Примноження хлібів
Священник Юрій Щурко, УКУ
Цей уривок Євангелія підкреслює надзвичайну силу Божого милосердя і любові, яка в розповіді Матфея виливається двома цілющими струмками: зцілення та помноження хлібів.
Контекст події
Ісус щойно втратив Йоана – Свого родича і сподвижника, й це очевидно було наочним прикладом, що чекало на Нього самого. Він відходить на самоту, але Його знаходять люди і тоді Свій особистий смуток Він перемінює у співтерпіння з тими потребуючими – змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих (Мф. 14:14). Форма та стан дієслова змилосердився (εσπλαγχνισθη – esplanhnіstі) в грецькій мові відображає так зване passіvum dіvіnum, – вказує на Бога як на Підмет діяння. Таким чином Матфей підкреслює, що Бог діє в Ісусі. Хоч починаючи з подій представлених у Мф. 12 релігійна еліта вороже протиставляється Ісусові, Він не замикається в Собі й залишається відкритий на страждання та потреби інших.
Божі можливості
Чудо нагодовування п’яти тисяч (єдине про яке згадують всі чотири євангелісти) містить у собі алюзії на важливі для кожного ізраїльтянина події – подібно, як колись Бог дарував Ізраїлеві манну в пустелі, так сьогодні Ісус дає людям їжу в пустинному місті (хліб і риба були основною їжею в Палестині). Дванадцять повних кошів є символом наміру Ісуса відродити дванадцять родів (племен) Ізраїлю як Божих дітей.
Перебування поруч з Ісусом, для учнів стає нагодою до служіння. Воно очевидно не є таке цілеспрямоване і грандіозне, як служіння самого Ісуса, але найважливіше, що Ісус їм довіряє навіть тоді, коли вони не виказують жодного довір’я до Його можливостей і хочуть відпустити народ – Він просто каже: «Дайте ви їм їсти» (Мф. 14:16). Крихти, які учні тримали для себе, але принесли перед Ісуса, Він перемінює в достаток для багатьох: Син Чоловічий підносить все це Своєму Отцеві з молитвою і благословенням, потім ділить їх – щоб ми отримавши їх назад, могли ділитися ними з потребуючими.
Важливість нашого внеску
Це чудо духовний урок для учнів всіх поколінь. Поруч з нами зажди є голодні та спраглі люди – не завжди їжі, але часто – любові, співчуття, підтримки, уваги, милосердя, прощення, доброго слова, заохочення, посмішки… І сьогодні Господь каже до нас, подібно як колись до Своїх апостолів: «Не треба їх відпускати, відсилати до когось, накидати комусь, відмахуватись від них, робити круглі очі, чи в розпачі втікати від них. Ви дайте їм їсти… Не потрібно багато. Тільки те, що маєте: свій час, ідеї, гроші, енергію, таланти, спритність, відвагу, оптимізм, посмішку, смирення, повагу, вірність, любов, співчуття, милосердя…».
Бог не вимагає багато… Він хоче всього… Тільки такий підхід з боку людини, уможливлює чудо з боку Бога. Для того, щоб народилася нова Україна, кожен повинен внести свій посильний внесок, – решту зробить Господь.
І коли ми спроможемося на цей крок довіри до Його слова – побачимо те, що свого часу досвідчили апостоли – присутність Божого Царства, що надходить в могутності. Бо Він не тільки тимчасово наситив п’ять тисяч біля Галилейського моря, але як Воскреслий Господь запевняє: «Я є хліб життя; хто приходить до Мене, не відчуватиме голоду, і хто вірує в Мене, ніколи не матиме спраги» (Ін. 6:35).
Виклики для нас сьогодні
По-перше. Дуже добре, що учні були не байдужі до голоду людей навколо. Проблема, однак полягає в тому, що вони хотіли розв’язати цю складну ситуацію в чисто природній спосіб (14:15,17). Матфей закликає нас до більшої віри й надії на Господа навіть у щоденних, здавалося б звичайних справах…
По-друге. Подібно як Бог в історії спасіння Старого Завіту, Ісус завжди приймає те, що Його слуги приносять до Нього та помножує та перемінює це для добра інших (14:16-19). Візьмімо напр. історію з проханням знаку Мойсеєм (Вих. 4:1-3) чи розповідь про помноження олії на прохання Єлисея (2Цар 4:1-7) – всюди неможливе в людей стає можливим в Бога.
Третє. Бог чинить чудеса, тільки тоді, коли Його люди насправді цього потребують (14:20; пор. 2 Цар 4:6). Відтак цей уривок Євангелія ілюструє принципи Божого провидіння (Мф. 6:25; 7:9-10), як рівно ж і перестерігає проти зловживання цими принципами.
І останнє. Матфей підбадьорює і своїх перших читачів і нас сьогодні: жодна величина наших проблем не є ні надто великими, ні не переборними для Бога (14:21).