Кого і як прощати?
Протоієрей Георгій Ходун
Доброго дня, шановні друзі! Вас вітаю я, священик Георгій Ходун, на моєму ютуб-каналі, де ми разом з вами досліджуємо питання християнського богослов’я, Священного Писання, церковної та всесвітньої історії, а також нашого життя в церкві. Наразі, рубрика «Недільна проповідь», євангельський уривок, що його пропонує нам наш лекціонарій – це уривок із Євангелія від Матвія, 18 розділ. Сказав Господь наступну притчу.
Тому Царство Небесне подібне до царя, який захотів порахуватися з рабами своїми; коли він почав рахуватися, привели до нього одного боржника, який винен був йому десять тисяч талантів; а оскільки він не мав чим заплатити, то господар звелів продати його, і жінку його, і дітей, і все, що він мав, і віддати. Тоді раб той упав і, кланяючись йому, говорив: господарю, потерпи мені, і все тобі віддам. Господар змилосердився над рабом тим, простив його і борг відпустив йому. Раб же той, вийшовши, зустрів одного з товаришів своїх, який був винен йому сто динаріїв, і, схопивши його, душив і казав: віддай мені, що винен. Тоді товариш його впав до ніг його, благав його і говорив: потерпи мені, і все віддам тобі. Але той не захотів, а повів і посадив його у в’язницю, доки не віддасть боргу. Товариші його, побачивши таке, дуже засмутилися і, прийшовши, розповіли своєму господареві все, що сталося. Тоді господар покликав його і каже: рабе лукавий! Весь той борг я простив тобі, бо ти ублагав мене. Чи не належало й тобі помилувати товариша твого, як і я помилував тебе? І, розгнівавшись, господар віддав його мучителям, доки не віддасть йому всього боргу. Так і Отець Мій Небесний учинить з вами, якщо кожен з вас не простить від серця свого братові своєму провини його.
Кожна людина погоджується, що прощення – прекрасна річ, аж допоки така людина сама не опиниться перед альтернативою прощати чи не прощати, коли саме прощення має виходити саме від цієї людини – написав колись один християнин, котрий добре знав, що таке богопосвячене життя. Урок, який проходить через увесь Новий Завіт, полягає саме в тому, щоб для того, щоб отримати прощення, людина сама має прощати. Нам очевидно, що той, хто не прощає своїх ближніх, не може сподіватись на те, що Бог простить його. Навчивши учнів своєї молитви, Ісус почав розширювати і пояснювати одне з її прохання: «Бо якщо ви прощатимете людям провини їх – то й простить вам і Отець ваш Небесний, а якщо не прощатимете людям провини їх – то й Отець ваш Небесний не простить вам гріхів ваших» – сказав Христос у Євангелії від Матвія. Схожу річ сказав і апостол Яків: «Суд без милості тому, хто сам не виявив милості». Отже – небесне і людське прощення йдуть пліч-о-пліч.
Загалом кожний християнин розуміє і погоджується, що прощення – вкрай необхідна чеснота, проте інколи у нас виникають проблеми із нею, але не через те, що ми занадто жорстокі чи злопам’ятні, а тому, що прощення – це досить багаторівневе явище і вимагає тому певної деталізації.
Так ось, по-перше, прощення – це акт людської волі, а не дар, яким одна людина обдарована, а інша, навпаки, позбавлена. Інколи люди кажуть, я не можу простити. Ну, це не правда, кожен може прощати і прощати в будь-якій ситуації, інша справа, що інколи прощати дуже і дуже важко – це все ми добре розуміємо, але це вже питання внутрішніх можливостей людини, її внутрішніх ресурсів, але, загалом, кожен з нас має таку здатність – прощати.
По-друге, важливо пам’ятати, що прощати і пам’ятати те, що колись відбулося – це не тотожні явища, тобто я можу пам’ятати якусь болючу для мене ситуацію чи образливе слово, і разом з тим прощати людину, яка вчинила зі мною недобре. І навпаки – я можу щось забути, але тільки мені про це нагадають, я зразу відчуваю осуд і неприязнь до свого кривдника, що і свідчить про несправжнє прощення а, скоріше, про нашу забудькуватість.
І по-третє, прощення не означає підтримки чи виправдання нашого кривдника. Дійсно, інколи в результаті прощення та примирення між людьми можуть відновитись колишні міри стосунків – стосунків дружніх чи родинних, наприклад, але це загалом не обов’язковий наслідок прощення. Потерпіла сторона сама вирішує ступінь відносин, майбутніх відносин і, взагалі, сама вирішує (потерпіла сторона), чи потрібно ці стосунки відновлювати. Враховувати цю обставину дуже важливо, бо нерідко нам доводиться зустрічатись із маніпуляціями, якими часто користуються кривдники. Вони спочатку роблять людині боляче, а потім, апелюючи до християнських чеснот, вимагають від людини прощення, вимагають того, щоб людина зробила вигляд, начебто нічого такого особливого і не відбулося. «Християнин повинен прощати, – кажуть вони, – і ні на кого не ображатись. А що ти за християнин, якщо ти на мене ображаєшся»? Відповідь таким маніпуляторам повинна бути одна: «Ти, кривдник, не повинен нікого ображати, а не від постраждалого вимагати прощення. Прощення можна очікувати, а ніяк не вимагати».
Інколи кривдники змінюються, змінюють своє життя, і прощення в такому випадку нам дається набагато легше, бо ти розумієш, що минуле, таке болісне для тебе, вже ніколи не повториться. Разом з тим, ми покликані прощати і навіть тоді, коли людина не змінюється і тут в нагоді нам повинна прийти розсудливість, яка спонукає нас прощати за минуле, а майбутнє формувати так, щоб не дати кривднику знову проявити себе у нашому житті, тому що прощення – це не слабкість, якою дозволено користуватись і не заклик вчиняти нові злодіяння, бо колишнє вже начебто прощене. Прощення кривдника, який не усвідомив власні помилки та жодним чином не змінився – це християнська чеснота гідна захоплення, бо цілком відповідає новозавітній моралі, але такий високий порив повинен завжди доповнюватись тим, щоб зі свого боку ми, наскільки ми на це здатні, унеможливлювали на майбутнє агресію чи інші негативні вчинки з боку кривдника.
Запобігати злу та унеможливлювати його скоєння – це чеснота нічим не менша, аніж, власне, прощення – навіть більша, бо прощення стосується тільки нас, а запобігши майбутньому злодіянню ми допоможемо і іншій людині, яка опинилась в тенетах спокус.
Отже, прощення, якого очікують від нас, напряму пов’язане з прощенням, в якому маємо потребу ми самі. Ніхто з нас ніколи не прощає першим, бо кожного з нас вже колись простив Господь і ми вчиняємо з іншою людиною лише так, як вже колись вчинили з нами. Прощаючи іншого, ми не робимо людині якусь особливу послугу, а лише вчиняємо по справедливості, бо самі колись незаслужено були прощені, не дарма ж апостол Павло пише: «приймайте один одного, як і Христос прийняв вас, робіть так заради слави Божої».
Дякую всім за увагу, мир і милість Господня, нехай буде з усіма нами.