Неділя 25-та після П’ятидесятниці – Священник Юрій Щурко

Погляд на ближнього: притча про Милосердного Самарянина

Священник Юрій Щурко, УКУ

Уривок Лк. 10:25–37 складається з двох  частин (10:25–28 – запитання про унаслідування вічного життя та 10:29–37 – заклику бути ближнім на прикладі милосердного самарянина) та об’єднаний вживанням спільних слів: ποιεω/poieo – “робити, чинити” у 10:25,28,37 та πλησιον/plesion – “ближній, сусід, той хто є поруч” у 10:27,29,36. Отож «чинити» та «ближній». Ці два, знайомі усім слова, містять у собі дуже важливий зміст.

Слово Боже навчає, що для того, щоб осягнути вічне життя, потрібно любити Бога і ближнього усім своїм єством (пор. Втор. 6:5 та Лев. 19:18 – ці два вірші є частиною щоденної єврейської молитви “Шема) – чинити щось дуже конкретне й реальне стосовно Бога та ближнього. Вічне життя в Біблії, – означає життя самого Бога. Вічне – означає не просто «безконечне», – це насамперед життя іншої якості. Любити Бога і ближнього, на біблійній мові означає бути праведним, – тобто творити правильні стосунки з Богом та ближніми. Звідси праведник, – це людина, яка живе вічним життям вже тут на землі. Якість цього життя настільки інакша, що навіть смерть не може її зруйнувати.

Виглядає, що законовчитель знав про все це, але цим не жив. Його вчинками не керувала любов. Спочатку він питав Ісуса спокушаючи Його, пізніше, – щоб себе оправдати.

У відповідь, Ісус розказує дуже промовисту притчу, в якій згадує священика та левіта, які можливо задля збереження старозавітного закону (поранений міг цілком виглядати як мертвий, а старозавітній закон говорив, що дотик до померлого робить людину нечистою; фарисеї навчали, що для осквернення вистачало щоб навіть тінь упала на покійника) не хотіли зупинитися, хоч вже й верталися з храму. Служіння у святині та постійне слухання слів про надзвичайну милість Бога, яка перевершує наше розуміння, не спонукала їх до зміни життя та наслідування Господа. Вони просто представляють тип людей, яким дуже подобається процес, а не результат.

Єврейський термін «daat», який на українську мову перекладається дієсловом «знати» – означає практичний досвід, а не просто теоретичне знання. Відтак, знати щось про Бога і знати Бога (мати досвід особистої зустрічі) є дуже різні речі. В Євангелії від Луки Ісус часто представляє Бога як того, Хто постійно милосердиться над людьми. Однак, для законовчителя приклад про милосердного самарянина був дуже не звичним – просто чужим. Так само й чужим, виявляється, був для нього і сам Бог, про Якого він так багато знав, але Якого милість і любов  особисто можливо і не пізнав. Виглядає, що під милосердним самарянином Ісус міг бачити самого Себе, – як того, Хто лікує всіх зранених гріхом. Самаряни в очах євреїв були людьми, які вже віддавна не мали правильного уявлення про Бога та Його волю. І хоч частково це було правда, – це аж ніяк не мало бути причиною ненависті між обома частинами колись одного народу, оскільки так само й Ісус у свідомості євреїв перевершував їх уявлення про те, яким мав бути Месія та як Він повинен діяти.

Притчею про Милосердного самарянина Ісус також недвозначно заявляє, що для Бога всі люди є однаковими. Для сучасників Ісуса таке розширене розуміння “ближнього” було певним викликом, оскільки під ближнім насамперед малося на увазі одноплемінників ізраїльтян. Книга Левіт (19:34) поширює значення цього терміну на іноземців, котрі постійно жили в Ізраїлі. Однак, зазвичай, цей термін не включав самарян та язичників. Подібно і члени спільноти в Кумрані (поселення чернечого типу на берегах Мертвого моря) закликали до любові “синів світла” (= членів спільноти) та ненависті до “синів темряви”. Подібне навчання знаходимо і в старозавітній літературі Мудрості, зокрема в книзі Сираха (12:1–7). Своїм закликом Ісус ламає усталені звичаї та розширює горизонти.

Розповідь закликає кожного бути ближнім для іншого та бачити в іншому свого ближнього. Бути ближнім для іншого, – означає не робити різниці в пропозиції/пожертві своєї турботи. Наше співчуття обов’язково повинно містити складові часу та жертви (соціальне служіння, волонтерська робота, не кажучи вже про тих, хто віддає власне життя для захисту своїх ближніх, – показує наскільки актуальними є ці слова). Важливо, однак,  не шукати для себе визначення хто є ближнім, а хто ні, та не шукати, як зробити тільки мінімум, який комусь можемо зробити. Ця Євангельська розповідь є просто закликом бути ближнім…

Наскільки слухаючи цю притчу, ми готові після запевнення, що любимо тих чи інших людей зректися ще й цього додаткового «але» (яким часто пояснюємо чому все ж не хочемо мати нічого спільного і т. д.), яке в практичній площині показує, що насправді ми ще не живемо Любов’ю?

***

Як осягнути життя вічне – притча про Милосердного самарянина

В наративі, представленому в Лк. 10:25 – 11:13, знаходимо саме ті характеристики, які на думку Ісуса повинен мати Його учень. Притчею про милосердного самарянина (10:25-37), Ісус насамперед показує, що для Бога всі люди є однаково дорогі, та закликає всіх, які хочуть жити Божим життям (життям вічним), до любові ближнього без жодних обмежень та кордонів; розповіддю про гостину в Марфи та Марії (10:38-42), Лука демонструє, що учнем Ісуса може бути кожен (навіть жінка!), хто вміє слухати Боже Слово, та відставити набік всі життєві клопоти; розлогішим повчанням про молитву (11:1-13) Ісус навчає, що Бог є Отець, і тому учні з великим довір’ям та відвагою повинні звертатися до Нього зі своїми проханнями та потребами, а головно з проханням про настання Його Царства.

Сам текст Лк. 10:25-37 представляє добре продуману єдність двох частин (вв. 25-28 та 29-37). Кожна з частин починається з питання, яке Ісусові задає законовчитель: «Учителю, що зробити мені, щоб успадкувати життя вічне?» (в. 25); «А хто ж мій ближній?» (в. 29). Крім того, як цілість, цей уривок відповідає формі «мідрашу» (євр. מִדְרָשׁ – тлумачення‎; частина усної Тори), який будується у відповідності до наступних принципів:

• вступне запитання в тексті Писання (вв. 25-27; пор. Втор. 6:5; Лев. 19:18);
• друге посилання на Писання (в. 28; пор. Лев 18:5);
• експозиція, найчастіше за допомогою притч, в якій розглядаються неправильно зрозумілі слова (в тексті Лк. 10:25-37 це πλησιον (ближній) у вв. 27, 29, 36 та ποιειν (робити, чинити) у вв. 28, 37а, 37б).
• заключний текст або ремарка, яка відсилає до початку (в. 37).

Притча про милосердного самарянина (Лк. 10:29-37) є відповіддю Ісуса на запитання законовчителя. Кожний з основних персонажів, представляє більш широку групу чи клас людей до яких вони належать. Хоч самарянин надає тільки матеріальну допомогу, притча не виключає тлумачення і на духовному рівні. Ціль подорожі робить ще більш огидною поведінку священика та левіта: якщо по дорозі в Єрусалим вони мусіли зберігати ритуальну чистоту, й це бодай трохи могло служити їм оправданням (оскільки подорожній виглядав мертвий, тобто нечистий з ритуальної точки зору), вони не мали подібної причини, після того як виконали всі обряди, та верталися з Єрусалиму. Таким чином священик та левіт відіграють роль негативного прикладу, а самарянин перетворюється в шокуючий контр приклад. У сучасній культурі слово «самарянин» стало синонімом гуманіста, й тому вже не так легко собі уявити, наскільки драматичний переворот традиційних очікувань був здійснений у цій притчі.

«Самарянин… змилосердився» (Лк. 10:33). Дієслово σπλαγχνιζομαι – splanhnidzomai – змилосердився, у Луки окрім цього уривку, вживається тільки в притчі про Милосердного батька (та двох Його блудних синів: Лк. 15:20). Розуміння його глибшого значення важливе з двох причин:

• означає найвищий ступінь солідарності з потребуючою особою;
• форма та стан дієслова, які вжиті в грецькому оригіналі (аорист в пасивному стані третьої особи однини – т. зв. passivum divinum) вказують на Бога як на підмет дії. Лука тим самим в особі самарянина вбачає Ісуса, Який прийшов щоб зцілити наші рани.

Рівно ж текст у Лк. 10:25-37 є важливим уривком про етику учня Ісуса. Учень, є той хто любить Бога насамперед в іншій людині.

Кілька наступних висновків є цілком очевидними:

• на прикладі священика та левіта ми переконуємося, що релігійний статус та обізнаність у “законах” не служать оправданням (спасінням) для людини, якщо в неї немає любові;
• на прикладі самарянина ми бачимо, як важливо виявляти співчуття до тих, хто цього потребує, незалежно від етнічних чи релігійних бар’єрів, які нас розділяють;
• на прикладі людини, яка лежала край дороги, ми бачимо, що й ворог може виявитися ближнім;
• в Ісусі з нами є Бог. Він прийшов у світ, щоб зцілити рани всіх тих, «які лежать край дороги». Щоб це як найкраще та як найшвидше зреалізувати, Він потребує нас, щоб ми вже сьогодні вийшли з відвагою на цю дорогу, й тоді Він як Голова Тіла, яким є Церква, діятиме через нас.