Дмитро Горєвой — журналіст, магістр релігієзнавства
Пам’ятник археології чи пивні льохи
Місце, де на початку травня 2020 року з’явилася постать Богородиці, – це земля історико-культурного заповідника “Стильське городище”, розповідає Сьогодні його директор, археолог Орест Корчинський. У печерах, поряд з якими тепер стоїть Діва Марія, були келії ченців, там були вівтарі і зберігалися мощі християнських святих. Зараз на схилі з’явилися багатоступінчасті сходи, що упираються в єдину в селі дорогу, а навколо гіпсової Богородиці – чотири стовпи, основа майбутньої невеликої каплиці.
Археолог каже, що місцеві жителі поставили пам’ятник без жодного дозволу, без узгодження та без документів. У нього є пояснення цих дій – і мова не тільки про неосвіченість, вважає Корчинський: “Справа в тому, що місцеві жителі використовують ці печери під “пивниці” (так жителі цих місць називають льох – НВ) і зберігають там овочі. Вони знають, що заповідник потихеньку розвивається, і не могли не усвідомлювати, що з часів”. на попередження: поставити каплицю, щоб не чіпали їхнього льоху”.
Директор заповідника вважає, що якраз скульптуру збудовано без документів, вона як самобуд має бути або просто знесена, або перенесена в інше місце, яке буде погоджено з архітектором району та археологами.
Печери “Дірявець” та статуя Діви Марії. Фото: Дмитро Горьовий
Місцеві жителі розповідають, що ідею збудувати каплицю з фігурою Богородиці запропонували “молоді хлопці” із села. Вони ж зібрали необхідні кошти, найняли майстри для створення гіпсової скульптури та самотужки привезли землю. Встановили сходи, вимостили їх тротуарною плиткою. Фігура Богородиці дивиться на село, яке знаходиться нижче за рівень дороги. Статую добре видно з найближчих до печер будинків.
Местные жители утверждают, что у них не было мотивов разрушить или повредить памятник, они просто хотели поставить часовню Богородице, “как это принято” (имеется в виду существующий в Западной Украине обычай ставить статуи Богородице в населенных пунктах). Про то, что эти пещеры – памятник культуры, большинство и не догадывалось, считая, что их выкопали сравнительно недавно – во времена молодости их дедушек и бабушек.
Орест Корчинский говорит, что древние кельи местные жители использовали для своих нужд еще до того, как археологи в 1981 году открыли здесь городище. На предложения директора снести или перенести статую сельчане отвечают обвинениями в богохульстве. “Побойтесь Бога!” – призывает женщина среднего возраста. Назвать свое имя приезжим журналистам она отказывается.
Заведующий археологическим музеем Львовского национального университета Ярослав Погоральский основную проблему видит не в произволе местных жителей, а в недостатке документации памятника культуры. Официально не определен не только статус пещер Дуброва, но и самого Стильского городища в селе Стильско. Погоральский рассказывает, что пещеры в селе Дуброва находятся на расстоянии 2,5 километров от самого Стильского городища, и их принадлежность к культуре городища дискуссионна.
Но Орест Корчинский настаивает на том, что пещеры относятся к городищу. “Недавно стесанные каменные породы так не выглядят. Тесанный камень такой породы достаточно долго формирует защитный слой. Должны пройти столетия, а не пара десятков лет, – объясняет директор заповедника. – Это были кельи монахов, которые они покинули в XV столетии. Но никак не “пивницы”, которые построили “наши деды”, как говорят местные жители”.
Древняя столица белых хорватов
Стильское городище – памятник культуры и археологии. Считается столицей древнего протогосударства – Белая Хорватия, которое располагалось к северу от реки Днестр. Предположительно, основано в VII веке. В период расцвета – IX-X века – население городища составляло около 45 тысяч человек. Белая Хорватия в разное время входила в состав разных княжеств Киевской Руси. Окончательный упадок Белой Хорватии историки датируют XIV столетием.
В 1980-е годы городище открыла экспедиция Национальной академии наук Украины. Археологами руководил Орест Корчинский – и по сей день бессменный директор заповедника. В результате раскопок было выявлено, что на рубеже Х века тут существовал огромный город размером в 250 гектаров, что в 10 раз больше, чем Киев во времена князя Владимира. Из них 15 гектаров – княжеская крепость и 235 гектаров – укрепленное предместье. Общая протяженность оборонных стен насчитывала 10 километров. Город был соединен с рекой Днестр 11-километровым каналом, установили археологи. Они нашли множество древних артефактов: остатки поселений, элементы ворот, образцы посуды, предметы повседневной жизни, оружие, культовые места и некрополи.
Доводячи широкість стародавнього поселення, археологи звертають увагу на місцеві топоніми: “Золоті ворота”, “Залізний паркан”, “Княже джерело”, “Гребля”, “Вежа” – так названі місцеві урочища, балки, ліси та скелі.
Печери “Дірявець”. Фото: Дмитро Горьовий
Сучасний заповідник
Стильське городище 2001 року внесли до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (під номером 130019-Н). Через два роки, 2003-го, уряд зобов’язав Львівську обласну державну адміністрацію підготувати та подати документи для створення на території городища історико-культурного заповідника. І лише через 12 років, 15 вересня 2015 року, Львівська обласна рада проголосувала за створення історико-культурного заповідника “Стильське городище”.
Але печери у селі Дуброва не є Стильським городищем. В інтерв’ю кореспонденту Сьогодення начальник відділу охорони історичних пам’яток Львівської обласної державної адміністрації Ганна Харун пояснює: “Стильське городище та печерний комплекс “Дірявець” – формально два різні об’єкти, і до державного реєстру внесено тільки городище. Крім “Дирявця” є ще кілька окремих осіб. заповідник “Стильське городище”, що знаходиться у комунальній власності Львівської обласної ради”. Він поєднує всі пам’ятники: і саме Стильське городище, та інші комплекси, як “Дірявець”.
Тобто “Дірявець” – частина заповідника, але не пам’ятник, що входить до держреєстру. Його зміст – відповідальність обласної влади, оскільки заповідник – обласного підпорядкування. Але у профільному законі написано, що й виконкоми сільрад також відповідають за утримання пам’яток культури.
Що ж до заповідника, що об’єднує ці об’єкти, то його можливості – і адміністративні, і фінансові – мінімальні. Директор заповідника Орест Корчинський каже, що їхній річний бюджет становить 1,3 млн гривень (близько $48 тисяч), тобто в середньому після сплати податків місячний бюджет становить 86 тисяч гривень ($3200). Загалом у заповіднику працюють десять співробітників.
Бюджет села при цьому становить 60 млн. гривень ($2,2 млн.), але сільрада не фінансує заповідник, скаржиться його директор: “Вони заробляють на піщаному кар’єрі, а на археологію жодної копійки не дають”. І додає: “Згідно із Законом України “Про охорону культурної спадщини” відповідальність за стан пам’яток культури несуть місцеві органи влади, тобто насамперед сільрада”.
Реакція влади на статую
Після появи на схилі у Дуброві новорічної Богородиці було створено комісію на чолі з начальником відділу з охорони пам’яток культури при Львівській обласній державній адміністрації Ганною Харун, вже навіть відбулося одне засідання, стверджує директор заповідника Орест Корчинський. Сама Ганна Харун в інтерв’ю кореспондентові цього часу не підтвердила цю інформацію: “Немає офіційно створеної комісії, оскільки для її створення потрібен наказ. Департамент виїжджав і без комісії оглядав об’єкт”.
Але навіть без комісії чиновники зафіксували порушення: “Там були порушення пам’ятника культури. Це все, що ми можемо зафіксувати як орган із захисту пам’яток культури. А вже інші питання – чи був дозвіл на землю, на будівництво – це питання не до нас, а до місцевої влади. Представники місцевої влади – Тростянецька об’єднана територіальна громада (чи громада років тому при розробці планів будівництва про це говорили”, – зазначає Ганна Харун.
Печери “Дірявець”. Фото: Дмитро Горьовий
З охоронним статусом цієї території погоджується і прокуратура Золочівського району Львівської області: вона повідомила про порушення кримінальної справи за фактом пошкодження пам’ятника археології національного значення. Воно розслідується за статтею 298 Кримінального кодексу – “Руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини та пам’яток національного значення”. Покарання – до позбавлення волі терміном до 5 років. Досудове розслідування вестиме місцева поліція, але під процесуальним керівництвом прокуратури.
Староста села та місцевий депутат сільради відмовилися розмовляти з кореспондентом Справжнього Часу, пославшись на порушену кримінальну справу.
Джерело: currenttime.tv