Господи, спаси мене!
Протоієрей Георгій Ходун
Доброго дня, шановні друзі. Вас вітаю я, священик Георгій Ходун, на моєму ютуб-каналі, де ми разом вивчаємо християнське богослов’я, Священне писання, всесвітню історію, церковну історію, а також вчимося жити як християни – в лоні церкви. Наразі, рубрика «Недільна проповідь» і біблійний уривок, який пропонує наш богослужбовий лекціонарій – це Євангелія від Матвія, 14 розділ.
І зараз же спонукав учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як він відпускав народ. І коли відпустив народ, пішов на гору помолитися на самоті, як звечоріло, він був там сам один. Човен уже був посеред моря і його кидали хвилі, бо вітер був супротивний, о четвертій сторожі ночі (Ісус) прийшов до них, ступаючи морем. Учні, побачивши, що він іде морем, жахнулись. «То привид!» – заговорили й закричали з переляку. Та Ісус тієї ж миті мовив до них: «Заспокойтесь – це Я, не страхайтеся!» Аж тут Петро озвавсь до нього й каже: «Господи, коли це ти, повели мені підійти водою до тебе!» «Підійди!» – сказав Ісус. І вийшов Петро з човна, почав іти по воді і підійшов до Ісуса, але побачивши, що вітер сильний, злякався, почав потопати й крикнув: «Господи, рятуй мене!» Ісус же простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: «Маловіре, чого засумнівався?» І як увійшли до човна, вітер ущух, а тоді ті, що були в човні, вклонилися йому до ніг, кажучи: «Ти істинно – Син Божий!» І перепливши, прибули в землю генісаретську.
У деяких перекладах на сучасні мови навіть сказано, що Ісус не просто попросив учнів першими відпливти, а навіть їх змусив. І це слово здається на перший погляд дивним, але якщо ми звернемося до опису цієї події у євангеліста Іоана, то знайдемо цьому раціональне пояснення. Євангеліст Іоанн повідомляє, що після насичення багатьох людей народ хотів прийти і насильно Ісусу зробити царем, це була хвиля загального піднесення, а враховуючи, в якому збудженому стані знаходився соціум у Палестині, то легко могло б початися повстання під знаменами Ісуса. Ситуація була небезпечною, а учні могли б її тільки ускладнити, тому що і вони мали уявлення про Ісуса у категоріях земної влади і сили, саме тому Христос, щоб не наражати нікого на додаткову небезпеку, змушує учнів відпливти у інше місце, а сам також залишає розпалений натовп і йде в безлюдне місце молитися.
Євангелісти неодноразово відмічають молитву Христа, яку він звершує наодинці – здається, це для Христа було таким способом знаходити для себе сили далі спілкуватися із людьми, більшість із яких від нього нічого, окрім хліба та видовищ не чекали. Мабуть, це невимовно важко присвячувати себе тим, хто тебе навіть до кінця і не розуміє – але, власне, для цього Христос і приходить у цей світ, Його молитва наодинці – це унікальне явище, яке розумів і цінував Христос, і ціну якого потрібно пізнати і нам. Молитва, яка відбувається в тиші, яка відбувається наодинці – це унікальне явище, яке дивовижним чином впливає на людину, особливо на ту людину, яка постійно перебуває у метушні, у спілкуванні, людину, яка постійно перевантажена інформацією. І ось якраз залишитись наодинці із собою і мати єдиним своїм співрозмовником Бога, який також небагатослівний – це час такої, граничної відвертості і можливість почути самого себе та голос Бога, який безумовно кожного разу відповідає на наші молитви. Молитва, яка промовляється у вирі повсякденної метушні, це безумовно молитва і вона є дієвою, але реально на нас впливає та нас формує виключно та молитва, на якій ми зосереджуємося повністю.
Втім, потрібно додати, що немає такої молитви, яку б ми не могли на певний час відкласти, якщо наш ближній потребує нашої допомоги. Цього принципу також дотримується Христос, для допомоги, яку потребували апостоли. Вони вже були на морі, був сильний вітер, їх збило з курсу, хвилі почали потрапляти у човен – тож Христос іде на допомогу своїм учням. Мабуть, це один із найулюбленіших євангельських сюжетів, коли Христос простягає руку тонучому Петру: бачачи житейське море, схвильоване бурею напастей, ми про цю подію навіть співаємо під час богослужіння; бачачи, що наше життя – це і справді ніби таке бурхливе море, ми чекаємо на руку Господню і вона буде простягнута, якщо ми довіряємо Христу.
Інколи людина розчаровується, бо здавалося б, вона звернулась до Бога, але не отримала бажаного. І тому виникає питання: а що потрібно робити, щоб Бог виконав твоє прохання, твоє бажання так, як Христос виконав прохання Петра: Господи, спаси мене? Чи достатньо просто промовити ці слова чи якісь інші важливі? Проблема в тому, що Бог так не діє взагалі. Бог не механізм, якому потрібно надати відповідні умови і все нібито запрацює. Історія тонучого Петра і рятуючого Христа – це про особисті відносини, а не про те, щоб прочитати якусь потрібну, – як то хтось каже, – «сильну молитву» і Бог тобі все за це виконає, ні. Коли ти довіряєш Богу і маєш з ним особисті відносини – то тобі не потрібні жодні умовності і жодні формальності. І навпаки, якщо для тебе Бог виключно спосіб для досягнення твоїх цілей – то скільки б ти там не читав молитов, до скількох би монастирів ти не їздив на паломництво, це все може жодним чином тобі не допомогти.
Весь драматизм відносин людини з Богом в тому, що без них, тобто без цих відносин, всі релігійні правила будуть не більш, аніж формальністю, і навпаки – з ними, з цими живими відносинами, жодний зовнішній прояв нашої релігійності не задовольнить реальної потреби у відносинах з Богом. Всі ситуації, коли ми вирішили довіритись Богу, навіть всупереч здоровому глузду і власному досвіду, складають наш багаж віри, не як повторення догматичних визначень, а віри – як особистої історії про те, як Бог діяв у твоєму житті.
Тут цілком доречними є слова пророка Давида із 142 псалму. Власне кажучи, віра – це і є факти життя, віра – це не емоції, не відчуття і навіть не богословське формулювання, хоча вони безумовно дуже важливі. Віра – це факти того, як Бог діяв і діє зараз у моєму житті, у житті церкви і всього світу, а разом з тим віра – це і те, як я виконував і зараз виконую Його слова, тобто віра – це довіра і вірність. Поєднання моєї довіри і моєї вірності Богу, дає можливість зародитися та зрости такій вірі, яка б з впевненістю могла сказати: «Господи, спаси мене» – знаючи, що це слово неодмінно буде почути.
Дякую всім за увагу. Мир і милість Господня! Нехай буде з усіма нами!