Про немилосердного боржника
Священник Юрій Щурко, УКУ
Для того, щоб краще зрозуміти чому Ісус розповів притчу про потребу прощення, потрібно прочитати Мф. 18 від самого початку: в цьому розділі Ісус використовуючи різні приклади, пояснює Своїм учням природу Божого Царства. За словами Христа, громадянами цього Царства можуть бути тільки ті люди, які своєю щирістю, невинністю та простотою є подібними до малих дітей (18:1-11). Сам небесний Отець завдяки Своїй незбагненній любові є подібний до них. Його воля полягає в тому, щоб усі Його діти були щасливі, а якщо хтось не довіряє Його любові, та легковажно пуститься на манівці, Отець шукатиме Свою дитину поки не знайде, а знайшовши її радіє і тішиться нею понад усе на світі (18:12-14). Отець хоче, щоб учні, яким Він делегує спеціальну владу вирішувати різні справи посеред Його дітей, використовували її з великою відповідальністю – себто з миром, терпеливістю, та справедливістю (18:15-18). Діти Небесного Отця можуть бути впевненні та переконані – якщо вони разом будуть про щось Його просити – то Він дасть їм чого б вони не просили (18:19-20).
Матфей пише, що після цього повчання до Ісуса підійшов Петро й каже до Нього: «Господи, скільки разів прощати брату моєму, який згрішить проти мене? Чи до семи разів? Ісус говорить йому: не кажу тобі – до семи, але до сімдесяти разів по сім» (Мф. 18:21.22).
І далі для кращого пояснення Господь розповів притчу, в якій пояснив, яку природу повинні мати стосунки тих, які (говорячи мовою ап. Павла) хочуть стати спадкоємцями Божого Царства: кожен член нового Божого люду повинен глибоко усвідомлювати надзвичайне Боже прощення та милосердя (10 000 талантів = 60 мільйонів денних заробітків. Це сума, яка перевищувала дохід будь-якого царя в Палестині – Галилея та Перея разом за рік здавали в казну 200 талантів), яким він чи вона обдаровані, та бути готовим до вияву бодай подібного милосердя у вигляді прощення стосовно інших людей (100 динаріїв сума заробітку за 100 днів праці – смішна супроти суми прощеної Господом, але бодай під силу звичайної людини).
Через гріх ми стали ворогами та боржниками Господа. Проте, як пише ап. Павло: «І вас, мертвих через злочини і гріхи ваші, в яких ви колись жили за звичаями світу цього, з волі князя піднебесного, духа, що діє тепер в синах противлення, між якими і ми всі жили колись за нашими плотськими похотями, виконуючи бажання плоті й помислів, та були за природою дітьми гніву, як і інші, Бог, багатий милістю з великої Своєї любови, якою нас полюбив, і нас, мертвих за злочини, оживотворив із Христом, – благодаттю ви спасені, – і воскресив із Ним, і посадив на небесах у Христі Ісусі, щоб у майбутніх віках явити безмірне багатство благодаті Своєї в благості до нас у Христі Ісусі. Бо благодаттю ви спасені через віру, і це не від вас, це – Божий дар» (Еф 2:1-8). Таким чином Матфей розповідаючи цю притчу для своїх читачів ставить нас перед фактом незбагненної Божого любові та милосердя – реальностей, перед якими тьмяніють, стають мізерними та тупиковими всякі наші порахунки та людська логіка (своїми силами ми просто не здатні повернути «всього боргу» (Мф. 18:34) ні людям, ні Богові).
Чи ми вже «змогли зрозуміти з усіма святими, що є ширина‚ і довжина, і глибина, і висота, і зрозуміти любов Христову, яка перевищує розуміння, щоб вам сповнитися всією повнотою Божою» (Еф. 3:18-19), щоб вже не власними силами, але «любов’ю Христа Ісуса» (Флп. 1:8), яка «влилась у серця наші Духом Святим, даним нам» (Рим. 5:5) ділитися нею з іншими, зокрема прощаючи кривди вчинені нам, і тим самим розриваючи ланцюг ненависті та зла, ставати оцим «новим створінням» (Гал. 6:15; 2Кор. 5:17), знаком присутності нового життя, яке дароване світові через смерть та воскресіння Христа?