Ти – обраний! Бог обрав тебе!
Протоієрей Георгій Ходун
Друзі, радий вас усіх вітати. Вдячний за те, що знаходите час для перегляду цього відео. Знаєте, цим ютуб-каналом займаємося вже майже рік. Є певні результати. Завжди, звичайно, хочеться чогось більшого, але ми працюємо не заради великого обсягу, а заради великого змісту. Все, що пов’язане з іменем Господнім, має велику ціну, особливо для тих, хто прислухається до тих слів, які нам каже Господь і до тих слів, які ми передаємо із власного християнського досвіду.
Вже декілька відео, як ви побачили, ми знімаємо не в приміщенні – тут, на вулиці, майже на тому місці, де ми знімали і в минулому році. Це набагато атмосферніше і зручніше, єдине, що нам дещо заважають такі маленькі комашки, які тут літають, але ви на них сильно, будь ласка, не зважайте. Це як певна маленька спокуса, хоча це, звичайно, не в біблійному сенсі спокуса, тому що ці комашки також є Божим створінням, хоча вони інколи спричиняють невеликі незручності, але ми робимо важливу справу і на невеликі незручності звертати увагу особливо не будемо.
Сьогодні у нас, до речі, неділя, яку ми могли б назвати звичайною, – звичайною в тому сенсі, що вона не є святковою. До цього у нас був період від Пасхи до П’ятидесятниці, потім у нас була святкова неділя «всіх святих», а зараз у нас починається цикл неділь, які мають просто свою нумерацію. Зараз друга неділя після П’ятидесятниці, потім буде яка-небудь 17-та, потім 28-ма, для кожної з цих неділь є фіксоване євангельське читання, але особливих назв ці неділі не мають.
Починаючи із сьогоднішньої неділі, ми беремося за Євангелія від Матвія. Перший уривок, який нам пропонується – із четвертого розділу. Чому не з першого, спитаєте ви? А дуже просто, тому що перших три розділи Євангелія від Матвія досить чітко пов’язані із певними специфічними моментами життя Христа – наприклад, про Його родослів’я, Його народження, Його хрещення. І оті уривки будуть читати у відповідний час літургійного року, але починаючи із четвертого розділу є вже такий текст, який можна прочитати у будь-який день богослужбового року. Для сьогоднішньої неділі нам пропонується історія про покликання перших апостолів.
Йдучи повз Галілейське озеро, Ісус побачив двох братів Симона, який звався Петром, та його брата Андрія, які закидали невід в озеро, бо були рибаками. І сказав їм Ісус: «Ідіть у слід за Мною, і Я зроблю вас ловцями не риби, а душ людських».
Вони відразу ж полишили свої сіті і подались за Ним. Потім Він пішов далі і побачив іще двох братів – Якова, сина Зеведеєвого, і Якова, брата Іоана, які, сидячи із своїм батьком Зеведеєм у човні, лагодили рибальські сіті. І Ісус покликав і їх.Вони одразу ж покинули човен свого батька і подались за Ним. І Ісус обійшов усю Галілею, проповідуючи в синагогах і навчаючи про царство Боже, зціляючи всі недуги та хвороби людські.
Я думаю, всі ми прекрасно пам’ятаємо, що у апостола Павла в Посланні до Римлян є такі ж слова: «Бог покликав тих людей, і ті, хто був покликаний, були виправдані перед Богом, і ті, хто були виправдані, були прославлені». У певних спільнотах ці слова трактуються як свідчення того, що Бог розділив людей на дві нерівні групи і одну з них, меншу, визначив для спасіння, а інші же, це значно більша кількість людей, виявляються негідними цього обрання. Інколи намагаються це пояснити Божим передбаченням – мовляв, Господь знає, хто з ним буде, і отже тих, хто буде жити добре, він заздалегідь обирає, а інших очікує засудження. Існує навіть думка, що тих, кого Господь вибрав, навіть вже і своєю свободою скористатися в повній мірі не можуть, аби відмовитися від свого обрання. Ну, і навпаки, хто не обраний, то жодні вчинки не змінять думку Бога про таку людину. Не варто пояснювати, що ті, хто схильні до таких думок, вважають саме себе тими обраними, які будуть виправданими і прославленими.
Чому я згадав ці слова апостола Павла? А євангельське читання сьогодні також про обрання. Христос обирає перших учнів. Обрання у біблійній традиції, хоч Старого Завіту, хоч Нового – це завжди подія непересічна. На обранця, до якого би служіння він не був покликаний, дивились як на особливу людину, логіка цього була зрозуміла – якщо Бог покликав, то людина вже гідна свого обрання. І це важлива думка, від якої ми почнемо сьогоднішні роздуми: спочатку людина стає гідною свого обрання, а лише потім Бог підтверджує її гідність Своїм покликанням.
Дуже важливо побачити поруч із собою людей особливих, тих, хто будуть суттєво відрізнятися від оточуючих і знаходження поруч з ними дає приклад, дає натхнення і навіть відчуття певної безпеки. Навіть, якщо я не зовсім гідний – то біля мене той, хто може бути моїм заступником, буде мене спрямовувати, нести певну відповідальність за мене перед Богом. Погодьтесь, що це цілком зрозуміло. І так буде легко думати довгий час, поки у свідомості більшості людей світ буде розділений на дві частини: є особливі люди, майже ідеальні, які особливі у всьому, і є звичайні, пересічні. Знаєте, таке ж мислення цілком співпадало і з соціальним устроєм світу, тому що довгий час у суспільстві була невелика кількість людей особливих, привілейованих, верхівки, панівної верхівки, у яких, пам’ятаєте, як раніше жартували, у них навіть і «кров іншого кольору», а абсолютна більшість людей, нібито звичайні, які нічого особливого у цьому світі не могли ані зробити, ані на щось особливе розраховувати.
У свідомості людей карбується ідея, вона ж карбується віками, що особлива людина – особлива у всьому. Зараз, вже пару століть, хоча б принаймні пару поколінь, ми живемо в іншій парадигмі і знаємо, що всі люди – люди звичайні, всі люди майже однакові, які б прізвища чи титули не носили, особливість людини вимірюється не її походженням, тобто не прізвищами її батьків, а в першу чергу тим, ким людина є сама, ким завдяки власним зусиллям і досягненням людина сама змогла стати. Такий підхід, насправді, він набагато ближче до біблійного, адже він уникає такого необґрунтованого піднесення людини виключно через її походження, посаду або навіть ступінь церковного служіння. Такі висновки зробив особисто я, розглядаючи історію про покликання перших чотирьох апостолів. Ми ж їх знаємо, як новозавітних авторів, як ревних проповідників, як засновників помісних церков, в кінці кінців, як мучеників за істину Христову. Але це все буде потім в їхньому житті. А що було на момент їх покликання? Чи суттєво відрізнялись вони на момент покликання від свого оточення? Чи саме оце обумовило їх покликання – що вони начебто вже тоді були особливими?
Чи були вони цілком готовими і гідними свого звання на момент покликання? Очевидно, ні. В Євангелії ми неодноразово ще будемо читати про досить непривабливі слова і вчинки апостолів. Все це ж не важко пригадати: насамперед, в справі про першість, або пропозиція знищити яке-небудь самарянське поселення, або інколи повне нерозуміння слів, які казав Христос.
Мені здається, що автори Євангелія, власне апостоли, навмисне не прибрали із тексту ці історії про себе, де вони самі виступають в такому не зручному вигляді. Я думаю, тут справа не в якомусь штучному смиренні або самоприниженні, а справа в тому, що ці всі приклади свідчать про що? Нам важливо зрозуміти, що Бог обирає не тих, хто вже гідний, а інакше Йому було просто нікого обирати, а Бог обирає тих, хто має бажання відізватися на Його поклик, Бог не обирає для себе вже готових служителів, яких, начебто, Він колись заздалегідь підготував, а потім їх просто притримував для того, щоб у потрібний час дістати. Навпаки – Бог має справу з тими, хто є, хто в Нього є – з тими Він і має справу, допомагаючи тим, хто в Нього є, проходити шлях свого становлення. Бог не чекає, коли будуть виключно гідні, Бог має справу з тими людьми, які у Нього є. Саме тому, покликання Богом ще не є свідченням досконалості людини чи її особливості, особливість покликаної людини лише в тому, що вона погодилась відповісти на поклик, а оцінюватиметься людина в кінці кінців згідно того, чи принесло її служіння якийсь результат хоча б самій цій людині, ну а ще краще її оточуючим.
Не факт обрання, а кінцевий результат – ось, що має значення. Важливо зазначити, що в реаліях Нового Завіту, ми не маємо права розуміти під покликаними людьми лише тих, хто через певні богослужбові чини був поставлений на ступінь церковного служіння. Це ж досить маленька кількість християн. У церковнослужителів, священнослужителів (тут терміни не важливі), у цих людей є особливе служіння для спільноти вірних, але, по-перше, це служіння ще повинно бути випробуване часом, а по-друге, будь-який церковний сан є лише додатковою надбудовою, над-фундаментальною властивістю кожного християнина. Кожний християнин з моменту хрещення є вже богопосвяченою особою – як пише апостол Петро «народ царів і священиків». Християни є отим самим святим народом. Належать Богові всі християни, а не лише ті, які мають певні церковні чини, кожний християнин вже є обраним, кожний християнин вже є покликаним і наскільки цей поклик ми реалізуємо у власному житті, у який спосіб ми його реалізуємо – це залежить виключно від нас.
Я не думаю, що тут повинна існувати якась градація більших чи менших покликань, кращих чи гірших покликань. Перше, на що нам потрібно звернути увагу – це те, чому ми насправді присвячуємо себе, чому ми віддаємо своє серце. Навряд чи в кінці кінців Бог буде оцінювати обсяг, який ми зробили, важливіше те, ким ми стаємо у процесі досягнення своєї мети. Не потрібно спокушатися бажанням зробити якомога більшу справу або зробити більше справ, начебто за них дають більшу нагороду, винагороджуватиметься саме наше серце – те, яким воно стало в результаті наших зусиль, наших вчинків, великих чи маленьких, обсяг тут немає значення.
Не кількість формує нас, а те, чому, а найголовніше кому, ми присвячуємо самих себе. Велика радість, що наші серця завдяки спільній вірі мають однакове посвячення і б’ються в унісон – і це допомагає нам більш натхненно реалізовувати своє покликання і своє служіння.
Я думаю, що цей канал – це один із способів мого служіння християнам, в першу чергу тим, з ким я був знайомий ще до відкриття цього каналу, потім сюди доєднались ті люди, які мені з часом стали знайомими, але більшість я, мабуть, особисто і не знаю, хтось з вас живе в Україні, хтось поза її межами. Велику вдячність я приношу вам, брати і сестри, за те, що ви даєте можливість мені робити свою справу, реалізовувати себе як християнина, як священика. Заздалегідь вам, дорогі мої друзі, шановні брати і сестри, вдячний! І до нової зустрічі наступної неділі!