Зцілення Гадаринського біснуватого
Протоієрей Георгій Ходун
Шановні друзі, радий усіх вас вітати. Наразі у нас уже середина листопада місяця. І навкруги не лише листя впадають, а і всякі віруси по вулицям ходять, один із них і мені зустрівся. Це я розповідаю для того, щоб якщо ви почуєте, що мій голос відрізняється від звичного, то розумію, що це така невеличка проблема, можливо, яка буде розповсюджуватись на це відео, можливо, на декілька наступних, але загалом жодної проблеми немає, тим більше, що ми пам’ятаємо слова апостола Павла, який сказав про те, що слово Боже нічим зв’язати не можна, ні якимись кайданами, ні хворобою. Робимо свою справу, тому що вона того варта. І наразі 23 неділя після П’ятидесятниці, і уривок із Євангелія від Луки, це восьмий розділ, про зцілення біснуватого.
І припливли в землю Гадаринську, що навпроти Галилеї. Коли ж Він зійшов на берег, зустрів Його один чоловік з міста, що упродовж багатьох років мав бісів, і не вдягався в одяг, і жив не в домі, а в гробах. Побачивши ж Ісуса, він закричав, припав до Нього і гучним голосом сказав: що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Вишнього? Благаю Тебе, не муч мене! Бо Ісус повелів нечистому духові вийти з цього чоловіка, тому що він багато років мучив його; і в’язали його ланцюгами залізними і путами, і стерегли його, але він розривав ланцюги, і гнав його біс у пустелю. Ісус запитав його: як твоє ім’я? Він же сказав: легіон, – бо багато бісів увійшло в нього. І вони благали Ісуса, щоб не повелів їм іти в безодню. Тут же на горі паслося велике стадо свиней. І біси благали Його, щоб дозволив їм увійти в них, і повелів їм. Біси, вийшовши з чоловіка, увійшли в свиней, і кинулося стадо з кручі в озеро, і потонуло. Пастухи, побачивши, що сталося, побігли і розповіли в місті і по селах. І вийшли побачити, що сталось; і, прийшовши до Ісуса, знайшли чоловіка, з якого вийшли біси, одягненого і при своєму розумі, котрий сидів біля ніг Ісусових, і вжахнулися. А ті, що бачили, розповіли їм, як зцілився біснуватий. І весь народ краю Гадаринського просив Його відійти від них, бо їх охопив великий страх. Він увійшов у човен і повернувся. Чоловік же, з якого вийшли біси, благав Його, щоб бути з Ним. Але Ісус відпустив його, сказавши: повернись у дім твій і розкажи, що сотворив тобі Бог. Він пішов і проповідував по всьому місту, що сотворив йому Ісус.
Так можна розпочати історію про спасіння одержимого. Звичайно, у тій місцевості жили юдеї, але їх кількість була незначною. Коли Христос прийняв рішення прийти до Гадари чи Гераси, по-різному це місце називалося, то на шляху до цього місця був шторм, який Христос, як ми пам’ятаємо, вгамовує своїм словом, але і на березі – там інша буря, там людина-буря, там біснуватий. Стародавній світ, як ми знаємо, наполегливо і безперечно вірив у те, що злі духи наповнюють цей всесвіт і кожний з цих бісів тільки і чекає того, щоб принести людині якусь шкоду. І ось була людина, яка була одержимою. Місце, де він проживав, було безлюдним, знаходилось далеко за межами міста і розважливий мандрівник тримався від цієї місцевості якомога далі, але Христос, як ми чуємо, цілеспрямовано йде до цієї людини в це місце.
І ось це рішення Христа в конкретному випадку дає одержимому зцілення, а нам дає приводи для важливих роздумів. Тут спочатку нам потрібно згадати слова із послання Іоана Богослова: «Бог є світло, і темряви в ньому немає зовсім». Світло просвічує, це ми розуміємо, але Бог, який є світло, немов вогонь палаючий, що може знищити, і саме таким вогнем палаючим Христос постає для лукавих духів. Потрібно зауважити, що вони першими починають діалог, щоб знайти спосіб якомога швидше позбутися Господа, бо Його присутність для них нестерпна.
Життя без Бога, що його свідомо обирають біси і до цього спокушають людей, це не лише один із можливих, так би мовити, альтернативних способів існування – мовляв, є якийсь шлях життя з Богом, а є якийсь інший шлях і начебто ми можемо вибирати із цих начебто рівних варіантів. Ні, ми бачимо, що вплив лукавих духів на Боже створіння, на людину чи навіть на тварину, завжди деструктивний і згубний – тобто це не шлях життя, а це шлях смерті і, до речі, не важко помітити, що кожній істоті біси намагаються завдати максимального страждання. Свиней вони відразу нищать, бо ніякої більшої шкоди завдати їм не можуть, аніж завдати фізичної болі, фізичної смерті, а ось людину протягом довгого часу методично позбавляють людського образу, цілком ймовірно, що лукавим більше подобається завдавати внутрішнього страждання, саме таке страждання здатна переживати лише людина.
До речі, також ми можемо і нам, я вважаю, потрібно звернути увагу на те, яка є різниця у ставленні Христа до біснуватого і до, власне, лукавих духів. Про людину, навіть біснувату, Христос турбується, лукавим духам наказує. І особисто у мене це викликає ось такі думки.
Ми виховані у світі, де рівність у правах, рівність перед законом є нормою. І я вважаю, що така рівність – це суттєве досягнення сучасного суспільства. Але втім інколи цей принцип, свідомо чи ні, люди переносять і у відносини з Богом, вважаючи, що любов Божа – це однакове ставлення Бога до всіх.
Ну, така собі рівність. Впевнений, що нам тут потрібно бути обережними і такими духовно чутливими, щоб пам’ятати, що Бог – це не закон, який повинен однаково використовуватись у всіх випадках. А Бог – це жива особа, він – батько, серцезнавець, в кінці кінців.
Цим і обумовлюється його різне ставлення до різних осіб, в залежності від того, наскільки та чи інша особа, а мова ж не йде лише про людину, так от, наскільки та чи інша особа здатна і бажає сприйняти Слово Христа. Для сучасного права така думка звучить як певний волюнтаризм. Але ж ми не повинні забувати, що принцип демократії, виборності і змінності влади, він непогано себе показав у людському суспільстві.
Але Бог – це невиборна посада, яка підкоряється загальному закону. Бог – творець і володар цього світу. Більше того, Бог приходить у цей світ як визволитель, як той, хто хоче визволити світ від окупації лукавого.
Христос приходить, щоб перемогти диявола, звільнити світ і людей від його влади, і в процесі залучення до цієї перемоги навчити кожну конкретну людину, при її згоді, звичайно, жити без добровільного рабства лукавому. Якби Христос прийшов, аби дати лише свободу без того, щоб змінити саму людину, то оцей трагічний досвід Адама знову б повторився і знову все було б зіпсоване. Саме тому ми, як християни, повинні пройти шлях за ним, щоб протягом цього шляху ми змінилися і навчилися жити з Богом.
Загибель стада свиней – це подія, яка викликала страх у місцевих жителів і, з одного боку, це зрозуміло. Всіх обставин вони, мабуть, не знали, а не помітити взаємозв’язок між приходом Христа і загибеллю їхньої худоби – не важко. Впевнені, що вони не хотіли, щоб щось подібне повторилося знову.
А з іншого боку, їх погляду поставила разюча зміна у житті біснуватої людини. Колишньої вже біснуватої людини. Є сподівання, що перший страх цих людей змінився на якесь більш змістовне почуття, коли вони дізналися історію зцілення їх нещасного земляка.
Стілений, як ми чули, просить у Христа залишитися з ним, проте Христу не потрібна ані група підтримки, ані свита супроводжуючих, яка б мала підкреслити його статус. Христу потрібні свідки, бажано скрізь, у кожному місці цього світу. Саме тому Господь і говорить Стіленому, повертайся додому і розкажи всім, що Бог зробив для тебе.
Стілений, як ми читали, він не мовчить. Він пішов і по цілому місту розповів про те, що Ісус зробив для нього. Мабуть, не варто мовчати і нам, бо у кожного із нас своя історія про те, що Ісус зробив для нас.
Віра, що тихенько поселилась в нашому серці, і відома тільки нам, це лише початок шляху. Апостол Павло нагадує, ми віримо всім серцем і у Ісуса, і саме це робить нас праведними перед Богом. А ось відкрито виявити свою приналежність до учнів Христа – оце вже крок зрілої віри.
Ну, в голос, продовжує апостол Павло, підтверджуємо віру, та через це отримуємо спасіння. Таким чином, кожен, хто претендує мати, якщо не довершену, то принаймні зрілу, підтверджену віру, повинен пам’ятати, що християнин – це людина, яка не мовчить. Звісно, ми не претендуємо бути вчителями, знаючи, що маємо одного вчителя, а тих, хто хоче повчати інших, чекає більш суворий осуд, як пише апостол Яків.
Наша задача – свідчити, тобто говорити від повноти нашого серця про власний досвід живих стосунків з Богом. Йти до свого дому, до своїх людей і розказати, що Господь зробив для нас і як змилувався над нами. Друзі мої, на завершення нашої розмови, нашого спілкування, дозволю собі нагадати, що ми з вами разом долучаємося до створення і до розповсюдження, до популяризації якісного, україномовного, християнського контенту.
Наразі це не найпопулярніша тематика в ютубі, це очевидно. Наша задача – це непопулярність, але варто пам’ятати свого апостола Павла, який казав про те, що те, що менш захищене, потребує нашої більшої турботи. Тому прошу пам’ятати, що відео на ютубі – це ресурс, який створюється з одного боку обмеженою кількістю авторів, а ось майбутнє життя цього відео, воно неможливо без участі глядачів, які в певному сенсі є співтворцями, учасниками не меншими, ніж безпосередні автори.
Дякую всім вам за увагу. Мир і милість Господня нехай буде з усіма нами.