Від чого зцілює Христос?
Протоієрей Георгій Ходун
Доброго дня, шановні друзі! Вас вітаю я, священик Георгій Ходун, на моєму YouTube-каналі, де ми досліджуємо християнське богослов’я, Священне Писання, всесвітню та церковну історію, а також вчимося життю в церкві. Колись до Христа прийшли його учні, і він у них запитав: а за кого люди вважають Мене, Сина Людського? І вони відповіли так: одні – за Іоана Хрестителя, інші – за пророка Іллю, інші – за Єремію чи одного із древніх пророків. Тоді Христос, вислухав цю відповідь, запитав іще раз у своїх учнів: а ви за кого Мене вважаєте?
Це питання безумовно стосується кожного з нас. І саме тому ми тут разом будемо шукати відповідь на це запитання, щоб через деякий час, свідомо, з власного розуміння, з власної впевненості сказати: ти, Христос, Син живого Бога. Наразі недільна проповідь і євангельський уривок, що його пропонує нам наш богослужбовий лекціонарій для сьомої неділі після П’ятидесятниці – це уривок з Євангелія від Матвія з 9 розділу.
І як Ісус відходив звідти, слідом за ним пустилися два сліпці й кричали: «Помилуй нас, сину Давидів!» І коли він увійшов до хати, сліпці приступили до нього, а він спитав їх: «Чи віруєте, що я можу це зробити?» – «Так, Господи!» – кажуть йому ті. Тоді він доторкнувся до їхніх очей, мовивши: «Нехай вам станеться за вашою вірою!» І відкрились їхні очі. Ісус же суворо наказав їм: «Глядіть, щоб ніхто не знав про це. Та ті, вийшовши, розголосили про нього чутку по всій країні. А як вони виходили, приведено до нього німого, що був біснуватий. Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити, і люди дивувалися, кажучи: «Ніколи щось таке не об’являлося в Ізраїлі!» Фарисеї ж говорили: «Він виганяє бісів князем бісівським!» Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангеліє царства та виганяючи всяку хворобу й недугу.
Таке читання ми чуємо за сьогоднішнім недільним богослужінням. І ось, які роздуми спадають, коли ми прослухали цей євангельський уривок. Перш за все, нам важливо пам’ятати, що кожний біблійний уривок – це частина цілого оповідання, і тому для нас безумовно важливий контекст. Саме тому нам потрібно собі нагадати, що загалом дев’ятий розділ Євангелія від Матвія – це низка зцілень, що їх Господь звершив. І кожне з них, важливо це відмітити – це особливо своя неповторна історія зустрічі і взаємовідносин із Христом. Якщо ми так продивимося весь дев’ятий розділ Євангелія від Матвія, то це зцілення паралізованого – цю історію ми чули минулої неділі – дуже важливе в тому сенсі, що сама людина, яка отримала зцілення, була не здатна навіть встановити якийсь контакт із Христом, вона просто лежала, будучи повністю знедуженою. І в цій історії важливу роль відіграють ті друзі, які принесли до Христа цю людину.
Коли ми роздумуємо над цією історією, то ми розуміємо, що безумовно відносини з Христом – це мої особисті відносини, але інколи, а можливо і частіше, ніж ми про це думаємо, важливу роль відіграють інші люди, тобто – ця історія про те, як інші люди впливають на мої особисті відносини з Богом. Друга історія із дев’ятого розділу зцілення – це історія Іаіра, який був начальником синагоги, тобто – це людина, яка турбувалась про те, щоб в синагозі відбувалось богослужіння і всі інші заходи відповідно до звичних правил і норм. І ось у цієї людини, дуже поважної, відомої, знакової в своєму місті, захворіла донька і людина звертається до Христа тоді, коли вже всі інші способи оздоровлення його доньки були використані і ці всі способи виявилися марними.
Керівник синагоги, який звертається до Того, чий учні, да і сам Христос в вочевидь, були відлучені від синагоги – це такий вкрай нетривіальний сюжет, сюжет цілковитої безнадійливості: коли Іаір зрозумів, що виходу вже ніякого немає – звертається до Христа не тому, що цього хотів, а тому, що в нього вже не було іншого вибору.
Третя історія дуже пов’язана з другою, це історія про жінку, яка отримала зцілення, коли доторкнулася до Христа, до його одягу. Христос йшов заради зцілення дочки Іаіра, начальника синагоги, і на цьому шляху була штовханина, бо була велика кількість народу, цілий натовп супроводжував Христа. І ось у цьому натовпі була жінка, яка мала серйозну невиліковну хворобу, і вона сама для себе вирішила, сама себе запевнила в тому, що коли вона принаймні доторкнеться до одягу Христа, хоча б до одягу Христа, то це стане причиною її зцілення.
Якою б не була щирою віра цієї жінки, нам потрібно сказати чесно, що її віра дещо забобонна, тому що впевненість, що фізичний дотик, споглядання чи присутність біля якогось сакрального предмету самі по собі можуть стати причиною якихось надприродних результатів – це дещо нехристиянська концепція. Але якщо ми цю історію почитаємо в паралельному місці у Євангелії від Луки, то там Лука пише про цю історію дещо докладніше, там є діалог між Христом і цією жінкою і ось, власне, цей діалог, який стався після того, як вона доторкнулася до Нього і як отримала зцілення, до речі – то цей діалог поставив все на свої місця. Особиста зустріч в результаті діалогу відбулася, це вже було не лише якесь випадкове доторкнення у натовпі, ні, це був свідомий вчинок, свідома довіра до Христа, як живого Бога.
Наступні два зцілення, це власне ті зцілення, про які ми тільки що чули. Це історія зцілення двох сліпих і ця історія пов’язана із зростанням їхньої віри. Вони починають з чого? Вони звертаються до Ісуса просто з словами поваги: «Ісусе, сине Давидів». Син Давидів – це така загальна назва, загальний епітет, який використовувався до всіх людей в іудейському середовищі, до яких хотіли виявити якусь пошану, особливо підкреслити їх значення. Але що відбувається далі? Христос приводить їх до реальної довіри через питання: Чи вірите ви в те, що Я знову можу зробити вас зрячими? І примітно, що Христос задає це питання не в натовпі, не в присутності великої кількості свідків, а особисто, він заводить їх окремо в будинок і там задав це питання. Така поведінка Господа – це гарне свідчення того, що жива віра виникає виключно в результаті особистих відносин з Богом і ніколи не може виникати масово. Саме тому нам завжди важливо пам’ятати про те, що християнин – це завжди такий штучний виріб, якщо можна сказати – як ювелірний виріб, над яким майстер працює дуже довго, наполегливо і в результаті ми отримуємо дещо унікальне. Саме так і наші зусилля, які поєднані з зусиллями Господа, в результаті дають християнина, кожний з яких – унікальний.
Ось і завершується це читання історії про зцілення німого чоловіка, одержимого нечистим духом. Ну це вже акт виключно Божого милосердя. Даремно від людини, яка німа від народження і має навіть певні психічні дисфункції, які в Священному Писанні названі одержимістю, то даремно від такої людини очікувати навернення, чи тим більше якогось сповідання віри. Втім, Господь, котрому відомі серця всіх людей, здатен знайти спільну мову і вести діалог, можливо і невербальний діалог, з будь-яким своїм творінням. Саме тому і цій людині, ні ім’я, ні історію якого ми не знаємо, Господь дає своє зцілення – тому що Сам має особливо милосердне серце.
Загалом, як підсумовує євангеліст Матвій: Ісус ходив усіма містами та селами, лікуючи всі хвороби та недуги. І як продовжує євангеліст Матвій: Христос це робив, бо співчуття до людей проймало Його. Але справжнє занепокоєння і справжню тугу серця Христа викликало те, що люди були знесилені і безпорадні, наче вівці без пастуха, тому своєю першочерговою задачею Господь бачив проповідь Євангелія Царства, а зцілення, які Він дарував людям – це виключно спосіб навернення людей.
Тут нам важливо розрізнити. Христос своє слово Євангелія звертає до всіх людей, а зцілення отримував лише дехто. І вважати цю невелику кількість людей, які отримали зцілення, якимись людьми особливими, які заслуговували на це, у нас немає жодних причин. Ми не бачимо якогось критерію, яким би користувався Христос, коли дарував зцілення тій чи іншій людині. У нас немає жодної причини вважати їх чимось кращими, аніж інших і саме тому ми можемо зробити висновок, що зцілення від фізичних вад та хвороб – це лише менша частина Божого задуму, а в Божому задумі є більша частина – і ця більша частина стосується також зцілення, але зцілення дещо іншого роду. І мова йде не про так зване духовне зцілення, тобто етичну досконалість людини.
На жаль, жоден з нас не може похвалитися своєю моральною бездоганністю, але, як нам відомо, моральність Бог не покладає в основу нашого спасіння, а ось саме таке зцілення, якого потребує кожна людина, безпосередньо пов’язане із спасінням. Власне, грецьке слово «сотерія», яке у нас перекладено як «спасіння», буквально означає «зцілення». Таке зцілення означає не визволення від хвороби, ми розуміємо, що будь-яка зцілена людина знову буде хворіти, про інше зцілення тут йде мова – про цілісність людини.
Слово «цілісність» і слово «зцілення» – це однокорінні слова і дуже схожі в своєму значенні. Гріх, як нам відомо, він розділяє, розділяє Бога і людину, розділяє людей між собою, які починають ворогувати і навіть розділяє людину всередині самої себе. Ми пам’ятаємо слова апостола Павла, який сказав: «те добре, що хочу – не роблю, те недобре, що не хочу – роблю» – саме це є ілюстрацією того, як гріх розділяє людину всередині самої себе. Найпомітнішим наслідком розділення, що приносить гріх у людське життя – є відділення людської душі від тіла. Це, власне, те – що ми зовемо людською смертю.
Христос приходить у цей світ для того, щоб самі ці розділення скасувати в першу чергу в самому собі, ставши новим Адамом, а потім – і в усьому світі. І тому головне зцілення, яке дарує Христос – це визволення від влади гріха і його наслідків у нашому житті. Це відбудеться лише через загальне воскресіння – тобто знову з’єднання людського тіла і людської душі, які були роз’єднані гріхом і смертю, їх Христос своїм воскресінням знову поєднує. Це і є цей дар, дар воскресіння, дар цього зцілення людини. Дуже важливо пам’ятати, що цей дар кожна людина отримує без виключення, подібно тому, як кожен із нас без виключення отримав колись дар життя, навіть цього і не очікуючи.
Втім, Христос застерігає (це Євангелія від Іоана, 5 розділ): всі ті, хто робили добро – воскреснуть для життя вічного, а ті, хто чинили зло – воскреснуть, щоб бути засудженими. Дар воскресіння, тобто дар справжнього зцілення, не лише фізичного нашого тіла, а всієї людської природи, торкнеться кожного з нас і найважливіше щоб ми уже зараз зробили потрібний вибір – заздалегідь і своєчасно, щоб таке благословення Христа розповсюдилось і на нас: «Хто чує Моє слово і вірує в Того, хто послав Мене – має вічне життя, його не буде засуджено, бо він від смерті перейшов у життя».
Дякую всім за увагу. Мир і милість Господня нехай буде з усіма нами.