.
Духовна сліпота та джерело зцілення
Остання частина розповіді про зцілення сліпого (9:35-41) ставить питання, хто окрім фізичного зцілення сліпого, ще потребує подібного діяння Ісуса, але вже на значно глибшому, тоншому рівні? Відповідь очевидна – фарисеї, які зухвало заявляють, що все знають та правильно бачать, однак за словами Томаса Райта: “перебувають у позиції обвинувачів, які чіпляються за свої принципи всупереч очевидним свідоцтвам. Вони не просто помиляються, гірше: вони вибудували систему в середині якої ніколи не зможуть визнати свою неправоту. Одна справа, щира помилка чи омана, яка не позбавляє людину шансів прийняти нові аргументи, свідчення чи одкровення, інша справа – побудова закритого світу, запечатаної кімнати, в якій не має світла, свіжого повітря, не має доступу до зовнішнього світу. Стан таких людей Павло описує в Рим. 1:32. Є люди, які не тільки чинять не добре, але й пристосовують свою мораль таким чином, щоб зло називати добром, а добро злом. Ці люди укладають договір зі злом, із самою смертю, вони повертаються плечима до життєдайного Бога, й закриваються в такій системі мислення та життя, в якій для Бога не має місця, а значить і надії та фізичної можливості спасіння…
Ісус говорить до таких людей: сама по собі сліпота не є ані гріхом, ні його ознакою, але претензії на ясність бачення, коли нічого не бачиш, – гріх. “Якби ви були сліпі, то не мали б на собі гріха, але як ви говорите, що бачите, то гріх лишається на вас“. Головне питання: кому вирішувати хто сліпий? У кінцевому рахунку це питання авторитету, здорового судження. Хто має ділити світ на тих, хто бачить ясно, й тих хто бачить розпливчато? Тут, як і всюди в Євангелії від Івана, цим правом володіє Ісус, а з того часу, які Він вознісся на небо, цю ж місію сповнює Св. Дух, завдяки Якому щоденно відчувається присутність Ісуса, і Його ясне судження надалі чітко чути в нашому світі (16:8-11). У часі земного служіння Ісуса Його присутність була реальною та безпосередньою: Він – Світло світу (9:5; також 3:9-21 та 8:12), – в яскравих променях цього світла світ розділився навпіл. Прихід Ісуса розділив людство на тих хто приймає світло й дозволяє Йому зцілювати, змінювати й направляти їх життя, й тих, хто противиться світлу і надає перевагу залишатися в темряві (як правило ці люди самовпевнено заявляють, що ходять у світлі).
Одне з найвідоміших месіанських пророцтв, книга Даниїла, розповідає про Сина Людського, Який возноситься і сідає праворуч Бога-Отця та отримує місію судити світ. Ось що означає запитання Ісуса до сліпонародженого, якого Він зцілив та якого фарисеї вигнали з синагоги: чи він вірить у Сина Людського. Це означає: чи він готовий покластися на того, хто прийшов звершувати Божий суд, нести у світ страшне й водночас цілюще світло?”
В залежності від того через призму чого ми дивимося на світ, – таким і є наше бачення та сприйняття дійсності, яка нас оточує. Євангеліст Іван запрошує нас дивитися на світ через призму життя Ісуса: Його Слів та вчинків. Саме розуміння першого та другого, дозволить нам не тільки зростати в усвідомленні того, які ми є дорогі для Бога, але й краще розуміти себе самих, наше життя та його ціль, пізнавати (наскільки це можливо для людини) самого Бога та Його задуми, а також щоденно відкривати для себе унікальну дію Його промислу та присутність у цьому світі.