Притча про сіяча
Священник Юрій Щурко, УКУ
Притча неймовірної глибини та сили. Бог виступає під виглядом простого селянина-сіяча… Врешті, Він будучи предвічним Словом Отця смиренно уподібнює Себе до малого зерняти, яке сіється в ріллю наших сердець і вмирає щоб принести плід…
«Ідоли язичників – срібло й золото, творіння рук людських. Мають уста і не говорять, мають очі і не бачать, мають вуха і не чують, і нема дихання в устах їх» (Пс. 134:15-17). Ця насмішка над “безголосими ідолами” (пор. 1Кор 12:2) підкреслює одну з найхарактерніших рис Живого Бога в Біблії: Він говорить до людей.
В Св. Письмі ми не знайдемо прямого Слова Божого – Бог звертається до Свого народу через людей і людською мовою. Біблія – записане слово Бога. Хоч це слово записане людською мовою, проте воно є натхнене Святим Духом (в грецькій мові НЗ слово θεόπνευστος/ teopnevstos буквально означає «видихнуте» Св. Духом): «Усе Писання богодухновенне і корисне для навчання, для викривання, для виправляння, для наставляння в праведності; нехай буде досконала Божа людина, до всякого доброго діла готова» (2Тим. 3:16,17). «Ніколи не було пророцтва з людської волі, а промовляли його святі Божі люди, натхнені Духом Святим» (2Пет. 1:21).
Автор Послання до Євреїв дуже сильно окреслює природу цього Слова: «Слово Боже живе і дійове, та гостріше від усякого меча двосічного: воно проникає до розділення душі й духу, суглобів і мізків, і судить помисли й наміри сердечні. І немає створіння, схованого від Нього, але все оголене і відкрите перед очима Його: Йому дамо звіт» (Євр 4:12,13). В єврейській мові іменник «слово» має дуже глибоке і символічне значення: דָּבָר (dabar) можна одночасно перекласти на нашу мову і як слово і як дію-вчинок. Бог творить світ Своїм Словом (Словом Господнім сотворено небеса, і духом уст Його – вся сила їх (Пс 32:6)), Він підтримує цей світ Своїм Словом (будучи сяєвом слави і образом іпостасі Його і тримаючи все словом сили Своєї, здійснивши Собою очищення гріхів наших, сів праворуч престолу величі на висоті (Євр. 1:3)), Він врешті судитиме в кінці часів світ Своїм Словом (Хто від Мене відмовляється і не приймає слів Моїх, має собі суддю: слово, яке Я сказав, – воно судитиме його в останній день.(Ін. 12:48)). В 2Пет. 3:5-7 все це висловлене одним реченням: «Земля створена була Словом Божим з води і водою; тому і тодішній світ загинув, затоплений водою. А нинішні небеса і земля, які утримуються тим же словом, зберігаються для вогню на день суду і погибелі нечестивих людей».
Коли беремо до рук Біблію щоб читати, чи слухаємо її в Церкві, дуже важливо уникати поверховості в її сприйнятті. Кожне слово в Біблії має завжди як мінімум три рівні:
- інформація
- експресія
- заклик/виклик
Тобто, Бог не тільки про щось нас інформує (інформація), але й виявляє нам правду про Самого Себе у відношенні до нас, чи правду про те, ким ми є для Нього (експресія) й відтак запрошує нас до діалогу чи відповіді, – сподівається від нас реакції на це слово (виклик). Дуже гарно про це говорить пророк Ісая: «Як дощ і сніг сходить з неба і туди не повертається, але напуває землю і робить її здатною родити і вирощувати, щоб вона давала насіння тому, хто сіє, і хліб тому, хто їсть, – так і слово Моє, яке виходить з уст Моїх, – воно не повертається до Мене марним, але виконує те, що Мені угодно, і звершує те, для чого Я послав його» (55:10,11).
Як ми відповідаємо на дар та запрошення Божого Слова? Наскільки усвідомлюємо Його унікальність, силу та глибину? Яке місце займає Слово Боже в нашому особистому, родинному, парафіяльному та суспільному житті?
***
Притча про Сіяча
Лука використовує цю притчу для того, щоб зробити акцент на відповідь, якої вимагає благовість Ісуса. Сама притча демонструє як різні люди сприймали служіння Ісуса. Ремінісценції зі Старого Завіту визначають структуру цілої притчі. Метафори сіяння можна знайти в Єр. 31:27; Єз. 36:9; Ос. 2:23 та особливо в Єр. 4:3 де йде мова про сіяння між терням.
Фраза розміщена в Лк. 8:10 (Він сказав: вам дано розуміти таємниці Царства Божого, а іншим – у притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили і, слухаючи, не розуміли) може збивати з пантелику та вимагає детальніших роз’яснень. Грецьке поняття μυστηριον – mistirion – тайна насправді має семітські коріння й означає есхатологічні діяння Бога, які будуть відкриті вибраним людям. Таким чином у контексті притчі тайни пов’язані з есхатологічним задумом Бога, але вони також вказують й на роль Ісуса в одкровенні Історії спасіння.
Подальша частина вірша є цитатою з Іс. 6:9,10. Іс. 6 – це розділ, що розповідає про видіння Святого Бога (6:1-4), покликання пророка (6:5-8) та новину, яку Ісая покликаний проголошувати (6:9-13). Щоб краще зрозуміти вірші з Іс. 6:9-10 краще читати цілий фрагмент післаництва Ісаї 6:9-13. Проте важливо знати, що є два варіанти цього тексту. Перший – старіший й доволі жорсткий – єврейський (т. зв. масоретський): «Іди й промов до цього люду: Слухайте добре, та не розумійте! Дивіться добре, але не знайте! Зроби затверділими серце цього люду, затули його вуха, закрий його очі, щоб він не бачив своїми очима, щоб він не чув своїми вухами, щоб його серце не розуміло, щоб не вилікувався знову.» І я сказав: «Докіль, о Господи?» А він відказав: «Докіль не опустіють міста й не обезлюдніють, і хати будуть без людей і край зовсім опустіє. Господь прожене людей, і пусто-глухо посеред країни стане. І коли б іще десята частина зосталась у ній, то й вона теж буде спустошена, як теребинт і дуб, від яких, якщо їх зрубати, зостається пень. Той його пень – святе насіння». Автори пізнішого перекладу на грецьку мову в III ст. до Хр. (т. зв. Септуагінта – LXX) значно пом’якшили цей текст: «Іди і скажи цьому народові: слухом почуєте – і не зрозумієте, і очима будете дивитися – і не побачите. Бо огрубіло серце народу цього, і вухами насилу чують, і очі свої зімкнули, нехай не побачать очима, і не почують вухами, і не зрозуміють серцем, і не навернуться, щоб Я зцілив їх». Таргуми (переклади з єврейської на арамейську) також містять пом’якшений варіант.
Три елементи цього післаництва пророка до Ізраїлю проходять червоною ниткою через усю книгу Ісаї: жорстокість та непокірність Богові, зв’язок між гріхом та вигнанням, та слабкий, але впевнений промінь надії на спасіння святого «залишку». Таким чином у контексті книги Ісаї вірші 6:9,10 виступають в якості пророчого слова суду стосовно невірного народу – проте хоч народ відкидає Божий задум, непокірність людей не робить безплідним Боже слово. Лука використовуючи цитату з Іс. 6:9,10 пов’язує її з основним розділом свого Євангелія (Лк. 9:51 – 19:44) в якому загострює увагу читачів на тому, що юдеї (релігійна еліта) відкидають Добру Новину.
Ситуаційний контекст показує, що цією притчею Лука пред’являє звинувачення юдейським вождям часів Ісуса, як були свого часу звинувачені вожді Ізраїлю в часи Ісаї (Іс. 3:12-16). Проте в контексті цілого Євангелія від Луки продовжує звучати й заклик до покаяння звернений до всіх (Лк. 10:1-16; 13:1-9; 14:15-24; 15:1-32; 17:26-37; 19:1-10). В Іс. 6 йдеться про те, що народ відкине Ісаю, але він покликаний це перетерпіти. Подібно й у Лк. 8:10 підтверджуються слова, які прозвучали на початку служіння Ісуса: «Ніякого пророка не приймають на батьківщині своїй» (Лк. 4:24). Тема Іс. 6 з’являється знову в кінці Діянь 28 де поєднує служіння Ісуса з служінням апостолів. Звідси терпіння та гоніння, які характеризують служіння учнів Ісуса, не повинні розглядатися як свідчення їхньої невдачі.
Церква є Новим Ізраїлем. Сучасний контекст також ставить перед нами ряд актуальних питань відносно нашого вміння слухати Слово Боже та відповідати на нього: ці питання однаковою мірою є дуже важливі для всіх християн – нового народу Божого та його провідників. З огляду на формат допису не буду деталізувати численні цитати, які характеризують Боже Слово та важливість правильної реакції на нього. Скажу тільки, що ні провідники, ні народ – не можуть ігнорувати Боже Слово (пор. Іс. 55:10,11). Очевидним є також факт, що кому багато дано з того й більше спитають (пор. Лк. 12:47,48).