Дмитро Горєвой — журналіст, магістр релігієзнавства
У Києві 27 травня відбувся Помісний собор Української православної церкви Московського патріархату, який вирішив повністю відмовитись від РПЦ. Зі статуту релігійної організації прибрали всі згадки про Російську православну церкву, при цьому про вихід з РПЦ так і не заявили. Що це означає на практиці та чи можна вважати, що УПЦ стала новою незалежною церквою? Пояснює релігієзнавець Дмитро Горьовий спеціально для сьогодення.
Хронологія подій
Спочатку Українська православна церква (УПЦ) не планувала проводити Помісний собор, на ранок 27 травня було призначено збори духовенства, мирян та єпископів. У таких зборах, як і в Помісному соборі, беруть участь усі церковні верстви, проте збори не мають повноважень приймати важливі рішення. Така прерогатива є лише у Помісного собору – як у найвищого органу управління церквою.
Тому коли митрополит Онуфрій (глава УПЦ Московського патріархату) скликав лише збори духовенства, багато спостерігачів розцінили це як спробу “випустити пару” та небажання приймати якісь серйозні рішення. Однак збори швидко закінчилися – і цього ж дня розпочалося екстрене засідання Священного синоду. Це головний робочий орган управління церквою, який складається із старших митрополитів. За ідеєю, вони повинні керувати церквою в період між Соборами. Однак той факт, що Собори скликають рідко, Синод перетворює на реальний орган управління, хоча за статутом у нього таких повноважень немає. Така практика склалася давно, а за радянських часів набула назву “Митрополітбюро”.
Засідання Синоду тривало недовго, його основним завданням було скликання Архієрейського собору. А вже Архієрейський собор затвердив скликання Помісного собору. Така складна бюрократична послідовність потрібна дотримання всіх статутних процедур, і навіть демонстрації те, що з рішеннями згодні всі органи управління церквою. На думку спостерігачів, це своєрідне перестрахування для митрополита Онуфрія – доказ того, що відмова від Московського патріархату не є його особистим рішенням.
Відмова від РПЦ означає автокефалію?
Слова ” автокефалія ” немає у рішеннях, ухвалених Собором. УПЦ МП його всіляко уникає, оскільки за 30 років церковного протистояння Московського та Київського патріархатів воно набрало негативних конотацій із позиції однієї зі сторін. Справа в тому, що українська церква прагнула автокефалії ще з початку 90-х, коли нею керував митрополит Філарет. Однак його спроби в Москві засудили, його самого зрадили анафемі, а саме слово “автокефалія” почали пов’язувати з розколом та конфліктами – хоча сам собою цей термін нейтральний і позначає лише незалежний статус церкви.
Грамота патріарха Алексія ІІ, видана митрополиту Київському Філарету, в якій йдеться про “незалежність та самостійність УПЦ МП”. Київ, 1990 рік
Не заявляючи прямо про автокефалію, Помісний собор УПЦ цього разу вжив слова “самостійна та незалежна”. З одного боку, це виглядає як заява на автокефалію. З іншого боку, УПЦ МП була “самостійною та незалежною” ще з 1990 року, але при цьому не автокефальною.
Помісний собор також ухвалив, що відтепер УПЦ МП самостійно варитиме миро (благовінне масло, яке використовується під час богослужінь), а не отримуватиме його з Москви, як раніше. Це теж важливий пункт, оскільки самостійне світоваріння – один із чинників незалежності. Однак це не означає, що церкви, які не варять самі миро, не є автокефальними. Наприклад, Єрусалимський патріархат, а також автокефальні церкви Греції, Албанії, Кіпру та України (ПЦУ) не варять миро самі, а отримують його від Вселенського патріарха. З іншого боку, у Києво-Печерській лаврі до революції 1917 року існувала давня традиція світоварення, хоча Київська митрополія і тоді не була автокефальною.
Чи вийшла УПЦ із Московського патріархату?
Поки що незрозуміло. У постанові Помісного собору немає прямої заяви про те, що УПЦ МП виходить зі складу РПЦ. Формально УПЦ МП, навіть будучи “самостійною та незалежною”, може залишатися у складі РПЦ. Однак якщо вона офіційно стане автокефальною, то вона вже не зможе перебувати в рамках Московського патріархату. Але одного проголошення нового статусу замало, потрібно, щоб його визнали інші. І, найімовірніше, ні Москва, ні Константинополь такий статус не визнають. РПЦ не захоче відпускати свою філію, яка становить третину всіх громад, а Вселенський патріарх визнає в Україні лише одну автокефальну церкву – ПЦУ.
Нині ситуацію з УПЦ МП можна порівняти з моделлю світської федерації: суб’єкт має всі формальні органи самостійної влади, проте є й федеральні структури. Для УПЦ МП такими федеральними структурами є Синод та Собори РПЦ. При цьому суб’єкти федерації можуть вважатися “самостійними та незалежними” у її складі – доти, доки вони не проголошують державний суверенітет.
Закордонні парафії – ознака незалежності?
Одним із важливих пунктів змін стало рішення про відкриття парафій УПЦ МП за кордоном, у місцях компактного проживання діаспори. Справа в тому, що це ще одна прерогатива автокефальної церкви. Кожна національна православна церква намагається духовно опікуватися своєю діаспорою і таким чином утримувати її членів від повної асиміляції в інокультурному просторі. Такі діаспорні парафії є в Руській, Грузинській, Болгарській, Сербській, Румунській та Македонській церквах. Однак інші церкви (Константинопольська, Олександрійська, Єрусалимська, Кіпрська та Елладська) складаються з етнічних греків – тобто фактично п’ять різних церков представляють один етнос. Тому вони вирішили, що за межами цих церков грецькою діаспорою керуватиме лише Константинопольський патріарх. Однак, крім грецької діаспори, Константинополь наполягає на своєму праві окормлювати всю діаспору в принципі: мовляв, православ’я не ділиться за національною ознакою, а строго за територіальною. За цією логікою, кожна помісна церква має свої межі, а все, що за ними, має підлягати юрисдикції Константинополя. Багато церков із цим не згодні. Православна церква України до отримання томосу мала низку громад у Європі та США і змушена була відмовитися від них на користь Константинополя в обмін на визнання автокефалії.
УПЦ МП раніше не могла створювати парафій за кордоном, а, наприклад, українських трудових мігрантів опікувалися священиками РПЦ. Це не подобалося Києву, оскільки духовенство РПЦ, з одного боку, уберегло їх від духовної асиміляції, але звертало в інший бік – російську самоідентичність. Активні спроби домогтися права на діаспору робив попередній глава УПЦ МП митрополит Володимир (Сабодан), однак через спільну проукраїнськість у Москві йому відмовили. Нинішній митрополит Онуфрій (Березовський) раніше не вирізнявся активною проукраїнською позицією і питаннями діаспори не цікавився. Однак Москва надала невеликі поступки через голову Онуфрія одному з його підлеглих: затятому критику недавнього Собору та одному з найпроросійськіших ієрархів в Україні, запорізькому митрополиту Луці (Коваленко), дозволили відкрити кілька громад у Швеції.
Спостерігачі відзначають, що, як і рішення про миротворення, відкриття парафій за кордоном означає не так опозицію РПЦ, як черговий випад Української православної церкви проти автокефальної ПЦУ – яка за статусом вища, але таких привілеїв не має.
Чи молитимуться в Україні за патріарха Кирила?
У рішеннях Помісного собору Української православної церкви також зазначається, що відтепер громади УПЦ МП перестануть молитися за патріарха Кирила. Це, мабуть, єдина зміна, яку громади відчують на практиці, оскільки питання статуту церкви рядових віруючих практично ніяк не стосуються і більшість парафіян взагалі ніколи не читали статут.
Залишається відкритим питання про поминання патріарха Кирила самим митрополитом Онуфрієм, оскільки за канонами саме Онуфрій має поминати свого начальника, а от молитви пересічних громад не є обов’язковими. Саме така система діє у грецьких церквах: кожна громада згадує свого обласного митрополита, а той уже згадує патріарха. Якщо Онуфрій відмовиться від поминання патріарха Кирила, це означатиме, що він більше йому не підкоряється і фактично вийшов зі складу РПЦ.
Не проясняючи поки що буде зі згадуванням Кирила, в УПЦ МП уже заявляють, що Онуфрій згадуватиме голів інших православних церков. Таке поминання – це також показник незалежності, прерогатива глав автокефальних церков згадувати рівних собі. До того ж, для Онуфрія питання поминання інших патріархів ускладнюється ще й тим, що з кількома з них Московський патріархат розірвав спілкування після здобуття незалежності у 2019 році Православною церквою України (ПЦУ): йдеться про Константинопольського та Олександрійського патріархів, а також про голову Елладської церкви. Причому сам Онуфрій це зробив двічі: один раз – на Синоді у Москві, другий – на Синоді у Києві. Це сталося через те, що київський Синод на місцевому рівні дублював санкції Синоду Московської патріархії.
Чи правда, що ПЦУ також молиться за Кирила?
Представники УПЦ МП у суперечках із опонентами з Православної церкви України вказували їм на те, що глава цієї церкви митрополит Єпіфаній також молиться за патріарха Московського Кирила. Єпіфаній справді за богослужінням поминав патріарха Кирила – але не як підлеглий старшого, бо як рівний рівного. Це прерогатива глав автокефальних церков. Так само як рівного Кирила згадують Вселенський, Єрусалимський, Грузинський, Сербський або Болгарський патріархи. В УПЦ до останнього часу Кирила згадували саме як свого керівника – у кожному приході.
Кінець суперечкам поклала війна: митрополит Єпіфаній перестав поминати патріарха Кирила після початку повномасштабного нападу Росії на Україну 24 лютого 2022 року.
Як на відмову УПЦ відреагували у Москві?
З боку Московської патріархії прозвучала напрочуд стримана реакція на відмову УПЦ від Російської православної церкви. Митрополит Іларіон Алфєєв заявив про те, що нічого екстраординарного не сталося, що УПЦ МП лише вкотре підтвердила статус, що вже має. Спікер РПЦ Володимир Легойда повідомив , що церква не коментуватиме рішення, оскільки офіційно УПЦ МП не зверталася до патріарха щодо перегляду її статусу.
Єдиним, хто відреагував жорстко та агресивно, став Олександр Щипков – заступник Легойди, який останнім часом посідає нішу “церковного Жириновського”: тобто робить максимально різкі та провокативні заяви. Він назвав рішення розколом, а “замовником розколу” – Держдеп США. Однак за кілька годин його посаду було видалено.
Коли стане зрозуміло, чи “пішла” УПЦ від Московської патріархії?
Спостерігачі відзначають, що “відмова” від РПЦ, яка голосно прозвучала в новинах, поки не прояснює, наскільки серйозні наміри Української православної церкви “розлучитися” з Московською патріархією – або ж ці заяви можуть бути свого роду спецоперацією з прикриття зв’язків, що зберігаються з Москвою. Не внесла ясності і сама патріархія, яка вдає, що нічого суттєвого не сталося. Поки що рішення УПЦ МП виглядають як гібридні, і кожна сторона може побачити в них те, що хоче: промосковська партія наполягатиме на тому, що формально УПЦ МП не вийшла з РПЦ, а проукраїнська партія говоритиме, що їх з РПЦ нічого не пов’язує. І як не парадоксально, обидві сторони фактично мають рацію – принаймні доти, доки не буде опубліковано остаточний текст нового статуту УПЦ МП.
***
На богослужінні в неділю, 29 травня, митрополит Онуфрій справді згадав усіх глав церков, окрім тих, з ким розірвав спілкування. Мовою церковного протоколу це означає, що тепер Онуфрій став справді незалежним, а УПЦ МП – автокефальною. Однак поки що це лише самопроголошена автокефалія. Чи визнає її хтось із інших церков, не відомо.
Джерело: currenttime.tv