Зцілення сліпих та німого біснуватого
Священник Юрій Щурко, УКУ
Текст Євангелія від Матфея розміщений в 9:27-35 містить у собі три складові одиниці: розповідь про повернення зору сліпим (9:27-31), історію про зцілення німого біснуватого чоловіка (9:32-34) та вірш 9:35, який виконує роль проміжного підсумку діяльності Ісуса. Всі ці тексти тісно вплетені в богословські лінії Євангелія та відіграють важливу роль у відкритті перед читачем таїнства особи Христа, як рівно ж й спонукають, як до оцінки реакції сучасників Ісуса на Його слова й діяння, так і до особистої відповіді на все прочитане та почуте.
Обидва чуда представлені вище, в контексті довшого наративу Мф. 8:1-9:34, служать для євангеліста унаочненням сповнення есхатологічного спасіння провіщеного пророком Ісаєю: “Тоді прозріють очі сліпих, і вуха глухих відкриються” (Іс. 35:5). Трохи пізніше, коли Йоан Хреститель пошле до Ісуса делегацію учнів, які спитають: “Ти Той, Хто має прийти, чи нам іншого чекати?” (Мф. 11:3), сам Ісус потвердить, що Його прихід та діяльність є сповненням всього провіщеного Ісаєю: “Підіть та розкажіть Іоанові, що чуєте і бачите: сліпі прозрівають і криві ходять, прокажені очищаються і глухі чують, мертві воскресають і убогі благовістять; і блаженний той, хто не спокуситься через Мене” (Мф. 11:4-6).
Якщо сьогодні багато людей на Заході, зазвичай, знаходять максимум психологічні пояснення для різних хвороб, то в стародавньому світі дивилися більш голістично (цілісно) на зв’язок між фізичними та духовними реаліями.
Розповідь про зцілення сліпих насичена термінами, які є дуже важливими для богослов’я Матфея. В Мф. 9:27 сказано, що два сліпі послідували (ηκολουθησαν – іkoluvtіsan) за Ісусом – в такий спосіб євангеліст розвиває тему учнівства. Цю ж ідею підтримує звертання до Ісуса “Сину Давидів”, та висловлення віри сліпими в словах “Так Господи”.
Важливо розуміти, що для перших християн ця розповідь була не тільки зображенням навернення когось з поза Церкви. Це була Добра Новина і для самої Церкви, котра є т. зв. corpus mіxtum (змішане тіло праведників та грішників), й в котрій відтак духовна сліпота окремих її членів, на жаль, також має місце. Євангеліст однак засвідчує, що будь-яка сліпота та недуга завжди може бути зцілена, як тільки “сліпий” чи просто духовно “недужий” християнин звертається з вірою до Воскреслого Господа (пор. Мф. 13:10-17; 16:5-12, 15-24).
Потрібно мати на увазі й наступний факт: якщо в Євангелії від Марка заборона Ісуса розповідати про зцілення – це т. зв. Месіанська таємниця (мала педагогічне значення: Ісусові йшлося про спростування націоналістично-політичної інтерпретації месіанської гідності та місії Христа в контексті якої від Нього сподівалися, що Він очолить боротьбу проти язичників-римлян та переможе їх, в результаті чого Ізраїль стане могутнім царством як колись у часи Давида та Соломона), то тут Матфей підкреслює важливість послуху до слів Ісуса (пор. Мф. 7:24-27; 28:18-20) – послуху, який також є ознакою учня.
Розповіддю про зцілення німого біснуватого чоловіка (9:32-34) євангеліст завершує довший наратив (Мф. 8-9) про чудесну діяльність Ісуса та демонструє кульмінацію віри та невіри в середовищі Ізраїлю: “…народ, дивуючись, казав: ніколи не було такого в Ізраїлі. Фарисеї ж говорили: силою князя бісівського виганяє Він бісів” (Мф. 9:33-34). Таким чином Матфей дає зрозуміти, з якими підозрами зустрінуться апостоли та їх наступники, коли вони почнуть свою місію. Якщо навіть Ісус, – на думку тогочасної релігійної еліти, – не той, за кого себе видає, то, що тоді можна говорити про Його послідовників (пор. Мф. 10:25: «Досить для учня, щоб він був як учитель його, і для слуги, щоб він був як господар його. Якщо господаря дому назвали Вельзевулом, то чи не тим більше – домашніх його?“)?
Слова Ісуса «За вірою вашою нехай буде вам» (9:29) часто розуміють неправильно. Деякі навіть виводять з цього ціле навчання про так зване «Євангеліє процвітання», котре проголошує навчання, що Бог забере від нас усі хвороби та бідність, як тільки ми матимемо достатньо віри. Насправді, тільки контекст будь-якого вірша в Біблії, визначає правильну інтерпретацію.
Ісус наголошує сліпим, що їх віра у Його здатність і бажання їх зцілити спонукала їх прийти й отримати чудесний дар. Однак віра є тільки довірою до Бога, Який здатен учинити усе, але аж ніяк не тим, що ми хочемо, щоб Він зробив.
Проміжний підсумок діяльності Ісуса в Мф. 9:35 свідчить, що не зважаючи на всі очорнення, спротив та богохульство вчинені та висловлені супроти Нього, Він все ж не відхилився від Своєї місії: “І ходив Ісус по всіх містах і селах, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангеліє Царства і зціляючи всякі недуги і всяку неміч у людях“.
Отже у висновку маємо кілька основних реалій, які понині визначають наше життя: Ісус – Якого визнаємо Господом; світ – який сьогодні, так само як і тоді потребує Його втручання; ми – які називаємо себе Його учнями і є послані Ним до цього світу (Мф. 28:19). Жнива є дуже великі (пор. Мф. 9:37) – багато спраглих сердець чекають на Господа, Який через наше служіння хоче увійти в їх життя.
Чи просимо “Господаря жнива, щоб вислав женців на жниво Своє” (пор. Мф. 9:38) з такою ж самою ревністю й довірою, як взивали до Ісуса євангельські сліпці (пор. Мф. 9:27)? Чи самі, як учні, є готові переносити очорнення і зневаги сповняючи Його місію? Чи наше життя, довір’я, наш послух, як учнів до Ісуса, є настільки промовистими, що світ навколо нас зможе побачити, почути, досвідчити та переконатися, що “Ісус Христос учора й сьогодні і навіки Той же” (Євр. 13:8) та що Він є з нами “по всі дні, до кінця віку” (пор. Мф. 28:20)?