Покликання апостолів
Священник Юрій Щурко, УКУ
В свято П’ятидесятниці церква читає Євангеліє про нове життя, яке Господь хоче подарувати кожній людині. Уривок з Євангелія від Івана (7:37-52) дуже конкретно вказує на спосіб як це має відбутися – вживаючи символіку води, котра дає абсолютно нову якість життя, Ісус говорить про Святого Духа: кожен, хто повірив в Ісуса (довірив Йому своє життя), отримує обіцянку, що в ньому буде мешкати Дух, – особистісна та оновлююча присутність Бога. Книга Діянь апостолів, засвідчує, що на п’ятдесятий день після Воскресіння Ісуса ця обіцянка сповнилася і на апостолів зійшов Святий Дух (пор. Дії 2:1-11), Який цілковито перемінив їх життя – з переляканих та розгублених людей вони перетворилися на енергійних та відважних свідків (див. цілу книгу Діянь).
В першу неділю після П’ятидесятниці згадуємо всіх святих – тобто тих осіб, які впродовж історії Церкви прийнявши благодать Св. Духа, були завжди готові свідчити Христа (див.. Мф. 10:32-33), навіть якщо це вимагало ставити Бога понад усе (див. Мф. 10:37-38) та долати найрізноманітніші перешкоди та спокуси (див.. Мф. 19:27-30). Читання з Апостола цієї неділі (Рим. 2:10-16) каже, що все це стало можливим завдяки одній дуже важливій рисі, якою можна охарактеризувати поведінку учнів Ісуса в усі часи – вірі, – котра в біблійній мові означає радикальне довір’я свого життя Христові (див. Євр. 11:38-12:2).
Друга неділя після П’ятидесятниці пригадуючи нам покликання апостолів, каже, що Господь ще не завершив Своє діло нового творіння (див. 2Кор. 5:17). Подібно як колись звичайним рибалкам – “Симонові, що звався Петром, та Андрієві, – його братові, а також Яковові, синові Заведея, та Іоанові,- його братові” (див. Мф. 4:18,21) – Ісус сьогодні каже до мене і до тебе: “Ідіть за Мною, і зроблю вас ловцями людей”. Сьогодні, як і тоді, серед численних викликів та небезпек, цей заклик виглядає надто радикальним та шокуючим. Проте тоді, коли до Ісуса приводили “всіх немічних, хворих на всілякі недуги, й одержимих, і біснуватих, і сновид, і розслаблених – і Він зціляв їх” (Мф. 4:24). Сьогодні таких людей навколо не менше, й Ісус сподівається, що коли ми відповімо на Його заклик, Він зможе дати нам силу Свого Духа та радість буття новим творінням, щоб уже через нас – таких простих і слабких, – як ці рибалки, – преображати навколишній світ.
***
Слідувати за Христом
Проповідь Ісуса починається з урочистого проголошення (κηρύσσειν) заклику до покаяння (μετανοεῖτε) – тобто переміни мислення, оскільки наблизилося Боже панування над світом (Небесне Царство) – Мф. 4:17.
Особами, котрі мають допомогти Йому змінити уми і серця людей, виявляються звичайні рибалки, – на перший погляд найменше приготовані до цього люди.
Божий менеджмент є однак цілком інакший: на відміну від єврейських учителів – рабинів, до котрих самі приходили ті, які хотіли вивчати Тору (Боже Слово), Ісус перший проявляє ініціативу. Виглядає, що спосіб поширення Доброї Новини, про те що «Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне. Бо не послав Бог Сина Свого в світ, щоб судити світ, а щоб світ спасся через Нього» (Ін. 3:16-17) вимагає цілком інших способів та підходів, – це будуть робити не професіонали вишуканою риторикою чи мудрістю слова, але свідки силою Святого Духа. Пізніше апостол Іван, один з двох синів Заведея писатиме: «Про те, що було від початку, що ми чули, що бачили своїми очима, що розглядали і чого торкалися руки наші, про Слово життя, – бо життя явилось‚ і ми бачили‚ і свідчимо, і звіщаємо вам це вічне життя, яке було в Отця і явилось нам, – про те, що ми бачили і чули, звіщаємо вам, щоб і ви мали єднання з нами: а наше єднання – з Отцем і Сином Його, Ісусом Христом. І це пишемо вам, щоб радість ваша була повна» (1Ін. 1:1-4).
Павло, який зібрався переслідувати християн, але навернувся, після того як Ісус з’явився йому на дорозі в Дамаск, також відразу (як і дві пари братів у сьогоднішній Євангелії) став апостолом Воскреслого (Дії 9), й пізніше, хоча й був ученою людиною, писав подібні слова до спільноти в Коринті: «І слово моє, і проповідь моя були не в переконливих словах людської мудрости, а в явленні духу і сили, щоб віра ваша утверджувалася не на мудрості людській, а на силі Божій» (1Кор. 2:4-5). Цікаво, що Коринт у духовному та моральному плані був «пропащим» місцем без жодних шансів на переміну, однак відважне свідчення Павла, проголошення Христа розп’ятого (1Кор. 1:23) та дія Святого Духа, – неможливе зробили можливим, – в цьому місці постала одна з найбільших християнських спільнот.
Показовим є факт, що апостоли над запрошенням Ісуса довго не роздумують, але реагують відразу – слідують за Ним. З боку це може виглядати на цілковиту авантюру, однак такою ж щирою, спонтанною та водночас постійною, інколи навіть безумною (пор. слова Павла про безумство в очах людей хреста Ісуса в 1Кор 1:22-24) та водночас повністю жертовною є і любов Бога до людей.
Очевидно, що така відважна відповідь мала свою ціну, – втрату комфорту, виклик першості апостольства над родинними чи сімейними справами, й звичайно чисто економічні негаразди чи втрати…
Сьогодні Ісус виходить на мою і твою стежину життя й запрошує слідувати за Ним. Цей виклик звернений до різних людей. Одні є вчені як Павло, а інші просто «звичайні люди», про яких великий апостол згадує в листі до Коринтян: «Погляньте, браття, хто ви‚ покликані: небагато серед вас мудрих за плоттю, небагато сильних, небагато благородних; але Бог обрав немудре світу, щоб посоромити мудрих, і немічне світу обрав Бог, щоб посоромити сильне; і незнатне світу і принижене, і нічого не значуще обрав Бог, щоб скасувати значуще, – щоб ніяка плоть не хвалилася перед Богом» (1Кор. 1:26-29). Однак важливим не є те чи ми добре приготовані, вчені чи ні – важливим насправді є тільки, якою є наша відповідь Христові.
Без щирої, позитивної відповіді Господові, не можливі наші з Ним щирі стосунки та унікальний досвід Його Любові, котрі зможуть стати фундаментом для нашого особистого свідчення. Це однак матиме свою ціну… Завжди.
Коли я сьогодні думаю над цим Євангелієм і питаю себе, якою є та повинна бути моя відповідь Господові, то перед моїми очима, як напевно перед багатьма іншими сьогодні, стоїть щира й усміхнена постать Василя Сліпака – молодого чоловіка, повного сил, котрий не завагався щоб полишити особисте спокійне життя в Парижі, й пожертвувати своїм життям на Сході України.
Хай Господь прийме Його та всіх інших наших сестер і братів, які пожертвували своїм найціннішим, у Свої люблячі обійми й дарує їм мир, який світ не може дати (пор. Ін. 14:27), а нам дарує відвагу бути справді вільними, щоб відразу відповідати кожного дня на Його покликання слідувати за Ним, й таким чином жити для утвердження Його Царства.