Що Бог чекає від людини? Істинне поклоніння Богу
Протоієрей Георгій Ходун
Друзі, радий вас усіх вітати. Дякую, що знаходите можливість для того, щоб переглянути це відео. І спішу з вами поділитись радістю, яка всім нам відома, але від того вона меншою не стає – це радість про те, що Христос воскрес і Своїм воскресінням зробив і нас причасниками цього великого дару життя, життя вічного. Сьогодні у нас п’ята неділя після Пасхи, для мене цей день особливо важливий і натхненний, тому що сьогодні читається євангельський уривок, в якому дивне все: обставини, учасники, діалоги.
Одкровення, яке ми отримуємо, читаючи цей уривок, становить одне з небагатьох наріжних каменів християнства. Зневаживши, до речі, оцей наріжний камінь, ми ризикуємо перетворити християнство і Євангеліє Христа на чергову релігію, а їх, як відомо, достатньо створила людська думка за багато віків нашої історії. Тому, щоб у цих всіх питаннях нам не розгубитись, давайте актуалізуємо для себе це євангельське читання, воно довге, прошу бути уважними.
В той час Ісус, будучи в Самарії, прийшов до міста Сіхар, неподалік від землі, що Яків віддав своєму синові Йосипу, і там знаходилась криниця Якова. І було тоді близько полудня, коли Він, втомившись з дороги, сів відпочити коло Якової криниці. Ісус звернувся до самаритянки, що прийшла до криниці набрати води: «Дай мені напитися». Його ж учні пішли до міста купити щось поїсти. Самаритянка спитала:«Чому це ти, юдей, просиш у мене, самаритянки, напитися»? А юдеї не спілкувалися із самаритянами.
І Ісус відповів їй: «Якби ти знала про те, що Бог дає людям, і хто у тебе просить напитися води, то сама б просила Мене, і Я б дав тобі води живої». «Шановний, – каже жінка, – але ти відра не маєш і криниця глибока, то як ти збираєшся дістати тієї живої води? Чи може ти величніший за нашого пращура Якова, що дав нам цю криницю і сам пив із неї разом з дітьми своїми і худобою»? На те Ісус відповів їй: «Кожен, хто вип’є цієї води, скоро знову відчує спрагу, але хто вип’є тієї води, що Я йому дам, ніколи більше не страждатиме від спраги, бо вода, якою Я дам напитися, перетвориться в людині на животворне джерело, що несе вічне життя». Тоді жінка каже: «Шановний, добродію, то дай мені цієї води, щоб я більше ніколи не відчувала спраги і не приходила сюди по воду». І Ісус сказав їй: «Іди поклич свого чоловіка і сама приходь сюди».
«У мене немає чоловіка» – відповіла вона. І Ісус тоді промовив: Правду кажеш, що немає чоловіка, оце було їх п’ятеро, і той, якого ти маєш тепер, не чоловік тобі – отже, ти сказала правду». Тоді жінка каже йому: «Тепер я бачу, пане, що ти пророк. Наші батьки йшли на цю гору поклонятись, але ви, юдеї, стверджуєте, що Єрусалим є тим самим місцем, де ми маємо поклонятися Господу». І Ісус на це відповів: «Жінко, повір мені, надходить час, коли ви поклонятиметеся Отцю не на цій горі і не в Єрусалимі. Ви, самаритяни, поклоняєтесь тому, чого не розумієте. Ми ж, юдеї, знаємо чому поклоняємося, бо спасіння приходить від юдеїв. Та близько той час і він уже настав, коли справжні прихильники поклонятимуться Отцю в Дусі та Істині. Таких людей і прагне Отець в богомольці собі. Бог є Духом. І той, хто поклоняється Йому, має поклонятися в Дусі та Істині». І мовила до нього жінка: «Я знаю, що має прийти Месія, якого називають Христом, коли Він прийде, то розтлумачить нам про все». Тоді Ісус і сказав їй:«Той, Хто розмовляє з тобою, і є Христос».
В цей час підійшли його учні і дуже здивувалися, що Він розмовляє з жінкою, та ніхто з них не запитав, «що тобі треба від неї» або «чому розмовляєш із нею». Жінка залишила свій глечик, повернувшись до міста та сказала людям: «Ходімо побачити чоловіка, який розповів мені все, що я зробила в житті – можливо, він і є Христос». Тоді вони залишили місто і пішли до Нього.
Тим часом, Ісусові учні умовляли Його: «Вчителю, Ти б чогось поїв». Він їм відповів:Я маю їжу, про яку вам нічого не відомо». І почали учні питати один одного: Можливо, Йому хтось вже приніс поїсти»? А Ісус мовив до них: «Їжа Моя в тому, щоб виконувати волю Того, Хто послав Мене, і закінчити Його справу.
Засіваючи поле, ви часто кажете, «ще чотири місяці – там і жнива». Отож, кажу Я вам: «Підведіть очі і погляньте на поля, вони вже готові для жнив. Жнець уже одержує платню і збирає врожай для вічного життя, щоб і сіяч, і жнець у двох раділи і були щасливі. І справді, слушна приказка – «один сіє, другий жне», Я послав вас збирати те, над чим ви не трудились, інші працювали, а ви прийшли, щоб збирати прибуток».
Багато самаритян з цього міста повірили в Ісуса із слів жінки, яка свідчила: «Він розповів мені про все, що я зробив у житті». Коли самаритяни прийшли до Нього, то попросили Його побути з ними, тож Він залишився там два дні. І багато хто ще повірив в Ісуса, почувши, що Він їм розповідав. Вони казали тій жінці:«Спочатку ми повірили в Ісуса з твоїх слів, а зараз ми почули Його самі – отже, ми бачимо, що цей чоловік і справді Спаситель світу».
Коли я починав писати текст для цього відео, у мене мимоволі, знаєте, в голові виникла така коротенька молитва: «Боже, допоможи мені нічого не пропустити у цьому уривку, але так, щоб і відео не було занадто довгим», бо тут, знаєте, на що не зверни увагу – все важливе. Єдине, що я точно не буду зараз робити – це тлумачити оцю велику кількість подробиць і деталей, які так любить апостол Іоан, я зверну увагу на найцікавіші і найактуальніші.
Що мені здалося тут найактуальнішим? В першу чергу, не ці всі початкові подробиці спілкування і не те, що Христос сказав про певні факти біографії жінки, а про те, як оця жінка, ми її імені не знаємо, достеменно принаймні, як вона від побутових питань про воду, про те, що в полудень потрібно приходити (там жарко) набирати воду – як вона, побачивши, що Ісус не простий мандрівник, починає релігійну тему. І на що я хочу звернути увагу? На її тактовність. Для мене це просто якийсь витвір мистецтва: «Наші батьки, – вона каже, – йшли на цю гору поклонятись, а ви, юдеї, стверджуєте, що Єрусалим є тим самим місцем, де ми маємо поклонятися Господу». Як вона оце все каже – і це ж при тому, що самарянка свідома, що поряд з нею юдей, релігійний, так би мовити, опонент?
Ми ж знаємо із свого життя, ми бачимо зараз, що відбувається у нас в суспільстві, коли розбіжності у релігійних питаннях, навіть таких нікчемно-маленьких, як оці розбіжності, породжують спочатку нездорову полеміку, яка ж потім переростає у агресію, ворожнечу, і ця ворожнеча може тривати поколіннями. А тут приклад зовсім іншого способу діалогу – у людини є питання і вона його формулює навіть не як питання, вона не питає: «а чому там хтось сказав, що потрібно в Єрусалимі поклонятись»? Ні, вона це все формулює у вигляді маленької історії і після цього: «так, що отці наші там поклоняються, а Ви кажете там». І ось після цих слів, після слів зацікавленості у діалозі, а не засудження тому, що людина має іншу точку зору, і розмова стає змістовною – настільки змістовною, що відповіді, які дає Христос на слова жінки складають один із стовпів християнства.
Я не перебільшую – це є правдою. І це я ще ж мовчу про те, що тим, хто спілкується, ну тобто і Христу, і жінці, було байдуже, хто з них там юдей, а хто самаритянин – у них були важливі питання, і вони їх намагались культурно вирішити. Знаєте, як це мало схоже на ті ситуації, з якими стикаюся, наприклад, я особисто? Їх велика кількість, я спочатку хотів привести деякі конкретні приклади, а потім вирішив, що не буду, бо знаєте, одночасно стану ворогом для усіх: і для тих, хто думає по-одному і по-іншому – тому утримуюсь.
А насправді ці всі історії, які я хотів сказати, але від них утримуюсь, вони зводяться до одного: В цій всій релігійній сучасній полеміці, людина не важлива, погляди не важливі, позиція не важлива. Важливо що? Ідентифікувати, що ти свій, свій по юрисдикції, а якщо ти не свій – все, ти ворог, ця сучасна наша релігійна ситуація на противагу історії про Христа і самарянку все дуже нагадує про той історичний спір юдеїв і самарян. Можливо, і колись було важливо, хто ти: юдей чи самаритянин? Христос ж недарма каже, що «спасіння від юдей», але після тих слів, які промовив Христос, усі оці релігійні суперечки і тодішні, і сучасні, втрачають всяку цінність, і всяке підґрунтя: «Повір Мені, – ось ті слова, – надходить час, коли ви поклонятиметеся Отцю не на цій горі і не в Єрусалимі, близький той час, і він вже настав, – тоді, коли Христос сказав, він вже настав, – коли справжні прихильники поклонятимуться Отцю в дусі та істині. Таких людей і прагне Отець в Богомольці собі. Бог є дух, і той, хто поклоняється йому, має поклонятися в дусі та істині».
Це ще одне свідчення Христа, яке не дозволяє Його звістку тлумачити як чергову релігію, бо християнство не релігія. Знаєте, я зараз поведусь, мабуть, не дуже чемно, але я запропоную вашій увазі досить розлогу цитату, бо думаю, що вона того варта, принаймні, краще я не скажу, аніж ті слова, які ми зараз почуємо. Не може бути сумнівом в тому, що для розуміння християнства оці рядки з Євангелія від Іоана мають вирішальне значення, бо в них вкладена, виражена і навіки проголошена справжня релігійна революція – революція у самому розумінні релігії. Цими словами «в дусі та істині» справді починається християнство, до цього часу і протягом століть релігія була перед усім розпорядженням, законом, статутом, причому вся її дійсність полягала якраз у сліпому, беззастережному підпорядкуванні цим приписам.
«На цій горі, Єрусалимі, не тут, а там, не так, а отак» – тисячами таких розпоряджень, які приписувались Богу, людина захищала себе від занепокоєння, від страху, від болісних шукань, сама будувала собі клітину, в якій буде все ясно і точно визначено – все, що не вимагало нічого, окрім точного виконання. І ось, одним словом, це все викреслено і відкинуто: «Не на цій горі, і не в Єрусалимі, а в дусі та істині» – це означає: «не в страху та сліпоті, не від боязні поклонятися Богу та муки, а у знанні та свободі, у вільному виборі і у синівській любові». В центр, у серце релігії поставлена істина, не закон, не підпорядкування, не припис, а істина: «Пізнаєте істину, – каже Христос, – і істина зробить вас вільними», у центр релігії, саме її серце, покладено шукання: «Шукайте і знайдете», не заспокоєність, а спрага: «Блаженні голодні та спраглі до праведності», не рабство, а свобода: «Я не називаю вас рабами, бо раб не знає, що робить його господар», не виконання правил, а любов: «Милості хочу, а не жертви».
Я вже і не знаю, що додати після цих слів, хіба що чесно зізнатися в тому, що за історію християнства люди досить часто забували і зараз забувають, і я в тому числі час від часу забуваю оці слова Христа – і ми повертаємося до звичної релігійності з її страхом і обрядовірством, вся суть нашої віри зводиться до того, як і де поклонятися тому, хто насправді всюди є і все собою наповнює. Зовні християнство дуже часто в історії може здаватися лише одним із різновидів загальної цієї людської релігійності, хіба що зі своїми якимись обрядами, але мені б хотілося, щоб ми судили християнство не по зовнішній стороні, не за падіннями і збоченнями, які виникали в історії, а за оцім внутрішнім натхненням.
Судити треба, я думаю, християнство по тих, хто всерйоз і до кінця прийняли слова Христа про «духа і істину» та присвятили своє життя цій свободі і цій справжній радості. І скільки б не було падінь в історії, в яких християнство не викреслило цих слів з Євангелія, але всупереч обмеженості, дріб’язковості і зачерствілості цих людських надбудов у християнстві, які ми за віки стільки набудували вже, Слово Боже, як і раніше, вражає серця і відшукує справжніх прихильників, які поклонятимуться Отцю в «дусі та істині».
Друзі мої, після цих важливих речей не хочеться зразу говорити про справи повсякденні, але це відео побачить мало людей, якщо не отримує вашої підтримки. До нових зустрічей.