Дмитро Горєвой — журналіст, магістр релігієзнавства
Православні та католики планують встановити спільну дату святкування Великодня до 2025 року – напередодні 1700-річчя І Вселенського собору. Навіщо це потрібно Фанару та Ватикану і якою буде реакція на ці плани РПЦ?
Постійний представник Фанара у Всесвітній раді церков архієпископ Іов (Геча) нещодавно висловився за календарну реформу. Його підтримав глава Папської ради з християнської єдності кардинал Курт Кох. Він зазначив, що Папа Франциск схвалює цю ідею. “Хоча встановити єдину загальну дату Великодня буде нелегко, але зробити це варто”, – зазначає ватиканський чиновник.
Великодні дебати
Церковні лідери планують провести реформу до 2025 р. та приурочити це до 1700-річчя І Вселенського собору. Це дуже символічно, адже саме на цьому соборі вперше було уніфіковано дату Великодня. До 325 р. християнську церкву роздирали конфлікти щодо пасхалії – обчислення дати головного християнського свята. Справа в тому, що історично християнський Великдень був «генетично» пов’язаний з іудейським Песахом. Бо саме в неділю після Песаха, згідно з Євангеліями, і воскрес Ісус Христос.
Більше того, перший в історії християнської церкви розкол стався саме через суперечку щодо дати святкування Великодня. На сході Римської імперії Великдень святкували першого дня Песаха, а на Заході – першої неділі після Песаха. Папа Римський Віктор І навіть відлучав представників церкви сходу, а саме громаду ефесян від церковного спілкування.
Точку в цій суперечці якраз і поставив І Вселенський собор, що проходив у Нікеї. Було встановлено відзначати Великдень першої неділі після першого дня Песаха. У тому ж IV столітті було також додано ще дві умови – християнський Великдень має святкуватись після весняного рівнодення і не повинен збігатися з іудейським Песахом.
Сучасний стан
В наше время используются две различные пасхалии: александрийская и григорианская. Первой пользуются православные, а второй католики. Хотя в строгом смысле пасхалии и не сводятся к конфессиям. Различия двух расчетов в том, что александрийская пользуется старым юлианским календарем, а григорианская – одноименным новым.
Поэтому получается, что по александрийской пасхалии дата весеннего равноденствия берется не астрономическая, а календарная, и поскольку юлианский календарь отстает на 13 дней, то и дата равноденствия тоже. В то время как григорианский календарь этой ошибки не содержит. И это большой минус александрийской пасхалии. Она оторвана от астрономических реалий.
Возьмем к примеру нынешний 2021 год. Первое полнолуние после весеннего равноденствия припадает на 28 марта. А значит в следующее воскресенье после этого полнолуния должна и праздноваться Пасха. Это соответствует григорианскому календарю, и католики уже 4 апреля отметили Пасху. А вот по александрийской пасхалии первое полнолуние наступит аж 25 апреля.
Все потому, что весеннее равноденствие по юлианскому календарю не астрономическое – в начале третьей декады марта, а на 13 дней позже – в первой декаде апреля. К этому времени полнолуние уже пройдет и придется ждать нового цикла. Именно в этом причина того, почему бывает большой временной разрыв между «католической» и «православной» Пасхой – они отсчитываются по разным лунным циклам и между ними фактически период в целый лунный месяц (29 суток), как это наблюдается в этом году.
Но это только про первое условие – празднование Пасхи в первое полнолуние после весеннего равноденствия. Теперь же о втором – чтобы Пасха праздновалась позже, нежели Песах. В этом есть своя логика, поскольку перед смертью Иисуса Христа, в последние дни его жизни, когда он совершил Тайную вечерю со своими учениками, в тот день как раз таки иудеи и праздновали Песах. А уже после этого Иисуса казнили, и потом на третий день он воскрес.
То есть логическая повествовательная цепочка евангельских событий сама подсказывает, что сначала был иудейский Песах, а уже потом христианская Пасха. Именно поэтому в церковном праве и зафиксирован принцип, по которому запрещается праздновать Пасху ранее Песаха.
Сам еврейский Песах хотя и является непереходящим праздником, то есть имеет четкую дату – 14 нисана (один из месяцев еврейского года), но каждый год отмечается в разное время. Все дело в том, что иудеи живут не по солнечному, а по лунному календарю. Т.е. для них точкой отсчета является не прохождение Земли вокруг Солнца, а обращение Луны вокруг Земли. И поскольку эти два календаря не совпадают, то по нашему современному календарю Песах каждый раз празднуется в разные дни, хотя по лунному календарю всегда выпадает на 14 нисана.
Крім того, місячний календар має тривалість 355 днів, на 10 діб менше сонячного. Тому раз на три роки до єврейського календаря додають спеціальний, додатковий 13 місяць, щоб заповнити астрономічну невідповідність. У такому разі місяць нісан починається пізніше – на початку квітня. Але весняне рівнодення і повний місяць йдуть своєю чергою, незалежно від іудейського місячного календаря.
А значить, виникає ситуація, коли перша повня після рівнодення вже настала і можна святкувати Великдень, а ось юдейське 14 нісана (тобто початок Песаха) ще немає. І це великий мінус григоріанської пасхалії, вона точна астрономічно, але хронологічно суперечить логіці євангельських подій та канонічному праву нерозділеної церкви.
Якщо говорити про практику, то ось як це було 2 роки тому, у 2019. Перший повний місяць після весняного рівнодення був 21 березня. Відповідно, до григоріанської пасхалії найближчої неділі – 24 березня – відзначався Великдень. Але той рік був високосним за єврейським календарем, і через додатковий 13 місяць Песах розпочався лише 20 квітня. Тобто. фактично вийшло, що католики відзначали Великдень раніше від іудейського Песаха, що неправильно.
Який може бути вихід із цієї ситуації? Поки що єдиним способом вирішення проблеми мені бачиться наступна комбінація. Православні переходять на григоріанську пасхалію як точнішу астрономічно. У той самий час до неї застосовується правило щодо святкування Великодня суто після Песаха. У такому разі дата нового об’єднаного Великодня чергуватиметься, в одні роки повторюючи дати «православного», а в інші роки – дати «католицького» Великодня. Такий собі конфесійно-календарний симбіоз.
Релігійна політика
Ну і нарешті головне питання – а навіщо це потрібне? Тут є кілька відповідей. По-перше, красиво вшанувати пам’ять І Вселенського собору та його діячів. Показати всьому світу, що християнство живе і що воно може змінюватись. По-друге, зрештою подолати хоча б календарний поділ. Для Європи це важливо.
Справа в тому, що величезна кількість трудових мігрантів із країн із домінуючим православ’ям працюють у країнах із домінуючим католицизмом чи протестантизмом. І в той час, коли на Заході вихідні, Великдень та святкування, то у православних трудових мігрантів пост. А коли в них Великдень і хочеться провести час із рідними та близькими, то у західних країнах уже робочі дні. І виходить, що трудові мігранти не мають можливості відзначати свята з родичами. По-третє, така реформа об’єднає зусилля церков у протистоянні із секулярним світом і буде точкою збирання та союзу проти атеїзму.
Звичайно ж, такий союз Фанара та Ватикану не залишить байдужим і Московську патріархію, яка перебуває у перманентній війні з Фанаром через Україну. У РПЦ вже почали критикувати цей проект – мовляв, це все приведе до нової унії з католиками.
Хоча, звичайно, дивно уявити, як саме це має статися. Адже єдність календаря ще нікого до унії не призвела. І Православна церква Фінляндії, яка живе григоріанською пасхалією, не поспішає стає католицькою. І Українська греко-католицька церква, так само як і багато інших греко-католицьких церков, що живуть по олександрійській пасхалії, не стають від цього православними. Загалом зміна календаря автоматично не призводить до унії. І це чудово розуміють у РПЦ, так само як і те, що віруючі цього не знають, а значить їм можна «годувати» будь-які страшилки, аби покритикувати католиків та православних греків.
У РПЦ, та й у Росії в цілому, звичайно, така ідея не знайде відгуку. Кремль, починаючи з 2014, а можливо, навіть і з 2007 р. (Мюнхенська мова Путіна), остаточно обрав для Росії ідеологію особливого шляху. Фактично це точка в головній суперечці російської релігійної філософії між західниками і слов’янофілами. Яким шляхом розвиватися Москві – бути разом із Заходом чи йти якимось невідомим своїм шляхом? Обрали друге.
Тому будь-які контакти, інтеграційні процеси чи релігійні реформи щодо гармонізації із культурою Заходу вторинні. Росія вважає себе самодостатньою країною, якій не потрібно підлаштовуватися під когось.
Тому й із пасхалією там буде важко. Там триматимуться старого стилю. Просто тому, що вся сучасна російська політична філософія не може інакше.
Джерело: trtrussian.com