Дмитро Горєвой – журналіст, магістр релігієзнавства
Судовий позов
З правової точки зору, в Україні Церкви як єдиної структури немає. Відповідно до законодавства, кожна локальна громада в Україні є окремою юридичною особою. А ось вся церква чи окремі її єпархії (церковні області) такими не є. Вони, звичайно, зареєстровані в органах влади, але не як структура, а як орган управління. Тобто. і громада та єпархія це дві рівносильні юридичні особи. І громада з юридичного погляду не входить до структури єпархії. Це дуже важливий нюанс, оскільки виходить, що вся церква не є однією юридичною особою – такою собі пірамідальною структурою з безліччю регіональних відділень. За своїм характером вона більше схожа на конгломерат локальних громад, які у статутних документах лише декларують приналежність до церкви.
Таке пояснення необхідне розуміння реалій функціонування у правовому полі релігійних організацій. Повертаючись до кейсу справи єпископ Гедеон vs Верховна Рада України, незрозуміле обґрунтування єпископа. Він є потерпілою стороною? Якщо так, то яким чином він став таким?
Верховна Рада подала звернення до Константинопольського патріарха Варфоломія із проханням видати Томос про автокефалію Православної Церкви в Україні. Перекладаючи світською мовою: держава просить закордонну релігійну організацію визнати українські релігійні організації законними та незалежними. Тобто. налагодити зв’язки та спілкування, якого раніше не було. Усе це передбачено ст. 30 профільного Закону України « Про свободу совісті та релігійні організації ». Більше того, відповідно до законодавства, будь-яка місцева громада сама обирає, якому релігійному центру підкорятися. Якщо після надання автокефалії громада не захоче приєднуватися до нової церкви, вона матиме на це право. Адже юридично ніхто не може змусити громаду змінити юрисдикцію. Це можуть зробити тільки її члени, за певною процедурою.
Виходить, що єпископ Гедеон подає до Верховного Суду, не будучи при цьому потерпілою стороною. Фактично він у такий спосіб хоче втрутитися у процес налагодження зв’язків між одними релігійними організаціями в Україні та іншим закордонним центром. Це виглядає як спроба зіграти проти прямих конкурентів і не допустити налагодження ділових контактів з іноземними партнерами.
Швидше за все, Гедеон і сам розуміє безперспективність його позову. Для чого тоді йому подавати позов? По-перше, для хайпа. Структура, до якої належить Гедеон всіляко чинить опір Томосу. Ще на початку процесу вони заявляли, що це «великий пшик». Але восени стало зрозуміло, що це зіткнення вони програли. Для того, щоб зберегти особу перед своєю аудиторією та спонсорами, імітується бурхлива діяльність. І звернення до суду – це подія з цього калібру.
Фото: pravlife.org
Єпископ Гедеон (у центрі) під час Літургії у храмі Різдва Пресвятої Богородиці
До біографії позивача
Але найбільше в цій історії цікавим є не сам позов, а той, хто його подає. Єпископ Гедеон – у світі Юрій Самуїлович Харон. Дуже цікава та нестандартна для церковного життя особистість. Він стверджує, що є етнічним греком. Родом із Одеси. Радянський період його біографії не дуже цікавий – навчання, армія, церква. У 80-х роках. минулого століття він приймає чернецтво та священичий сан. Проходить службу в Курську та Сибіру. У 1991 р. він перебирається до штатів, ймовірно до свого брата – відомого художника Олександра Харона. У США Гедеон довгий час служив священиком у Санта-Барбарі в Каліфорнії.
Наприкінці 90-х Гедеон приїжджає до Києва і одразу отримує місце в елітній столичній парафії – Іллінській церкві на Подолі. Туди ходили багато представників бізнесу та політикуму. До кінця не зрозуміло, на яких підставах Харон перебував в Україні. Громадянство України отримати автоматично він не міг, оскільки ще 1991 року емігрував із Росії до США. За словами Гедеона, там він був військовим капеланом, хоча нам не вдалося підтвердити цю інформацію. Він неодноразово заявляв , що має американське громадянство.
У мережі було опубліковано інформацію про те, що Гедеон має російський закордонний паспорт, виданий у російському посольстві в Україні з терміном дії до 2013 року. У російському головному управлінні з питань міграції можна перевірити дійсність закордонного паспорта РФ. Так ось, його паспорта немає у списку недійсних (списку дійсних немає).
Фото: espreso.tv
У травні цього року народний депутат Ігор Луценко направив до Державної міграційної служби та Служби безпеки України запит, у якому йдеться, що у 2007 р. суддя Черняховського районного суду Житомирської області оштрафував Гедеона Харона за порушення правил перебування в Україні. З чого випливає, що на той момент він не мав українського громадянства.
Коли історія з паспортом та громадянством Харона набула резонансу, то в мережі з’явилися фото його українського паспорта, виданого у 2011 році. При цьому громадянство Харон отримував оминаючи комісії при Адміністрації Президента. На підставі ст. 8 Закону України «Про громадянство України» він отримав громадянство за територіальним походженням, виданим відділенням МВС у Волинській області. Про це повідомляється у відповіді на запит депутата Ігоря Луценка.
Фото: espreso.tv
Але згідно з реєстром Державної міграційної служби України, паспорт Харона є недійсним. Це саме той паспорт, який було видано йому на Волині у 2011 році. Наше джерело в міграційній службі стверджує, що Харон дійсно отримав українське громадянство, але пізніше воно було анульоване, оскільки він надав недостовірну інформацію при поданні документів.
Виходить, що до Верховного Суду України подає позов до Верховної Ради іноземний громадянин.
Харон має американське громадянство (за його словами), був до 2013 р. паспорт Російської Федерації, який чомусь не вважається недійсним (може, продовжено?) і недійсний паспорт громадянина України. Як іноземний громадянин він має узгоджувати свою релігійну діяльність із відповідним департаментом Мінкульту, це передбачено ст. 24 профільного Закону України « Про свободу совісті та релігійні організації ». Але цього Гедеон не робив
Десятинний МАФ
2002 р. Гедеон разом зі своїм племінником Іоанном Хароном створює ТОВ «Амібудконструкція» (код ЄДРПОУ – 32070970). Організація мала займатися будівництвом та виробництвом будівельних матеріалів. До статутного капіталу Харони внесли кожен по 75 тисяч гривень, що за курсом тодішнього становило 14 000 доларів США. Керуючим ТОВ вони призначили таку собі Палюх Олену Миколаївну.
Потім починається історія з Десятинною церквою . Якщо коротко, то суть у наступному. Гедеон просить дозволу поставити тимчасовий намет, щоб на Великдень 2006 р. провести на місці фундаменту стародавньої Десятинної церкви богослужіння. Великодню літургію провести – провели, а от намет за собою не прибрали. Директор Національного музею історії України, на території якого все це відбувалося, почав отримувати директиви від усіляких інстанцій демонтувати намет. З таким проханням він звернувся до Харона. Але був культурно відправлений додому. Не допомогли й апеляції до церковного начальства. Митрополит Володимир (Сабодан) у листі у відповідь сказав, що не може дати дозволу на демонтаж намету. Як модно зараз говорити – «просто немає повноважень».
Фото: надане автором
З того часу, ось уже 12 років, йде протистояння між чиновниками та церковниками навколо незаконної споруди. Гедеон намагається різними способами узаконити своє будівництво. Для цього було навіть розіграно цікаву схему. У 2012 р. та сама Олена Палюх подає до суду з вимогою визнати за нею право власності на МАФ (так у документах фігурував намет-храм). Суд розглядає справу та визнає право на МАФ за громадою. У громади з’являється юридично закріплені права на МАФ. Причому в судовому рішенні дуже чітко описано площу МАФу – три сполучені між собою вагончики по 20 кв. м. кожен, всього 60 кв.м.
Однак недостатньо отримати право власності на будівництво, потрібно отримати дозвіл на земельну ділянку під нею. Відповідно до ст. 120 Земельного Кодексу України отримати право на користування земельною ділянкою можна у разі набуття права власності на нерухомість. МАФ – це рухоме майно. Тому не довго думаючи, із МАФу вирішили зробити нерухомість – тобто. капітальну споруду із фундаментом. Так спочатку намет був замінений дерев’яною каплицею, а після пожежі і зовсім з неї зробили кам’яну споруду.
Події розвивалися стрімко – пройшов буквально місяць після визнання прав громади на МАФ, і Київське БТІ видало техпаспорт на нежитловий об’єкт (тобто нерухоме майно) на вул. Володимирська, 2Р. Досі загадка, як громаді вдалося без дозвільних документів отримати техпаспорт у БТІ.
Далі – більше. На основі техпаспорту на громаду було зареєстровано майно у держреєстрі. Як кажуть, «стежте за руками» – у рішенні суду про право власності фігурує площа 60 кв. м., а через півтора року – 133 кв.м., тобто. удвічі більше.
Згідно з кадастровою картою, громада досі не має права на землю, незважаючи на право власності на нерухомість – вся земельна ділянка площею 2.3 га належить Київміськадміністрації.
Муніципалітет
До речі про саму громаду. У всіх позовах та суперечках фігурує релігійна організація «Релігійна громада Української Православної Церкви Десятинний храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м. Києва» (код ЄДРПОУ – 26388131). Керівником цієї громади є Гойхман Михайло Ісаакович – бізнесмен, був засновником ТОВ «Українська газоенергетична компанія», яке отримало у 2000 р. ліцензію на постачання електроенергії. Також у минулому він президент Всеукраїнської асоціації «Українські колекторські агенції», яка у 2012 р. була визнана банкрутом із заборгованістю у 850 тис. гривень, за тодішнім курсом це близько 100 тисяч доларів США.
Цікаво, що Гойхман разом із Гедеоном (Хароном) і тією самою Оленою Палюх створюють благодійний фонд «Фонд відродження Десятинного храму» (код ЄДРПОУ – 38322356). Не зрозуміло, які схеми проводилися через цей фонд, але за нульового статутного капіталу вже через кілька років фонд отримав солідну нерухомість в елітному районі столиці – на Воздвиженці. Ось цей будинок за адресою вул. Гончарна, 17, б належить фонду. Причому буквально за сто метрів від незаконного храму, біля підніжжя Старокиївської гори.
Фото: надане автором
Будівля на вул. Гончарній, 17б
Однак, незважаючи на те, що у всіх майнових суперечках фігурує громада, сам Гедеон називає себе намісником Десятинного чоловічого монастиря Пресвятої Богородиці. Харон посилається на рішення Синоду УПЦ (МП) від 14 квітня 2009 року про створення монастиря. Але ні де-юре, ні де-факто цей монастир так і не було відкрито. Виходить, що Гедеон є намісником неіснуючого монастиря.
«Золоті бані»
Але це ще не все. У 2010 р. Гедеон з компаньйонами створює ТОВ «Десятинка» (код ЄДРПОУ – 37078795). Сфера діяльності ‒ продаж алкоголю та тютюну. До статутного капіталу він віддав 4 тисячі доларів, що склало 10% від загальної суми. А вже за рік ТОВ «Десятинка», Синодальний відділ УПЦ (МП) із взаємодії з пенітенціарною системою та державна пенітенціарна служба підписують «Протокол намірів про співпрацю». Фактично, це був вихід на монопольний тюремний ринок збуту.
Це підтверджується і самим керівником цього ТОВ Володимиром Івановичем Бобровим. На одному з українських сайтів з пошуку роботи є його резюме , в якому він описує свій досвід у ТОВ «Десятинка».
До кінця не ясно, як Гедеон зміг потрапити до пенітенціарної сфери, але слід врахувати, що у VI та VII скликаннях Верховної Ради Харон був помічником нардепа Юрія Мірошниченка , який давно курирує цю сферу, а в нинішньому скликанні навіть очолює профільний підкомітет. Більше того, саме Мірошниченко був одним із головних лобістів заснування тюремного капеланства в Україні.
Кредо
Батько Гедеон улітку 2018 р. прославився у соцмережах зашкваром на політичну тему. Він заявив, що не визнає існування української нації, для нього це все єдиний російський народ. Цікаво, що єпископ Гедеон наважився на таку заяву, перебуваючи в далекій Америці, мабуть, сподіваючись, що його слова не почують в Україні. Однак відео хтось злив у фейсбук, і воно миттєво поширилося по мережі. Майже миттєво його видалили, але досвідчені користувачі встигли його зберегти.
Цікаво, що з такою політичною позицією Гедеон намагався потрапити до громадської ради при Міністерстві з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб. Батько Харон подав не повний комплект документів і не пройшов до поради. Чим планував займатися в Міністерстві герой нашого розслідування? Чиї інтереси лобіювати та які рішення відстоювати?
***
Що ми маємо у сухому залишку? Українське православ’я за крок від визнаного та незалежного статусу. Про це мріяли багато поколінь українців. І коли до заповітної мрії залишається зовсім небагато, до Верховного Суду подається позов проти. Причому від осіб, які самі добровільно відмовилися брати участь в автокефальному процесі. Фактично вимагають суворого дотримання законів ті, хто роками систематично плював на норми та правила, хто проводив фінансові схеми, хто був монополістом, хто захопив землю в історичному заповіднику, хто незаконно перебуває на території України, хто зрештою заперечує саме існування української нації. Абсурд – так. Але цей абсурд демонструє рівень релігійної свободи, який реально існує в країні. І всі заяви про релігійні переслідування, гоніння та утиски – не більше ніж «пшик». Інакше герой нашого розслідування вже давно депортували б із країни.
Джерело: lb.ua